WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Інтертекст як вияв взаємодії високої і масової літератур (на матеріалі творчості Леоніда Талалая) - Реферат

Інтертекст як вияв взаємодії високої і масової літератур (на матеріалі творчості Леоніда Талалая) - Реферат

Як бачимо, в ліриці поета елементи біблійного міфу стають не тільки загальною картиною світу, що впливає на формування менталітету, моральних ідеалів та цінностей, але і допомагають моделювати нові образи. Можна навести ще яскравіший приклад такої моделі: в ліриці "Вечірній пейзаж" [6, 105] образ дволикого молодика змальовується усіченою алюзіею на біблійну притчу про Каїна та Авеля, яка підкреслює таємничість, загадковість, нещирість ночі, а в поезії "Ось так і минає, іржавіє літо." [7, 301] ця ж алюзія, із приміткою на біблійний сюжет про створення світу та гріхопадіння, перетворює образ місяця на сюжетну метафору, зосереджуючи біблійну тему боротьби добра і зла в нас самих.

Відбувається певним чином діалог з претекстом (Біблією): людина володіє волею та розумом, здатними перемогти будь-який низький початок у ньому. Як бачимо, Талалай не цитує біблійний міф, а інтерпретує по-своєму, намагається знайти причину Каїнівського зла: свідома відмова від рідних коренів, домівки, батьківщини (яких побачити сьогодні може тільки вві сні).

Композиційно апокрифічної притчевості набувають ліричні поезії "Повернення блудного сина" [7, 240] та "Лотова дорога" [7, 241-242]. Перша лише за смислом ключової назви налаштовує реципієнта на сприйняття головної ідеї: сучасна людина, яка позабула мову, матір, зірку ранкову і повертається до рідного вогнища лише за спадком – не потрібна навіть Богові. В другій, використовуючи біблійний міф, письменник ставить героя в нову соціальну площину, розтлумачуючи згідно тих моральних цінностей, які на сьогодні мають найбільшу значимість. Нагадаємо, що свобода вибору відноситься до центральних чинників українського менталітету, і головний праведник Лот, відмовившись від нажитого хазяйства, рятував родину, полишивши грішний Содом, свідомо розуміючи, що його майбуття може теж стати гріховним.

Наступна група алюзій ґрунтується на реаліях стародавньої історії та міфології (здебільшого античної). Ще П. Рікер "наголосив, що "Іліада" та "Одіссея" Гомера, подібно до Біблії, надають нового значення тому, що вже відбулося, і тому їх варто розглядати як фрагмент історії, поданий у художньому вимірі і в нових, суто поетизованих формах переповідання тих самих життєвих подій: "Ні Гомер, ні Есхіл не видумували своїх розповідей. Що вони зробили, то це відкрили нові наративні значення, нові форми переказування тої самої історії" [3, 318].

Старогрецька міфологія, як прецедентний текст, наявний і в нашому дослідженні: закликаючи творчу особистість до відвертого викриття існуючих проблем, поет зауважує: "Чужий вогонь,/ Чужі ідеї/ Неважко перепродавать/ І обкрадати Прометея,/ Де треба Зевса обкрадать!" [7, 32], разом з тим, він вимагає від творця чуйно ставитись до слова: "Які думки не віднайти,/ Твоїм поезіям сіріти,/ Якщо немає в них води,/ З якої вийшла б Афродіта" [7, 47]; а в посвяті другові П. Мовчану "Співучий пісок" Леонід Миколайович його працьовитість порівнює із "змокрілим до нитки Сізіфом,/ Що викотив сонце/ Осіннє на обрій..." [7, 137];у пейзажній замальовці "Фантазія зими" [7, 169], як справжній художник, автор вимальовує із снігу зорові образи історії вічного міста – Риму: Октавії стан, Тіберія маску, Антонія бюст, постать Харона; аналізуючи плинність часу, стираючи межі у просторі сучасний ліричний герой, який опинився на розпутті, ототожнює себе із пастухом Ясоном, що пливе по руно до Колхіди та воїном війська Ігорева [6, 328] – це образ вічного шукача щастя та добробуту.

Літературнаалюзія "натяка" на справжню або вигадану подію, яка за визначенням І.Р. Гальперина, "не відновлює добре відомий образ, а витягує із нього додаткову інформацію" [2, 110]. Лірикові нові думи навіює славна спадщина Кобзаря, якої повинен бути гідний кожний народний митець у поезії "Думи", бо йому "Чернеча світиться гора/ Високим змістом "Заповіту" [7, 31]; бажання повернути час назад порівнюється з бажанням молодого Шевченка повернутися на Україну під час заслання: "Із старості, неначе з чужини,/ Як з Косаралу, хочеться додому/ У пахощі бузку і бузини,/ У те село..." [7, 291]; образ людської душі глибше розкривається у боротьбі двох вічних Гетевських літературних образів: "Сам жадаю і пекла, і раю,/ У мені – і диявол, і Бог./ Що не день – то гостріш відчуваю/ Перед власною совістю борг./ А за душу іде поєдинок,/ За єдину – кривава дуель:/ Мефістофель сьогодні загине,/А, можливо, що Фауст впаде."[7, 212]; цікава в дослідженні цього аспекту алюзії є поезія "Розходяться колами" [7, 190-191], в якій автор намагається донести, що будь-яке слово, звернуте до читача, повинно "озватися" у його душі (тільки тоді доробок творця має право жити), він порівнює вартість цього слова з душею Ярославни, яка "Зліта над Путивлем зигзицею,/ І слово останнє,/ остання молитва її – / Озовися...", Сковородинською філософією, яку вбачаємо в "Натомленому костурі/ Поета/ Предтечі/ Провидця", із скорботним Шевченківським бажанням на Аралі "Хоча б якийсь біс обізвався...", із Гоголівським "Як Бульба озвався Остапові./ – На ешафоті чекали,/ Як чуда:/ – Чую, синку, чую...", із "набатними призвістями", якими "...кричало рядками / І "Вікнами РОСТА".

Творчий "діалог" Леоніда Талалая з реципієнтами різнобічний. Наступною інтертекстовою категорією в його ліриці виступають ремінісценції. Це особлива форма інтертекстуальності, яка, на відміну від цитат, що виражені текстуально, та алюзій, що натякують на різні системи, виявляються неявно – в образах, інтонаціях, які нагадують читачеві інші твори. На практиці можна розрізнити ремінісценції авторські та читацькі (об'єктивні та суб'єктивні), але не завжди доцільно проводити цей аналіз, бо за словами Н.В. Корабльової, "ремінісценція – це відтворена у творі вказівка на деякий інтертекст, що існує поза конкретним часом та культурними межами" [4, 12]. Ремінісценція як інтертекстуальний прийом у ліриці Леоніда Талалая відшукує нові інтелектуальні припущення, на ґрунті яких автор висловлює своє ставлення до світу та сучасника в ньому, завдяки чому його поезії "думаючі". Окрім того, визначення елементу тексту як ремінісценції залежить від індивідуальної читацької установки: те, що одному читачу може здаватися запозиченням, у очах іншого – просте співпадіння; асоціативна основа цієї категорії визначає їх принципову невичерпність.

Так, картини шевченкового "садку вишневого коло хати" створюють образ світанку кохання в поезіях "А був світанок..." та "Рука торкалася руки":

А біля хати відцвітали вишні, Темніли в сутіні кущі,

І засинали втомлені хрущі, І, заколисуючи тишу,

І відступала повінь Летіли золоті хрущі

До початку [7,49]. в сади з Тарасового вірша [7,189].

Ця ж ремінісценція служить для створення образу плинності часу, молодості, які з роками збагачують жагу до аналізу власної праці в поезії "Думи" [7, 31] (сама назва теж ремінісцентна по відношенню до Кобзаревих "Дум"), у ній і "Проходять думи, як дощі,/ І горде серце не лукавить,/ І знову падають хрущі,/ Щоб загубитися у травах", і "У мами втомлена хода./ І цвіт вишневий за порогом", і "Піснями повниться садок", і "Високий зміст "Заповіту", як вічний пам'ятник справжньому митцю.

Ще Іван Прокоф'єв у своєму дослідженні, аналізуючи поезію за виданням 1991 року, визначав, що "Цікавим перегуком із віршем Т. Шевченка "Садок вишневий коло хати ..." є вірш Л. Талалая "Балада про вишневий садок". Якщо у архетексті світ українського села, української природи поетизується, то у Л. Талалая ремінісценції набувають антиідилічного змісту [6, 75]:

І місяць зійшов. Та нікого немає,

Ніхто не співає, додому йдучи.

Хрущі не гудуть. І сім'я не вечеря [7,453].

Додамо, що, автор обраними шевченковими ремінісценціями загострив основну думку поезії: сучасник, що нехтує рідними коріннями, залишиться вічним мандрівником, що йде повз марева рідного саду, бо для нього "біліє видінням вишневий садок" та "ніби чекає садок той без хати".

Образотворчими медитативними елементами виступають у творчості лірика ремінісценції, які звертають нашу увагу на вічні закони буття: на Пушкіна з поеми "Руслан і Людмила" – "Де човен, ніби кіт учений,/ Ланцем видзвонює іржавим" ("На березі" [7, 36]); Шекспіра – з поеми "Гамлет" "І знову сенс людського "бути" ("Дозрілі радощі буття" [7, 104]),з поеми "Ромео й Джульєтта" "Через мить,/ Ущільниться до плоті/ І заговорить / Мовою Ромео" ("Пил" [7, 168]), трансформацію на вислів "Усе життя – це театр, а люди – у ньому актори" отримала поезія "Виставі цій кінця немає" [7,290], де "Ще, як в Шекспіра, тінь говорить,/ Твоя, а, може, не твоя"; постулат Геракліта "не можна двічі сухим ввійти у воду" – "Я впевнитися хочу,/ Чи так воно/ Насправді було повесні,/ Та двічі/ В минуле/ Однаковим/ Ввійти не вдається/ Мені" (1За Гераклітом" [7, 178]), "І серце не вірить словам Геракліта,/ Хоч, з неба спустивши у грішне життя, / Не проволоче удруге життя" ("Ось так і минає іржавіє літо." [7, 301]); на Хайяма – "...і прийде час,/ і списом гострим/ тебе, як джерело, / відчинить смерть." ("І тільки по губі" [7, 367]); на Лесю Українку – "...Без сподівання, без надії / Я написати не посмію", "...Але існую без надії", "Сподіваюсь без надії", "І я побачу у вікні: / Досвітні світяться вогні" ("Надія Лесі Українки" [7, 206-207]).

Loading...

 
 

Цікаве