WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Герой пригодницького роману у “Тигроловах” Івана Багряного - Реферат

Герой пригодницького роману у “Тигроловах” Івана Багряного - Реферат

Як справедливо зауважує Г. Клочек [9], ми ще не бачимо Григорія Многогрішного, але вже відчуваємо його людську неординарність. Він виділений серед сотень каторжників, що знаходяться в утробі поїзда-дракона. Щоразу, на кожній зупинці, сам начальник конвою перевіряє, чи не втік він по дорозі. Його втеча підняла справжній переполох. У телеграмі-блискавці, яку чекісти розіслали по всій Транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах, були заявлені такі прикмети Григорія: "Юнак – 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк Суджений на25 років тчк..." [2, 17].

Уявлення про зовнішність Григорія складається поступово. Спочатку бачимо в заґратованому вікні вагона "дві цятки блискучих очей", а потім – бліде обличчя. І вимовлена вголос фраза: "Бере-жеш-ш?! С-собака!.." [2, 12].

Після втечі з поїзда, під час блукань у тайзі, бачимо героя вкрай виснаженим, обірваним, з давно не голеним обличчям. Коли ж поголився знайденим і самим же відточеним мисливським ножем і побачив своє відображення у воді, то йому "самому стало себе шкода... З води дивилось суворе, металеве обличчя... Великі очі горіли, немов у божевільного" [2, 50]. Трохи пізніше, коли Григорій відтане душею у теплій атмосфері родини Сірків, той божевільний блиск у його очах зникне. Він заспокоїться, ввійде у свій звичний духовний і фізичний стан.

Письменник майже не вдається до деталей, які конкретизували б зовнішній вигляд головного героя, натомість І. Багряний уміло створює у читача враження від Многогрішного як від фізично довершеного чоловіка. Так, він справжній атлет, як про це зазначалось у чекістській телеграмі. Високий, статурний. Разом із досвідченими й загартованими у мисливських походах Сірками він витримує важкі фізичні навантаження. Але справа не тільки у фізичній силі та витривалості. Впадає у вічі, сказати б, психофізіологічна обдарованість Григорія. Він влучний стрілець, виявляє прекрасну реакцію при ловлі тигра – виконав при цьому чи не найвідповідальніше завдання [9].

На нашу думку, ще два чинники (трипільське походження та родова причетність до українського гетьмана) є рисами романтизму у творі, що характерно для пригодницького роману взагалі. Факт участі Григорія Многогрішного в холодноярівському повстанні говорить про нього як про людину, наділену дієвим патріотизмом. Ще юнаком герой пройшов горнило національно-визвольної боротьби. Після того, треба думати, – підпілля, роки навчання в Києві, опанування професії інженера-авіатора. Потім – арешт, катівні НКВД, які, не зважаючи на всю свою протилюдську спрямованість, не змогли зламати Григорія. Коли замислюєшся над витоками цієї незламності, то приходиш до висновку: їх треба шукати у винятково розвинутому почутті людської гідності і в тому "зоологічному націоналізмі", що був, за словами Медвина, притаманний Григорію.

Григорій Многогрішний, на думку Г. Клочека [9], належить до тих загалом нечисленних літературних персонажів, які є лицарями української національної ідеї. Так, він лицар національної ідеї, хоча насправді його безпосередня участь у боротьбі за долю свого народу вже є фактом минулого і, можливо, майбутнього. Зараз герой з радістю загубився в просторах далекосхідної тайги. Поволі відходить від нелюдських катувань, здоровіє фізично й духовно. Многогрішному добре в родинному теплі Сірків – своїх одноплемінників. Але журлива українська пісня, яка чується йому з концтабору, сльози дочок розкуркулених батьків, викликають у юнака таке емоційне збудження, що відчувається: він довго не витримає своєї ізольованості і будь-якою ціною повернеться назад на Україну для продовження боротьби.

Григорій для Сірків – людина із загадковим минулим. Проте вони, вочевидь, через свою тактовність, не прагнуть особливо дізнатись про це минуле. Рівне й шанобливе ставлення Сірків до Григорія багато що говорить про останнього. Він легко прийняв їх спосіб життя, швидко опанував усі премудрості тайгового мисливства. Був наділений рисою, що особливо цінується серед жителів тайги, – "вовчим чуттям", яке у його "цивілізованому" варіанті треба кваліфікувати як розвинуту інтуїцію. Так, Григорій – людина виняткова. Щоправда, він не стільки "супермен", "надлюдина", як просто довершена у всіх відношеннях цілісна особистість. Внутрішня делікатність і скромність Григорія виявлені й у стосунках із Наталкою. Іван Багряний вельми детально показує нам історію кохання цих двох молодих людей (ще одна риса пригодницького роману!). Треба відзначити, що така детальність усе ж непримітна – вона немовби прихована [9]. І Григорій, і Наталка спочатку приглядалися одне до одного. Взаємозацікавленість переходить у кохання, в якому обоє не хочуть зізнатися. І тільки коли перед ними постала загроза розлучитися назавжди, вони якось природно взаємоосвідчуються. Треба цілком погодитися з рецензентом одного німецького часопису, який відзначив, аналізуючи "Тигроловів", що "ніжна історія зворушливого кохання творить напружуючий інтерес і чар цієї книги" (цит. за: [7, 77]).

Образ Григорія Многогрішного, як і образи всіх пригодницьких героїв, є романтичним, але український романтичний герой дещо відрізняється від героя зарубіжних літератур. І ця різниця, за твердженням Т. Бовсунівської, полягає в тому, що український романтичний герой, на відміну від західноєвропейського – байронівського типу, "не вирішує проблеми добра і зла на космополітичному рівні, а лише у площині національного життя" [14].

Найважливіша риса героя пригодницької літератури – це його "ідеальність" [13]. Герой, який зруйнував би реалістичний твір, здавався би там ненатуральним, укріплює та збільшує пригоду. Найкраще ці його ідеальні якості проявляються у фіналі пригодницького роману. Чесний двобій – ось основний принцип боротьби героя зі злодієм, і шанси на перемогу (або на смерть) мають бути однакові в обох сторін. Такий закон авантюрної етики. Та І. Багряний у своєму творі трохи відходить від цього основного принципу пригодницького роману. В нього Григорій сам убиває Медвина, але від того головний герой не стає "поганим", бо це вбивство є виправданим. І виправдовує його сам І. Багряний словами Григорія, коли той розповідає Наталці про причини свого вчинку: "Те, що я зробив, – те я мусив зробити... Я вбив одного дракона... Ти не знаєш, що це за один. ...Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. ...І я ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву йому голову. ...Я поклявся, що буду їх вбивати, як скажених собак..." [2, 224].

З усіх традиційних складових етичний канон виявляється найміцнішим, бо саме він втілює вимоги такої організації пригоди, яка дозволила б персонажу якомога краще виконати свою функцію – бути авантюрним героєм. І оскільки злодій виявляється, по суті, таким же непереможним, як і герой, приймаючи поразку лише у фіналі, то й виникає протистояння двох антагоністичних начал: "ідеальний" герой, його товариші – і злодій зі своїм оточенням.

У творі Івана Багряного, як уже зазначалося, героєм-антагоністом Григорія виступає майор ОГПУ–НКВД Медвин. І.Багряний кількома фразами малює психологічний портрет колишнього слідчого Григорія Многогрішного – майора Медвина: "Тут – під блискучою уніформою сховані такі речі, що перед ними поблідли б сам Арсеньєв з своїм придуркуватим Дерсу-Узала, і навіть всі тигри, і навіть у них – у цих останніх – стало б волосся дуба. І не по екзотику їде він. Він їде на інше полювання" [2, 31]. Тут, у поїзді, Медвин дізнається про зухвалу втечу свого колишнього підслідного. І на нього напливають спогади про "виняткову епопею веденого ним слідства над одним бортмеханіком чи авіаконструктором, – над тим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини..." [2, 38]. Медвин – це символ системи, яка несе зло у предковічний світ природи, порушує споконвічні моральні закони тайги, тобто руйнує усталені норми людського співіснування.

Як зазначалося, головний герой пригодницького твору не може діяти без помічників та однодумців. У романі "Тигролови" ними виступає родина Сірків. Перш за все треба відзначити, що всі члени родини Сірків є людьми з психологією переможців. Старші Сірки, як і тисячі їх одноплемінників, прибувши до цього малозаселеного краю, із його суворою природою і таким же суворим незвичним кліматом, ціною величезних зусиль зуміли не тільки вижити, а й улаштувати собі забезпечене, гідне людини життя [2, 73-74].

Loading...

 
 

Цікаве