WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Яр Славутич - Реферат

Яр Славутич - Реферат

Побіжно відволікаючись від символіки кольорів, зазначимо, що мотив смерті часто зустрічається у поезіях циклу. Наприклад, у першій: "Десь похований під снігами,/ Вдень конаю, живу вночі" [3: 209]; "Давлять душу вітрів завої,/ Навівають смертельний тлін" [3: 209]; "Це обмов яничарський голод / Прагне вбити буття моє" [8: 209]. Мотив смерті, спроектований на світовідчуття ліричного героя, означає тугу, скорботу, розпач, спричинені певною екстремальною ситуацією. Доволі часто мотив смерті пов'язаний і з природними реаліями: "низькі, безлисті, мертві дерева" [8: 210], "смертельна тиша" [8: 211], "мерла земля" [8: 212], "Біла далеч немов труна, Устає сухостій хрестами" [8: 214], "умирає гілля в льоду, Гасне сонце – кривава рана" [8: 214]. Все творить атмосферу безнадії, розпачу і смутку.

Поруч білої епізодично з'являються інші барви:

- срібна чи срібляста: "біловире, срібляста буре" [8: 215],

- жовтава: "замерзло жовтаве сонце" [8: 211],

- блакитна: "розкрийся блакитна безодня" [8: 212], "блакитнополі череси небес" [8: 218], особливої експресії набуває образ "холоднозора далеч голуба" [8: 216] – ці "холодні" кольори підкреслюють загальну картину;

- один раз згадується також зелена ("зеленошатні далечі Юкону" [8: 218]) та червона у поезії "За Атабаскою намети білі". На цю поезію звернемо особливу увагу, адже в ній авторові вдалося досягти живописної картинності зображення на контрасті білого снігу та яскраво-червоних ягід горобини:

На голих пагонах – багряні рани,

А з них рожева накрапає кров.

І по снігу парує слід рахманний,

Неначе смерті сива корогов [8: 216].

Символіка червоного кольору багатошарова, зокрема цей колір "вважався агресивним, сповненим життя і зарядженим енергією" [15: 944]. Натомість Яр Славутич у своїй поезії акцентує не вітаїстичне, а танатичне начало: червоний колір – це також колір витікаючої крові, а тому разом із білим натякає на смерть. Невипадковий у цьому контексті рядок: "Немов, попливши з вічної турботи, моє буття кончини досягло" [8: 216]. Таким чином, контрастні з погляду зорового сприйняття кольори, символізують не очікувану боротьбу життя і смерті, а, навпаки, підсилюють настрої смутку і зневіри, що є панівними у поезіях "Північного сяйва".

Разом з тим в окремих поезіях тужливий настрій змінюється прагненням вистояти, перемогти у двобої з негодою, як-от в останній поезії триптиха "Падає сніг". Характерна композиція триптиха, що відображає зміну настроєвих домінант: у першій поезії лейтмотивним є образ смерті, скорботи; у другій білий сніг символізує забуття і очищення від пережитого (сніг – "білий бальзам на рани" [8: 213]); натомість третя презентує перемогу вітаїстичного над танатичним. Подібні мотиви помічаємо і в триптиху "Біловир", в якому снігова буря стає символом активності:

О відради снаго білошквала!

Мою спрагу задми,

Щоб не хлипала – вдало співала

Вагота під грудьми [8: 215].

Зміна емоційної домінанти помітна на рівні інтонаційного оформлення: у презентованих творах замість незакінчених і питальних речень, характерних для "тужливої" лірики, з'являються окличні інтонації, що підкреслює волюнтаристично-закличні настрої. Ще однією характерною прикметою стає те, що всі три поезії "Біловиру" насичені дієсловами наказового способу (продми, визволяй, задми, пролети, рознеси, розметай), що також підкреслює перевагу активізму над пасивністю і тугою. І це цілком закономірно. Мотиви туги і розпачу – своєрідне "intermezzo", емоційний відступ, породжений розчаруваннями, невдачами, особистими втратами. Але попри це Яр Славутич залишається поетом-правдоносцем, котрий свій поетичний талант присвятив справі визволення України. Тож після подібних "резигнацій" цілком закономірне повернення до патріотичної суспільно наснаженої поезії у збірці "Живі смолоскипи".

Містичні мотиви лунають у поезії "Північне сяйво", де автор спростовує буденні тлумачення і наукові пояснення, стверджуючи, що північне сяйво – "це потаємна сила Державця Всесвіту, Землі й людей..." [8: 219]. Загалом цілий цикл з його мінливістю настроїв, кольорів, мотивів справді нагадує химерні зблиски північного сяйва. Завершальним його акордом є поезії "Вони пройшли лункою ряснотою" (1962) та "Що рік, то глибша борозна" (1972). Ці твори узагальнюють пережите і побачене: перша поезія відображає гармонійне подружнє життя, що нагадує міф про Філемона і Бавкиду; у другій посилюються настрої згасання, старіння, життєвий шлях змальовується сповненим випробувань і втрат. Саме ця поезія дає відповідь на питання, чи стала Канада нарешті оазою для поета, кінцевим пунктом його блукань:

Тебе шукав я по світах,

Відради стороно,

Та не торкнув мандрівний птах

Нірвани щасне дно [8: 221].

Очевидно, що пошуки оази триватимуть, поет ("полярних пустель пілігрим"!) має йти далі, а кінцем мандрівки для нього буде лише повернення в Україну.

Підсумовуючи, слід зазначити, що збірка "Завойовники прерій" яскраво засвідчила зростання поетичної майстерності Яра Славутича. В.Юрченко цілком справедливо акцентує увагу на лексичному багатстві творів: "Поет користується маловживаними, нестертими словами (ненатлий, крин, вагота), у нього багато слів-новотворів: пратиша, земність, давкий, снажний, біловир, чорностопець та ін., що збагачують нашу лексику, безліч вдалих метафор, наприклад, "чорна кров зеленавих прерій" (нафта), "клекотить українським словом" (Альберта), "перлами небо ридає" (сніг)..." [10: 227]. Т.Назаренко підкреслює використання різних засобів поетичної фоніки, що "художньо вірогідно відтворюють завивання вітрів, снігопаду, шурхіт снігових поземків... Саме під час створення циклу поет глибше зацікавився звукописом і навіть почав вивчати французьку вимову для того, щоб дослідити механізм звукової організації вимови у творчості Поля Верлена" [4: 111]. Відзначимо також багатство строфіки та жанрової палітри, розмаїття метрики поезій Яра Славутича, що робить її оригінальною і непересічною не лише в контексті української діаспорної поезії ХХ століття.

Література

1. Білоус-Гарасевич Л. Улас Самчук // Білоус-Гарасевич Л. Ми не розлучались з тобою, Україно. Вибране. – Детройт-Мічіган: Graphe, 1998. – С.130-146.

2. Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 663 с.

3. Євтух В. Українська етнічність у Канаді: можливості реальностей // Всесвіт. – 1991. – №11. – С.7-12.

4. Запорізький збірник: До 80-річчя Яра Славутича/ Упор. В.Чабаненко. – Київ, Запоріжжя: Дніпро, 1998. – 326 с.

5. Назаренко Т. Правди потужний спалах: Поетична творчість Яра Славутича. – К., 1994. – 166 с.

6. Пресич О. Громадянин української мови // Всесвіт. – 2000. – №3–4. – С.166-175.

7. Самчук У. На твердій землі. – Вінніпег–Торонто, 1963–1966. – 390 с.

8. Славутич Яр. Поезії та поеми. – Едмонтон: Славута, 2004. – 660 с.

9. Славутич Яр.Твори: В 5 т. – К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. — Т.5. — 352 с.

10. Творчість Яра Славутича: дослідження, статті та рецензії / Упоряд. В.Жила. – Т.2. – К.: Дніпро, Едмонтон: Славута, 1997. – 912 с.

11. Українська діаспора у світі / Довідник. – К., 1993.

12. Українська еміграція: Від минувшини до сьогодення / За ред. Б.Лановика. – Тернопіль: Чарівниця, 1999. – 512 с.

13. Шевченко Т.Г. Кобзар / Вст. стаття О.Гончара. – К.: Дніпро, 1987. – 639 с.

14. Шейнина Е.Я. Энциклопедия символов.– М.: АСТ; Харьков: Торсинг, 2006. – 591 с.

15. Энциклопедический словарь символов / Авт.-сост. Н.А.Истомина. – М.: ООО "Астрель", 2003. – 1056 с.

Loading...

 
 

Цікаве