WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Яр Славутич - Реферат

Яр Славутич - Реферат

...В нас Україна

В серці не вмира, —

Мов пісня чаїна

Ридає на хвилях Дніпра.

Туди ми рвемося

На поміч піти,

Де голі та босі

Державу будують брати [8: 203].

Ці дещо риторичні рядки з поезії "Дві батьківщини", що її автор назвав юнацькою піснею канадських українців, підкреслюють дві важливі складові буття українців у діаспорі – розбудова українського життя в Канаді й посильна підтримка державотворчих змагань в Україні.

Окремі мотиви першого циклу збірки розгортаються і в "Полярних сонетах". Приводом для поділу на цикли в цьому випадку стала не проблематика, а жанрова приналежність поезій, зокрема прагнення автора виділяти сонети до окремих структурно-композиційних утворень. "Полярні сонети" репрезентують авторське сьогодення, коли зрештою стихли міжнаціональні непорозуміння. Характерний тут сонет "Дзвін у степу". Згадка про минуле, про лани, "де предків голос гойно гомонів", супроводжується коментарем, що повертає нас до реалій другої половини ХХ століття. Завершується сонет закликом віддати належне українським розбудовникам Канади:

Щоб кожен правнук перших орачів

Леліяв спомини про нетрів битву

І наступ рал – як бойових мечів! [8: 205].

На особливу увагу заслуговує сонет "Шевченко у Вінніпезі". Образ Кобзаря постійно присутній у поезії Яра Славутича (інколи це ремінісценції з біографії митця, інколи автор використовує окремі образи, мотиви, тропи тощо). Пам'ятник Шевченкові у Вінніпезі – це ніби живе втілення поета, котрий наснажує українців діаспори зберігати власні традиції і культуру. Його твори – як "життєдайні ліки на хвороби". Характерно, що поет не прямо використовує Шевченкові інвективи, а художньо їх трансформує. Порівняймо: Кобзареві рядки "Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани" [13: 291] у Славутичевому викладі звучать так: "Конайте виродки! Варшавське шмаття, Багно Москви, – нехай же вас поб'є, Як Божий бич, Тарасове прокляття!" [8: 206]. Використання перефразованого уривка з Шевченкового послання надає аналізованому сонетові особливої гостроти та емоційності, а викривальним інвективам – дошкульності.

Останні чотири сонети циклу – це зразки пейзажної лірики. Характерно, що предметом поетичної обсервації автора тут стають зимові краєвиди. Це пов'язане з географічним розташуванням та кліматичними умовами нового осідку поета. Особливість пейзажної лірики Яра Славутича в тому, що зимові краєвиди в нього значною мірою психологізовані, відображають внутрішній стан ліричного героя, його переживання. Це своєрідні "пейзажі душі". Змалювання зимових краєвидів супроводжується передовсім негативно забарвленими образами-емоціями. Зрештою, це традиційна інтерпретація. За народними уявленнями, зима – "пора року, коли природа "вмирає" або "засинає", а земля "хворіє", "відпочиває" до початку тепла і світла навесні" [2: 190]. Проте зимові краєвиди можуть бути і по-своєму прекрасними. У сонеті "Зима – різьбар. Як брили мармурові..." Яр Славутич відтворив суворі чари північної зими:

І з року в рік на тундру красовиту

Кладе велично свій суворий чар

Зима – найкращий всесвіту різьбар [8: 208].

Завершує другий цикл сонет "Моя господа схована в снігах". Образність цієї поезії (а частково і наступного циклу "Північне сяйво") повертає нас до збірки "Оаза".

Моя господа схована в снігах.

Лягли замети – як сагарські дюни.

Порожній простір, скаргами столунний,

Жадібно жде на мій майбутній прах [8: 208].

У зацитованому першому катрені помічаємо ті ж "сагарські дюни", ту ж пустельність і виразно заявлений мотив смерті. Відмінність лише в тому, що в "Оазі" йдеться про пустельні "пейзажі душі", а в "Завойовниках прерій" ці мотиви конкретизуються через символіку зимових краєвидів. В обох випадках наявність подібних мотивів тісно пов'язана з обставинами життя автора. Таким чином, оптимістична настроєвість першого циклу збірки поступово згасає, поступаючись місцем тузі й розчаруванню.

"Північне сяйво" – таку назву дав автор третьому циклу. Кількісно це найбільший цикл збірки, тематично він обмежений пейзажно-медитативною лірикою. Тужливі, песимістичні настрої пронизують більшість поезій циклу.

Одним з центральних образів "Північного сяйва" є образ сонця. В "Оазі" – це розпечене, караюче сонце пустелі, натомість у "Завойовниках прерій" автор знаходить нові грані інтерпретації. Знову ж таки підкреслюємо, що авторське бачення суперечить традиційному фольклорно-міфологічному сприйняттю сонця як носія тепла, світла, а отже – найвищого блага. У поезії Яра Славутича зимове сонце – символ завмирання природи. Вражаюча пейзажна замальовка пропонується у поезії "Неначе бронтозаврове яйце":

Неначе бронтозаврове яйце,

Віднайдене в Драмгеллерській долині,

По небу важко, втомлено пливе

Грудневе сонце... [8: 211].

Які ж асоціації в уяві поета пов'язують сонце та скам'яніле яйце викопної доісторичної істоти? Яйце у більшості світових міфологій – символ життя [14: 40]. У казковій прозі українців є згадка, що сонце теж виникло з яйця [2: 613]. Порівняно з традиційною міфологією, у поезії Яра Славутича ці взаємопов'язані образи-символи набувають нового значення. У цитованій поезії мова йде про бронтозаврове яйце, котре потенційно містило зародок життя мільйони років тому, але з часом воно скам'яніло, життєтворна енергія зникла, і тому може трактуватися як символ мертвої субстанції. Так само сонце у грудні вже не дарує яскравого світла і тепла, отже, мислиться як позбавлене своїх споконвічних "життєдайних" властивостей. Це сонце пов'язане із завмиранням природи, завершенням річного циклу. У багатьох світових міфологіях можна знайти сюжет викрадення сонця. За даними В.Войтовича, в міфології українців зима інколи змальовується як "фантастичний звір, вона їздить на рябій кобилі, краде Сонце й блискавку і тримає їх у себе" [2: 190]. Під впливом цього сюжету, а можливо, під впливом спостережень і настрою в уяві поета виникає наступна картина:

...Жах мене поймає,

Що ці полярні, в лишаях, кущі

Схололе сонце у тенета зловлять,

Замкнуть під сніг у темну глибину, –

І біля входу стане, мов на чатах,

Нестримний цербер, крижаний мороз [8: 211].

Згасле сонце в аналізованій та деяких інших поезіях збірки асоціюється з передчуттям кінцесвітності: "зяє крізь голе гілля Сонця погашена мідь" [8: 212] і вже цілком вражаючий образ – "гасне сонце – кривава рана" [8: 214].

Аналіз палітри кольорів у збірці "Завойовники прерій" засвідчує цілком закономірне домінування білої барви. Її семантика в поезіях Яра Славутича здебільшого залежить від контексту. Інколи білий може бути нейтральним щодо емоційного навантаження (колір снігу), як-от у поезії "За Атабаскою намети білі". Інколи використовуються стійкі словосполучення, як-от: "білий світ" чи "білі прапори" (як символ безсилості хуртовини перед молодечим запалом мешканців півночі). Здебільшого ж білий колір несе негативну семантику: "вітер лягає до ніг білою млою погроз" [3: 212]; відчай, що охоплює ліричного героя, також білий: "Падає, падає сніг, Всесвіт у савани в'є. Білий, давкий восьминіг Тіло долає моє..." [3: 213].

Прикметно, що білий колір у низці поезій Яра Славутича асоціативно пов'язаний з символікою смерті: "біла далеч – білошатна смерть" [3: 211], "біла далеч – немов труна" [3: 214] тощо. Такі образні вирішення, по-перше, підкреслюють трактування зими як символу смерті, завмирання природи; по-друге, така інтерпретація має свої витоки у міфології різних народів. Білий колір має кілька символічних значень. В позитивному плані він сприймається "як символ неторкнутої невинності доісторичного раю, кінцева мета морально відроджених людей..." [14: 937-938]. Білий колір символізує чистоту, цноту, мир, світло, невинність і правду [13: 359]. Разом з тим у символіці кольору присутні "негативні" конотації: на Сході білий – це колір скорботи [13: 359]. "У традиційній символіці Китаю білий колір – колір старості, осені, заходу і нещастя... В Китаї повсюдно білий вважається кольором скорботи за померлими" [14: 939]. Зв'язок білого кольору з символікою смерті у слов'янських народів, зокрема в українців, констатує В.Войтович: "Білий колір пов'язаний з образом смерті. Це стародавній колір жалоби, коли вдягали покійників у біле і покривали білим саваном" [12: 472].

Loading...

 
 

Цікаве