WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Яр Славутич - Реферат

Яр Славутич - Реферат

Проблема взаємин українських переселенців з індіанцями заявлена автором у кількох творах, що становлять своєрідний триптих. Заспівною може вважатися поезія "Огир". Чіткий конфлікт тут ще не окреслюється. Лише образ осідланого коня, що "колує, гасає" степами без вершника, згадки про вігвами племені Крі та смаглявого юнака зі списом наводять на думку, що вершник став жертвою індіанців. Чіткіше протидія індіанців колонізації канадських прерій простежується у баладі "Чорностопець". Емоційна напруга зростає поступово. У першій строфі окреслюється протистояння представників двох цивілізацій: "Стояв перед білими хлопець Смаглявий, нагий чорностопець" [8: 194]. У другій строфі автор увиразнює портрет індіанця промовистими характеристичними деталями: "Від пояса – скальпів чуби,/ Трофеї недавніх боїв./ Рамена – кремезні дуби, /А груди – кряжі поготів!" [8: 194]. Ці деталі підкреслюють ще один рівень протистояння автохтонів та прибульців: в даному разі штучній цивілізації "білих", що її носіями виступають колоністи, протиставлена первісна природність індіанців, які є невід'ємною частиною цієї землі, усього природного довкілля. Протистояння двох світів посилюється у четвертій та п'ятій строфах. Іван, який виступає носієм виразних рис української ментальності, намагається переконати індіанця у миролюбних намірах. Праця на землі, освоєння цілини – сенс життя українських переселенців. Така настанова викликає не просто нерозуміння – огиду чорностопця.

Шоста строфа репрезентує іншість (інакшість) українця не лише порівняно з індіанцями, для яких війна стала звичним заняттям, але й порівняно з такими ж переселенцями — вихідцями з інших країн. Пригадаймо, що в баладі "Троє" англієць і француз хизувалися кількістю вбитих автохтонів. Репліка Івана в баладі "Чорностопець" виразно демонструє цивілізаційні та ментальні відмінності: "Ми прагнемо жити у мирі, Братерства провісники щирі" [8: 194]. Подолання конфлікту спостерігаємо в останній сьомій строфі. Під впливом переконливих доводів Івана, ворожість індіанця поступово згасає ("маліє ненависті знак").

Виразною ілюстрацією пацифістських настроїв українських переселенців є також балада "Спадщина". Конфлікт автохтонного населення та переселенців розв'язується у творі з позицій християнського всепрощення та любові до ближнього: старий господар, у якого індіанці вбили єдиного сина, який клявся "не бути довіку в дружбі" з ними, віддає своє "обійстя високочоле" індіанському хлопчині – онукові вбивці. Уміння перебороти ненависть, подолати гнів і пробачити – ще одна характерна риса національної ментальності. Цей вчинок, який, на перший погляд, видається парадоксальним, щонайменше нелогічним, – ще одне переконливе свідчення іншості українців, їх моральної вищості.

Поезії першої тематичної групи більш "літературні", оперті на історичний фактаж чи спогади старожилів, подекуди їм властива деяка сухість і відстороненість викладу. Але все це цілком компенсується у творах, які відображають особисті враження автора по його прибуттю до Канади.

Розповідаючи про подорож до "колиски українства в Канаді" (серпень 1960 року), Яр Славутич пригадує наступний випадок. Якось він заїхав до однієї господи: "Біленький будинок, поряд колодязь із помпою, оподаль – овальна стодола, покрита товстою бляхою... виходить літня господиня. – Чи можна попити водички? – питаю. Вона сказала щось, але я не дочув. Виносить глиняний дзбанок, розмальований, і припрошує: – Доброго здоров'я пивши! У мене посилено застукало серце. Я вже років двадцять не чув такого вислову..." [9: 48]. Цей випадок згадано також у поезії "Хата". Зустріч з українською жінкою, яка напоїла автора, набуває тут ледве не біблійного звучання. Апокриф про Агасфера, що блукав світом у пошуку людини, яка б подала кухоль води спраглому, проектується на долю автора та його покоління. Кухоль води – символ, що вказує на завершення поневірянь, стражденної одіссеї українських вигнанців у пошуках нового дому (не випадковий також заголовок "Хата"). Символічність ситуації зростає, якщо згадати, що одним з провідних мотивів збірок "Спрага" та "Оаза" з їх "пустельною" образністю, був саме мотив смертельної спраги мандрівця, який довго блукав світом. Живлющою силою наділена тут не так вода, як щире українське слово.

Лейтмотив поезій другої групи – захоплення Канадською Україною, усвідомлення, що ця країна – це і є "земля обітована", що лише тут українці мають зберегти національну ідентичність, прислужитися справі збереження української мови, культури, духовності в еміграції. Зрештою, збереження української духовної спадщини – це справді вагоме досягнення канадських українців, адже, як підкреслює В.Євтух, "українське походження ніколи не було престижним в Канаді, не сприяло соціальній мобільності та поліпшенню правового статусу українських канадців. Навпаки, історія української імміграції свідчить, що українська етнічність не раз заважала їм посісти належне місце в канадському суспільстві" [3: 7]. Проте значна частина їх усе ж зберегла традиції, незважаючи на асиміляційний тиск.

Характерною у цьому контексті є поезія "Канадська географія", в якій автор наводить українські топоніми, що функціонують на території Канади. Ці назви лунають для нього як пісня, як одкровення:

Саскачеван, Восетна й Саскатун

Для мене повні індіянських лун,

Та Вільна, Мирнам, Ярослав, Лужани

Беруть верхи найбільшої пошани.

Я б вік радів, якби Мазепа й Січ

Пережили навалу всіх сторіч,

Якби Козак, Боян, Василь, Завалля

Не поринали в забуття провалля... [8: 202].

Ономастика – одне з численних захоплень Яра Славутича. А українським топонімам та прізвищам у Канаді автор присвятив не лише вказану поезію, а й низку науково-популярних статей. Що ж стосується українських місцевих назв у Канаді, то, за даними дослідників, у Канаді існує близько 180 населених пунктів з українськими назвами [3: 7].

Звісно, у США, а особливо Росії проживає значно більша кількість українців, але саме Канада з її культурними, освітніми осередками створила умови для нормального існування українців. Значну роль у цьому відіграла політика багатокультурності, запроваджена у 1971 р. Прем'єр-міністр Канади Джон Діфенбейкер так сформулював офіційну стратегію етнічної політики: "Канада — не "перетоплюючий казан", у якому своєрідність кожного складника знищується заради створення нової, цілком відмінної речовини. Це радніше квітник, у який пересаджено найвитриваліші і найяскравіші квіти з багатьох країн – і кожна квітка в новому оточенні зберігає свої найкращі якості, за які її любили та хвалили в її рідній країні" [9: 207].

Одним з перших відгуків на канадські реалії стала поезія "Стань стопою на снажний чорнозем", датована 14 серпня 1960 року – часом переїзду автора на постійне мешкання до Канади. Ця поезія про канадські прерії, які так нагадують авторові українські степи, – радість знесиленого Антея, що торкнувся життєдайної землі. Не випадково в останніх рядках ідеться про набуту поетом "нову снагу", потужний стимул для подальшої одержимої праці на ниві збереження українського слова в діаспорі.

Ще один вірш, що увійшов до збірки, – "Я не забуду буйні вруна" (Вінніпег–Едмонтон, 12 червня 1959 року). Окрім українських топонімів, живлющої сили рідного слова, захоплення поета викликає і саме довкілля: "Безмежні й рівні, без оздоби,/ І споконвічні, як буття,/ Степи херсонські Манітоби/ Будили давні почуття" [8: 200]. Засіяні подільськими і луцькими трударями степи нагадують авторові залишену батьківщину, творять ілюзію повернення додому: "Я не гостем блукаю балками" (у поезії "Українським наснажена зором" [8: 201]), "Ця земля, завойована плугом, Новознайдений рідний дім" (у поезії "Ця земля, завойована ралом" [8: 198]). Це більш ніж переконливі ілюстрації того, що саме Канада здавалася поетові своєрідною "оазою", завершенням його блукань і пошуків. Та чи не означає це, що в ейфорії захоплення новим довкіллям поет забув про Україну та її страждання. Звісно, саме тут українці нарешті відчули себе вільними людьми, позбулися страху за майбутнє. За це вони вдячні Канаді, а проте

Loading...

 
 

Цікаве