WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Яр Славутич «І славу навколо співає трава...» - Реферат

Яр Славутич «І славу навколо співає трава...» - Реферат

Яр Славутич "І славу навколо співає трава..."

Патріотична тематика є домінантною у творчості. Поет пише насамперед про те, що турбує та ятрить його душу, що захоплює в полон його думи й почуття. Переважна більшість віршів була написана в 40-ві — на початку 50-х років ХХ ст. На той час можливість побудови вільної української держави сприймалась певною ілюзією, абсолютно утопічною ідеєю. У колі емігрантів згасала надія на те, що колись пощастить побачити рідну землю. Саме тому зрозуміле звернення Яра Славутича до постаті гетьмана Івана Мазепи, яка стала своєрідним символом нескореності й вічного прагнення до волі, світлим ідеалом у боротьбі за незалежність України. Митець прагнув нагадати зневіреним сучасникам, що вони є нащадками справжніх героїв, спадкоємці їхньої величі, продовжувачі визвольної боротьби.

Однією з найважливіших сторінок літературного доробку Яра Славутича є колись утрачена, поновлена лише частково з пам'яті поема "Мазепа", в якій автором відтворено трагічні для України часи, останні судомні пориви до свободи. У поемі митець змалював колоритний образ видатного історичного діяча Івана Мазепи, котрий керувався ідеєю об'єднання українських земель під гетьманською владою та був одержимий побудовою європейської держави, намагався вирвати Україну з лабет царату.

"Изменник, богоотступник, вор... шведа для того в Украйну призвал, дабы поработить сей малороссийский народ..." — ці слова з листа російського царя Петра І надовго стали лейтмотивом не тільки історичних, а й художніх творів, у яких фігурувало ім'я волелюбного гетьмана.

Іван Мазепа — це єдина постать української історії, що у світовій літературі та мистецтві здобула таку популярність, як безсмертні образи Прометея, Фауста, Дон Жуана. Особистість видатного українського гетьмана привертала увагу багатьох геніїв. До цієї славної постаті звертались митці різних епох і країн: поети (Вольтер і Байрон, Брехт і Словацький); малярі (Вернет, Бодлер, Міє); композитори (Ліст, Чайковський, Неріні, Придаткевич), які перенесли романтичні пригоди та трагічні події з його життя на полотно та ноти.

Постать Івана Мазепи у літературі й мистецтві часто оповита серпанком легенд, загадковості, фантазії, далека від історичної правди. Чужинців майже не цікавив час, місце, історичний Мазепа, його боротьба за волю України. Їх більше приваблювала романтична легенда про нього, на тлі якої вони могли давати волю своїй фантазії. Образ гетьмана переважно виписаний відповідно до романтичних канонів: ідеалізований герой, що перемагає труднощі, палкий коханець, вродливий красень. Тому й Мазепа у цих творах здебільшого втрачає українські риси, набуває універсального характеру, втілюючи загальнолюдські прагнення й ідеали. "Західноєвропейська романтична література,— як зауважує М.Сивіцький,— створила довкола Мазепи легенду, зробила з нього тільки перелюбника, бабія, баламута, викрадача чужих жінок. Не приносили ті прикмети слави героєві, а також і народові, в якому цей герой був гетьманом, символом останнього пориву до боротьби за незалежність" [2:206].

Незважаючи на те, що доля гетьмана Івана Мазепи активно осмислюється у світовому письменстві, з української літератури його ім'я систематично викорінювалося і за царських часів, і за радянських. Церковна анафема діяла з однаковою силою і на тих, хто таврував його як "зрадника" Петра І, і на тих, хто бачив у спілці з Карлом ХІІ лише позитивні моменти. В українському письменстві до образу Івана Мазепи зверталися М.Старицький (роман-дилогія "Молодість Мазепи", "Руїна"), Б.Лепкий (пенталогія "Мазепа"), Л.Старицька-Черняхівська (драма "Іван Мазепа"), Г.Хоткевич ("Гетьман Іван Мазепа"), Г.Колісник ("Мазепа-гетьман"), Роман Іваничук ("Орда") та ін. Але більшість письменників не змогли уникнути тенденційності в оцінці цієї складної і суперечливої особистості. Романтична традиція виявилася настільки сильною, що митці раз у раз поверталися до любовної пригоди гетьмана в юнацькі та зрілі роки.

На жаль, українські поети явно програють порівняно із зарубіжними. В умовах царського й радянського устроїв створення широкого епічного полотна, в якому постать Івана Мазепи висвітлювалася б у всій своїй величі, було, зрозуміло, неможливим. Поема В.Сосюри "Мазепа", яка має "глибокі підводні течії" (Юрій Барабаш) — чи не перша поетична спроба в українській радянській літературі реабілітувати видатного історичного діяча, зняти з нього тавро зрадника. Але під тиском сталінської цензури поема фактично була спотворена і позбавлена національного звучання. В.Сосюра творить, насамперед, художній образ, а не політичний портрет гетьмана. "Адже,— за слушним зауваженням Є.Маланюка,— занадто бо добре ворог (радянська влада — прим. І.Ц.), хоч який дикун, знає, що з могил виростають нові парості історії і що могили родять месників великих" [1:203].

Образ гетьмана Мазепи як символ волі й незалежності створили представники так званої "упівської поезії" (поетична драма Юрія Липи "Офіра", поема Л.Полтави "Нескінченний бій" та роман "Тисяча сімсот дев'ять"). Скорбна дата поразки українсько-шведських військ під Полтавою (1709р.) стала своєрідним стимулом для авторів у діаспорі. У Канаді з'являються друком поеми "Мазепа" Микити Мандрики та "Гетьман Іван Мазепа" (Торонто, 1959) Левка Ромена. Але й вони не стали зразками патріотичної лірики. Як зазначає у своєму дослідженні "Українська поезія в Канаді" Яр Славутич, "... прикро, що в них немає ні сюжету, ні тим більше характерів, хоч усюди — добра мова" [4:70].

У своїх філософських роздумах про трагічну долю Івана Мазепи поет-історіограф Євген Маланюк чітко сформулював давню істину: "Вироки історії часто-густо бували помилкові, але завжди невблаганні. Іще римляни дали на це вічну формулу: vae victis — горе переможеним!" [1:202]. Будучи переможеним, Іван Мазепа однак живе в серцях своїх земляків як символ збройної боротьби за волю України. Доказом цього може слугувати яскрава поетична творчість Яра Славутича.

Поет, безперечно, міг стати першим і ще довго залишатися чи не єдиним в українській новітній літературі, хто б правдиво і повно висвітлив складну, непересічну і суперечливу постать великого гетьмана, акцентуючи основну увагу на його державницькій діяльності, національно-визвольній місії, а не любовних пригодах. На жаль, доля не сприяла цьому: ті уривки, котрі автор відновив із пам'яті з перебігом літ, а також невеликі розвідки, написані заново, не дають змоги говорити про задум автора в цілому. Тому маємо можливість лише зробити їх огляд та побіжно охарактеризувати окремі фрагменти.

У поезіях "мазепинського циклу" Яр Славутич прагне дати власне історіософське тлумачення образу уславленого гетьмана, зосереджуючи увагу передовсім на державотворчих прагненнях Івана Мазепи. Поет щиро вірить, що "наша віра не вмирає" і "наше серце оживає", що "по тугім розгоні степу, у вирі гнівному подій ім'я незламного Мазепи нас поведе в майбутній бій".

У власне "мазепинському циклі" тема "святої відплати" імперсько-петровській Москві зачинається віршем "Монолог перед шаблею" (1959), сповненим глибокої віри в краще майбутнє рідного народу, його світлу щасливу долю. Поет вдало використовує прийом персоніфікації, коли безмовно холодна річ наділена здатністю в "гніві зорити" на поновлений край і "царську приймати образу". Шабля судить і докоряє гетьманові за бездіяльність і потурання москалям,— аби його гнівна непокірна душа "гартувала відомсту Москві" за те, що "москалі в Україну несуть неволю":

Loading...

 
 

Цікаве