WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Біографія Григорія Кочура - Реферат

Біографія Григорія Кочура - Реферат

"12.VI.85

Дорогий Миколо Олександровичу!

Отак ми порозмовляли з Вами по телефону. Ви поїхали додому, а я тепер навздогін Вам шлю цидулку з дуже сумною звісткою: позавчора ми поховали Ірину Михайлівну. Можна себе потішати всякими софізмами, але жоден з них неспроможен потішити: померла людина, з якою разом ми пройшли довгий — більш ніж півстоліття — відтинок життя, та ще й якого життя, часом єдине, що його прикрашало — це була злагода поміж нами. Не знаю, чи звикну коли до того, що от її нема. Вітання всім Вашим. Гр."

Час від часу я надсилав Григорію Порфировичу свою поезію і "скаржився", що не друкують, а деякі редактори та "друковані поети" навіть називають її ребусом, мовляв, вона не відповідає художнім засобам соцреалізму, вимогам сьогодення.

"16.II.86 р.

...Ваші вірші, що Ви мені надіслали, цікаві й нешаблонові, ті, що вважають їх за ребуси, мислять ординарно, згідно з усталеними шаблонами. Вони і вірші пишуть такі, що їх спокійно прийме кожен літконсультант — тут усе звичне, знайоме, ніхто не засудить... Часто вирішує справу не якість віршів, а ім'я автора або "актуальність тематики". Приніс би Ваші вірші якийсь "класик" — надрукували б. Не друкуєш — піде в ЦК скаржитись...

Відіграє якусь роль і наполегливість та дипломатичний хист автора. М.Соколовський "пробив" збірку саме завдяки цьому. Таким способом на 83 році життя став початківцем Ваш московський тезка В.М.Василенко..."

В гулагівському таборі ОЛП-2 в п'ятдесяті роки спільно зі мною та Кочуром відбував свій термін ув'язнення професор Московського університету Віктор Михайлович Василенко. Він писав поезію російською мовою, писав багато і швидко. Видав декілька поетичних збірок.

"8.VIII.1987.

Дорогий Миколо Олександровичу! Висилаю вам дві Лінині (Костенко — М.В.) збірки, як Ви й просили. "Птицу солнца" (В.Василенко — М.В.) купив і я — заради тих кількох перекладів з Ередіа, що там є. Але не було часу проглянути. Між іншим, першу свою збірку "Облака" він вислав і мені і Паламарчукові (якого він уперто пише на "о" (Поломарчук). І взагалі, листи писав регулярно, в кожен лист вкладаючи мінімум по десяткові віршів. А потім раптом замовк, повідомивши, що його прийняли до Спілки письменників і що він готує другу книгу... Можливо, досягши визнання (формального), образився, що я до його віршів завжди мав претензії. Але Ви маєте рацію — поезія у нього бліденька, нема віршів, які відразу вкарбувалися у пам'ять, і надто їх багато. Проте не зовсім Ви справедливі й до себе, колись Ви мені читали вірші, під якими, охоче підписався б кожен. Це мудре правило: писати багато — друкувати мало, тільки найзначніше. Щоправда, бувають ситуації, коли якраз найкращого і нема змоги надрукувати. Але то вже трагедія, якої не перебореш. Я по вуха в роботі, не встигаю. Вимучую два вірші Леопарді, а треба ж і Зерова до друку готувати, і кілька статей писати..."

Після "застійної"" доби під кінець 80-х років маховик "перебудови" набрав найбільших обертів і було ясно, що зворотнього процесу не буде, тоталітарний динозавр, який розтоптав сотні тисяч життів безневинних людей, переляканий зробленим злочином, відступав у свою печеру. Партійних функціонерів охопила політична апатія. Суспільство заговорило про своє моральне відродження, про відкрите суспільство, що характеризується відповідальністю й прийняттям ним самостійних рішень. Заборонені теми звільнялися від сімох замків. Ще несміливо, назирцем, але вже появлялися у пресі повідомлення про Бабин Яр, Биківню, Соловки, далекі гулагівські сибіри, магадани. З забуття поставало Розстріляне Відродження: Микола Куліш, Лесь Курбас, Микола Зеров, Валер'ян Підмогильннй, Марко Вороний, Мирослав Ірчан, Валерій Поліщук, Павло Филипович, Олекса Слісаренко, Григорій Епік, Михайло Яловий, Антон Крушельницький та багато-багато інших розстріляних письменників. Українська патріотична інтелігенція відкрито заговорила про залитий бетоном за вказівкою сановників від мистецтва й уряду УРСР найвидатніший твір монументалізму — Стіну Пам'яті художників А.Рибачук та В.Мельниченка Меморіального комплексу Парк Пам'яті, що будувався у 1968-1982 роках. Павло Загребельний, що на ті часи було великою ще сміливістю, писав:

"Ті, хто зруйнував стіну, знищив роботу А.Рибачук і В.Мельниченка, відкинули нас у стан первісний, мало не в стан протоплазми. Я не можу назвати їх навіть варварами, бо у варварів була мета, були якісь ідеали, а тут — тільки нищительство, тупе, сліпе, вороже". Українська культура, що змушена була історією до постійного самозахисту, з новою силою продовжувала боронитися.

Григорій Кочур не стояв осторонь. Він пише статті, збирає матеріали знищених поетів.

"10.ХІ.87

Дорогий Миколо Олександровичу!

Вибрав ще кілька хвилин, щоб написати вам бодай коротенького листа, бо якось так сталося, що думки мої полинули до Херсону, у мене, як Ви знаєте, все тепер крутиться навколо Зерова. У нього, як Вам, мабуть, також відомо, є два сонети про Херсон, написані 3 і 5 жовтня 1934 року, та й написаний 2 жовтня сонет "В гостях у поета" теж пов'язаний з Херсоном — туди Зеров приїздив у гості до М.Чернявського. Досі вважалося, що відвідини Херсону й гостина у Чернявського відбилась тільки в творчості Зерова. Виявилося, що не так. В т.зв. Архіві-музеї діячів літератури й мистецтва знайшлися й сонети М.Чернявського, адресовані М.Зерову: тут і запросини на баштан, і взагалі — монолог Зерова раптом і несподівано перетворився на дуже цікавий діалог двох поетів. До мене ці сонети приносив співробітник Архіву-музею, приходив радитись. Я порадив негайно ці матеріали публікувати. Та тут мимоволі згадав, як ми (в Херсоні — М.В.) проходили повз затишний будинок, де жив Чернявський. Чи змінилося що за той час? Адже варто було б утворити хоч невеличкий музейчик, бодай на громадських засадах. Чи є десь у Херсоні якісь матеріали Чернявського — в архіві, наприклад, або в педінституті — він же там колись викладав? Чи існують якісь родичі Чернявського? Чи існує така людина, пройнята краєзнавчим ентузіазмом, що могла б зрушити ці справи з місця?

Можна Чернявського об'єднати з іншими діячами культури, пов'язаними якщо не з Херсоном, то з Херсонщиною.

Мені спадає на думку двоє таких, обидва художники — М.Жук (родом з Каховки) та Ю.Михайлів (з Кам'янки). Але знайшлося б іще, та, мабуть, і не мало. Тепер ніби така хвиля, що можна дещо б і зробити. Як Ви вважаєте?

У мене нічого особливого не сталося. Працюю не накладаючи рук. Заходилися поновляти мене в Спілці (ініціатива не моя — їхня). Написав заяву, заповнив якісь бланки. Побачимо, що з того вийде.

Мав листа від Соколовського. Шкода його [...] стало. Але як подумав, що може з'явитися не діло робити, а теревенити та час відбирати, то аж млосно стало. Проте треба, мабуть, якось зібратися з духом та написати йому.

Вітання всім Вашим і Полюгам.

Шкода, що ми тоді й поговорити як слід не встигли. (Підпис) Г."

На початку 90-х років могутня хвиля демократії пробуджує народ. Люди вивільнюються від симптому рабського страху. Проходять мітинги, конгреси, форуми, з'їзди демократичних сил. Як делегат від громадських і творчих організацій Херсонщини я беру в них участь. На листування не вистачає часу. Із Григорієм Порфировичем зустрічаємося в Києві або говоримо по телефону. Незабаром українська діаспора його запрошує до себе на гостини. Незважаючи на похилий вік, він уперше в житті їде за кордон.

"19.Х.91

Дорогий Миколо Олександровичу!

У мене склалося враження, що ми довгий час не обмінювались ніякими інформаціями, і я не уявляю, як Ви там живете, як усі Ваші, що робите. Уявляю тільки, що по вуха занурились у громадську діяльність. Про мене цього сказати не можна. Я постарів, зробився маломобільний, люблю сидіти дома й про новини дізнаюся хіба що з газет та з телевізора. Щоправда, відважився на дві подорожі — спершу з'їздив до Польщі, а потім злітав навіть до США. І там, і там виголошував якісь доповіді. Ще кличуть удруге до Штатів, але не хочеться, навіть до Праги ліньки їхати, хоч і кортить. Найбільше тепер тягне домашній побут, поки пишеться, то треба щось написати, щось перекласти, щось видати. Отаке моє. Вітайте всіх Ваших, також Любомира і взагалі всіх, хто про мене ще не забув. На відповідь чекаю нетерпляче. Г.Кочур".

Багатогранна діяльність Григорія Кочура ще не досліджена й не оцінена, як треба. Думається, що це буде належно зроблено біографами його творчости, і листи ("листи мають документальну вартість") допоможуть відтворити його правдивий творчий і життєвий портрет. Наш святий обов'язок знати своїх світочів культури, свою історію, без чого самоусвідомлення як нації неможливе.

Loading...

 
 

Цікаве