WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Біографія Григорія Кочура - Реферат

Біографія Григорія Кочура - Реферат

Біографія Григорія Кочура

Ім'я Григорія Порфировича Кочура (1908–1994), довголітнього політичного в'язня сталінських таборів, літературознавця, поета-перекладача, який стояв на засадах національного перекладацтва, широко відоме світові. Він мав неперебутній хист перекладача, енциклопедичні знання, феноменальну пам'ять, володів багатьма мовами світу, належав до когорти справжніх митців художнього перекладу. Його переклади виданих творінь світової літератури охоплюють простір двадцяти шести століть (починаючи від Архілоха, VII ст. до н.е.) і чотирьох континентів — Європи, Південної і Північної Америки та Азії, — 30 літератур світу, — Сапфо і Горація, Дж.Леопарді й Дж.Унгаретті, П.Верлена й Сан-Жон Перса, Г.Лонгфелло й Е.Дікінсон, А.Міцкевича й Ю.Тувіма, В. Шекспіра і Й.В.Гете та ще багатьох інших. Перекладав тільки з оригіналу, підрядників не визнавав. Але діапазон його творчости цим не обмежується. Він автор численних статей про класиків, літературних рецензій, передмов до українських видань поезії, дописів в "Українській Літературній Енциклопедії" тощо. Видав збірку оригінальних поезій "Інтинський зошит" (1989). Григорій Порфирович учень Миколи Зерова і непохитний послідовник його передового світогляду. Належав до покоління інтелігентів кінця 30-х — початку 40-х років, які несли в собі духовність української нації і яких не змогли зламати ні каторжні табори, ні розстріли, ні постійне переслідування. Своєю працею він збагатив українську літературу, був безкорисливий, порядний і працьовитий — без галасу робив свій посильний внесок у скарбницю української культури. Не шкодуючи часу, завжди йшов назустріч молодим поетам, навчав перекладацькій майстерності. Він лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, ім. Максима Рильського, нагороджений медаллю ім. Михайла Грушевського.

Я познайомився і заприятелював із Григорієм Порфировичем 1950 року, в таборі в'язнів ГУЛАГу "Мінлаг", м.Інта Комі АРСР, де обом нам довелося відбувати свої терміни ув'язнення. Нашими однотабірниками були згодом відомі письменники Дмитро Паламарчук, Микола Сарма-Соколовський, Григорій Полянкер, журналіст, лауреат премії ім. Л.Полтави, Євген Дацюк, мемуарист Любомир Полюга, давній друг Кочура педагог Михайло Хорунжий (батько відомого письменника й публіциста Юрія Хорунжого), білоруський поет Василь Супрун, поет, професор Московського університету Віктор Василенко. Ми жили в одній табірній зоні ОЛП-2 ("Отделение лагерного пункта"). Працювали на шахтах 2-го шахтоуправління "Інтауголь". Зустрічалися майже щодня протягом багатьох років. 1954 року Григорій Кочур звільнився, але додому повернутись не дозволили, мусив працювати на спецпоселенні в м. Інті. Я звільнився 1955 року зі зняттям судимости, одержав належну довідку і повернувся додому. Наше спілкування в таборі поступово переросло в тривалу творчу дружбу. Він і зараз, ніби живий, стоїть переді мною і доброзичливо усміхається — сухорлявий, душевно зібраний, одержимий у реалізації себе як носія генетичного коду українського національного інтелігента.

Я щасливий тим, що жив з ним поруч, мав нагоду прилучитися до думки цієї доброї і розумної людини, гуманіста, діяча культури, який вистояв у добу жорстокого комуністичного режиму і морально підтримував інших.

По звільненні між нами велося листування. Його листи вціліли. Переглядаючи листи, я вловив себе на думці, що в них він як літератор постає ясніше, описуючи свої творчі успіхи й кризи, побутові гаразди й негаразди, своє бачення літературного процесу, уподобання, творчість деяких письменників. За часів тоталітарного режиму, коли існувала система постійного переслідування національно свідомих українців, які не відмовлялися від рідної мови й культури свого народу, приватні листи писали езопівською мовою, натяками. Справжній зміст таких листів розуміли тільки близькі приятелі, які знали манеру писання і спосіб мислення автора. Листи Григорія Кочура не становлять винятку. Думається, що вони привернуть увагу не тільки літераторів, але й широкого загалу читачів, які не байдужі до української культури, — спогади ведуть до повернення історичної пам'яті, визначають дороговкази майбутнього.

Листи і витяги з них подаю вибірково, враховуючи судження Григорія Порфировича про літературний процес, або специфічні побутові чи творчі проблеми, або оцінку творів деяких поетів.

До другої половини 1953 року в таборі ОЛП-2 не було ні радіотрансляції, ні газет, ні бібліотеки. Читати і отримувати від родичів чи знайомих будь-яку художню чи спеціальну літературу і писати, крім двох листів на рік, не дозволялося. В'язні, особливо письменники, дуже нудьгували за книжками, тяжко переносили духовний дефіцит. По звільненні, вийшовши із остогидлого табору, вони накидалися на книжки, як голодний на хліб. У числі таких в'язнів був і Григорій Кочур. В одному з перших листів він мені пише:

"27.XII. 1955. м. Інта.

... Про Брюсова ми тут тільки чули покищо, а мене він цікавить головне другим томом, де переклади. А чи читаєте Ви "Иностранную литературу"? Я дістав усі № №, крім 1 і 6-го. Тепер вийшов ще Єсенін і Блок — і те, і друге в двох томах. Знов, удруге, вийшов Фауст у перекладі Пастернака. Нема тут, певно й не буде. Що херсонським поетам Ви здаєтесь марсіянином, воно й не дивно. Спробуйте порівняти, що і як пишуть вони, а як Ви. Зробіть кілька перекладів порядних і спробуйте їх опублікувати. Окрім одного невеликого Тувіма, посилаю ще Асника — вірш блискучий, але нелегкий. Спробуйте. Що видається в Херсоні? Яке там літературне об'єднання?

Відносно пашпорта — даремно питаєте. 11 пункт. (Ст.54-11, укр. націоналізм — М.В.)... У мене нового нічого: працюю там само, втомлений дуже, часу для себе лишається мало.

Дружина моя і Дм.Хомич (Паламарчук — М.В.) вітають. Пишіть. Кочур".

Перші роки відносної свободи для колишніх в'язнів (стаття 54 і 58) були тяжкими. Без грошей у кишені і підтримки з боку посадових осіб вони мусили вирішити низку складних для себе родинних і побутових проблем — влаштуватися на роботу, придбати житло, здобути пристойний фах.

Після тривалого митарства я влаштувався працювати електромонтером на текстильному комбінаті, одружився і, взявши з дружиною кредит у банку, почали будувати собі житло, бо мешкали у чужих людей.

Григорій Кочур залишився на спецпоселенні. До нього приїхала дружина Ірина Михайлівна Воронович-Кочур, яка також була в'язнем ГУЛАГу. Спільно з родиною Дмитра Паламарчука вони на березі заполярної річки Інти змайстрували будинок, де мали намір доживати свій вік. Листи дозволялося писати без обмеження, але вони часто не доходили до адресата.

З поглибленням Хрущовської "відлиги" спецпоселенці одержали право подорожувати по "великій зоні" — СРСР. Григорій Порфирович одразу скористався таким правом. Маючи заполярну шахтарську платню, взяв виробничу відпустку і з дружиною поїхав в Україну.

"8.ХІ. 1956 р.

Дорогий Миколо Олександровичу! Прийміть наші запізні привітання. Чекаєм, що Ви все-таки напишете, як звуть Вашу дружину. Ну, звичайно, й фотографію нам би не зашкодило прислати. Що думати з листами, і я не знаю. Не хотілося б думати найгіршого... Ми два місяці їздили по світах. Одвідав батьківщину, переглянув недобитки своєї бібліотеки, їздив до Вінниці, до інституту, де ми працювали. Одвідав Рильського, Білецького, Тена і ще декого з колишніх друзів, знайомих. Поблукали по Москві. Підняли клопотання про перегляд справи.

Ішло немов би непогано — боюся тільки наврочити. Отже, коли б Ваше весілля було трохи раніше та я про це знав, то чого доброго, ще й приїхали б. А так от тільки сьогодні дізнався. Про будівництво власної хати напишіть мені як фахівцеві докладніше... Нас тут все меншає. Дмитро Хомич сидить ще сусідом. Нагорський десь в Ухті, ледве чи не вчителює. Мені не пише. Про Соколовського не чути. Полянкера я відвідав у Києві. Старого Василенка в Москві. Супрун звільнився і десь економістом під Ухтою. З Ів. С. (Іван Савич Лук'яненко — М. В.) ми їздили разом до Вінниці, а це одержав листівку від нього вже з Донбасу. Чому в Вашому листі нема жодного слова про книжки? Я за відпустку вийшов за всякі межі — накупив стільки, що ми повернулися із боргами тисячі на півтори... Відносно поляків, то в мене з ними й раніше справа стояла непогано, а це ще доповнив трохи. А головний наголос зробив на чехів. Озброївся словниками... Збираються видавати антологію чеської й словацької поезії. То й я свій глек на капусту хочу внести. Тепер саме мене цікавить Безруч. Потім, очевидно, буде Сова, Врхліцький, Нейман, Волькер. А коли дістану Бжезіну, то Бжезіна. Хочу виправити також свій давній переклад А. Франса. Взагалі, деякі перспективи, може, й відкриються...

Пишіть, в крайньому разі, з повідомленням про те, що лист відданий адресатові, є такий спосіб. Кочур".

Незабаром (1956) Григорій Порфирович надіслав мені другого листа:

"...В Києві я бачив однотомник Тувіма, та й взагалі багато цікавого. Надсилаю Вам наслідок мого сидіння над чехами — два вірші Петра Безруча. 1. "Читачі віршів". 2. "Успіх"..."

Вірш "Читачі віршів" опублікований у серії "Перлини світової лірики", Петер Безруч "Сілезькі пісні" (1970), а "Успіх" ще ніде не надрукований, його нема і в останній збірці перекладів Кочура "Друге відлуння" (1991). Чому? Може, через підтекст? Подаю повний текст вірша:

Успіх

Співав я, критика хвалила,

Loading...

 
 

Цікаве