WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Шевченкова офіра - Реферат

Шевченкова офіра - Реферат

Шевченковаофіра

Уже доброю традицією стало відзначати щорічно в останній декаді травня велелюдне свято "В сім'ї вольній, новій", що давно набуло міжнародного статусу. Люди різних національностей і країн звертають у такі дні і свої очі, і серця свої на Тарасову могилу в Каневі, щоб причаститися великої духовної сили Кобзаревої, щоб продовжити одвічний діалог з геніальним поетом і пророком.

"Не забудьте пом'янути / Незлим тихим словом..." — цими простими й проникливими рядками з безсмертного "Заповіту" у віки вписалося звернення 31-річного Тараса Шевченка до своїх співвітчизників з наступних поколінь і часів. Задля них пішов на численні жертви великий поет і художник, з думкою про вільних і гідних синів і доньок нової України, з мрією про свободу й непорушність прав цілих народів і окремої людини.

Далекого від нас 1845 року, коли писались полум'яні рядки "Заповіту", хворий співець ще не знав, виживе він чи ні. Але головним, що його турбувало в ті миті, було становище безправної і понищеної підступною й агресивною Москвою України. Як то складеться подальша її доля? Адже так хотілось Кобзареві побачити її "сем'єю великою", "сем'єю вольною, новою", тобто самодостатнім соборним державним утворенням. Без чвар і всіляких усобиць, без пихи та самоїдства. Адже українці нічим не гірші від інших народів і не повинні до скону скніти в кайданах.

...Хвороба відступила. І Т.Шевченко з новою енергією поринув у подальшу творчість — улюблену свою стихію. Міг би ще в більшій мірі зреалізуватись як художник, письменник, мемуарист, публіцист, критик... Міг зажити щасливим безтурботним життям, знайти собі вірну супутницю по долі й створити власну сім'ю, про яку так палко завжди мріяв...

Але ж ні! Бути щасливим і самозадоволеним у часи всенародної недолі-трагедії для Т.Шевченка межувало б зі зрадою, з відреченням від головної мети життя, з відступництвом від національних ідеалів. Тож свій геніальний хист, своє особисте щастя, своє здоров'я і саме життя Кобзар поклав на вівтар служіння гнаній і зацькованій Україні, навіть назву якої заборонялось уживати за царату.

За це на нього ждуть арешт, ув'язнення в казематі Петропавловської фортеці в Санкт-Петербурзі, а далі десять років виснажливої та убивчої солдатчини з жорстокою забороною писати й малювати. Чи могло знайтись щось дошкульніше, аніж такий немилосердний вирок?! Але Шевченко інакше не міг учинити. Він зробив свій вибір. Бо не корисливість і самолюбство, не марнославство кликали його до пера і пензля, а єдиний привілей — бути сином сплюндрованої й обезличеної України.

"Караюсь, мучуся, але не каюсь!" — прорік поет на засланні, засвідчивши вірність своїм ідеалам, свою цілковиту непідвладність і нескореність в умовах справжньої каторги. І хоч повернувся Т.Г.Шевченко з заслання з підірваним здоров'ям, але морально переміг московського імперського монстра, що прагнув кинути його, як і Україну, на коліна.

Відтак ореол героя, подвижника, пророка, що з'явився ще за життя Тараса Григоровича, не меркнутиме й у наступні епохи. Його офіра надихатиме нові й нові покоління на самопожертву в ім'я високих ідей. Звісно, доки існує в світі ницість і продажність, заздрість і глупота, Шевченко та його спадщина не переставатимуть бути об'єктом усіляких фальсифікацій та паплюження, які й нині озиваються з шумного книжково-журнального моря та з ефіру антиукраїнськи налаштованих телеканалів України. Але час розставить усі акценти. Імена фальсифікаторів зникнуть безслідно, а пам'ять про Шевченкову офіру житиме вічно.

Сподіваємось, що в недалекому майбутньому в незалежній Україні будуть офіційно затверджені два загальнонаціональні свята, які давно вже стали всенародними: 9 березня — День народження Т.Шевченка, а також 22 травня — День пам'яті Кобзаря. Надіємось, що в перспективі зроблять логічний і закономірний крок, природний і мудрий чин і отці церкви, офіційно прилучивши загальнолюдського світоча і національного пророка, мученика й подвижника Тараса Шевченка до лику святих. Адже це був не тільки великий богоборець, а ще більший боголюбець, що все своє життя йшов Христовою стежкою — стежкою любові та самопосвяти заради утвердження Людини і Людяності.


 
 

Цікаве

Загрузка...