WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Шевченкова могила” М.Чернявського як сумний документ епохи - Реферат

“Шевченкова могила” М.Чернявського як сумний документ епохи - Реферат

"І снується в моїй душі легенда.

У селянина-кріпака в безвісному селі родився син-поет. Як та вечірня зірка в небі, з'явився він на світ. І взяв той син в своє кріпацьке серце все народне горе і всі його надії, прийняв із уст народу в свої уста його живу текучу мову й пішов у світ широкий" [3, 519].

Феєрично-легендарний відтінок у відтворенні Кобзаревих діянь надає авторським характеристикам урочистості, романтичного забарвлення. Наче фольклорний герой-правдоборець, долає Тарас усілякі випробування, зустрічі з горем і злиднями, перш ніж його привітає слава — народне визнання та любов. "...І пив він з келиха життя вино, із жовчю змішане. І не цурався хлопа він і пана. І не боявсь владик земних, і легковажив плазами земними. І грів у грудях він надії, надії радісні, великі" [3, 519].

Але невблаганна доля посилає подвижникові нові й нові напасті та перешкоди, ніби екзаменуючи його на великість духу — "навела на його руку півбога темного земного і кинула в тюрму й неволю", щоб через десятиліття страждань і зневаги в солдатчині осяяти цькованого співця "ореолом і мучеництва, і слави" та й подарувати йому труну в зимному чужому Петербурзі. "І трупом пав син кріпака. Пав трупом на підлогу двірця мистецтв. І почивав він тепер довічним сном на горах України.

І став він славою, і гордістю свого народу, і невмирущою надією на кращу долю" [3, 519].

Така пафосна й сповнена скорботної урочистості легенда підносить душу самого її автора, і М.Чернявський складає присягу на вірність Кобзареві та його ідеалам. Хоча, зазначимо, вся попередня діяльність письменника в різних царинах уже сама по собі засвідчувала орієнтацію на Шевченкові заповіти, на вірність національним святощам.

"Схвилювання наповнює груди. Душа прагне великого слова, і я кажу його, кажу в захопленні непереможнім:

— Заприсягаюсь, батьку, як і ти, бути вірним до останнього нашій матері єдиній! Клянусь довіку не забути цієї ночі й могили твоєї!

Біліє внизу хрест на могилі — великий символ любові і страждання. Туди, до нього, летять мої слова" [3, 520].

Розмірковуючи над долею Кобзаря, М.Чернявський приходить до висновку, що арешт і заслання є ключовими в його житті-легенді, житті-подвигові:

"Вони надали йому ореол мучеництва. Вони більше за все сприяли й його славі.

Але кажуть: вони надломили поетичний дар його, підборкали йому крила. Коли б не заслання, то геній Шевченків розгорнувся б ширше й піднявся вище" [3, 530].

Цю думку про фатальну роль, яку відіграла в житті геніального співця десятирічна убивча солдатська каторга з забороною писати й малювати, автор спогадів не сприймає як беззаперечну ("Не можу пристати до цього з певністю"), адже за його переконанням, "не можна означити меж, що до їх пішов би в своєму розвитку Шевченко на волі" [3, 520]. Але при цьому, вважає М.Чернявський, не слід і применшувати обсягів тієї життєвої катастрофи, що "зломила Шевченка", внаслідок чого "він збився з тону і потім уже до смерті не міг ухопити голосом тії мелодії величної, що так вільно лилась із душі його замолоду" [3, 520].

Отже, примхлива доля і насміялась над Кобзарем, наславши на нього стільки негараздів та мук, і водночас прислужилась йому, зробивши всезагальним улюбленцем, високим зразком офіри в ім'я національних і загальнолюдських цінностей: "...Час, коли доля вивела Шевченка з буденного життя для того, щоб зробити з нього народного героя, вибрала вона дуже влучно. Не дала захряснути в болоті "мочемордія". Не дала обважити душу службовим, родинним і господарським клопотом. Не припустила й короткого відпочинку на лаврах, під сонечком слави. І взагалі в житті його не робила довгих антрактів і зайвих інтермедій. Все роблено рукою великого майстра, у свій час і в свою міру, щоб не понизити зацікавлення сучасників і нащадків до обраного нею героя" [3, 520].

М.Чернявський певен, що з такими висновками міг би цілком погодитися сам Тарас Григорович. "Так утворилася Шевченкова легенда. І коли б він міг об'єктивно оглянути своє життя уже в перспективі історичній, то він певне сказав би, що було воно прекрасне, було саме таке, щоб придбати йому найбільшої слави" [3, 520-521].

У фінальній частині спогадів автор приділяє значну увагу своїм сучасникам — тим, хто відвідує Кобзареву могилу і з якою метою. З гіркотою і сумом він перегортає сторінки з книги записів, залишених відвідувачами святині. "Брали її, ту книгу, під розгляд наші публіцисти. Але вона ще дожидає сатирика на себе. Матеріалу в їй для його досить. Туподумний міщанин, галушковий патріот, недолугий мрійник, жовторотий "революціонер",— всі поклали на їй ознаки свого духу" [3, 522].

Письменник наводить ряд промовистих цитат із записів, котрі засвідчують нікчемність і безкультур'я авторів подібних "перлів". Водночас у книзі "чується й голос справжньої людини" — турбота про належне облаштування Шевченкового меморіалу, який нагадує занедбану пустку. Привертає увагу М.Чернявського й свіжий запис краянина-південця:

"Мені чогось здається, ріднесенький дідуню, що тобі все звісно, хто з чим приїхав до тебе. Так нехай же більше ніхто і не знає, з чим я приїхав, бо неварт в цій книзі писать...

Прощай, милий дідусю, може, ще доведеться бувать — і як дасть Бог, може, люди порозумнішають, то тоді можна буде що й написать...

3 червня 1906 р, С.М.К. з Херсонщини" [3, 522-523].

Міріади записів, а за ними постають людські долі і вдачі. Вони не так уже й важко прочитуються й проглядаються. "І лежить та книга на столі в хаті Шевченкові й байдужим дзеркалом життя нашого і живим свідоцтвом культури нашої і прагнень наших" [3, 523].

Спогади М.Чернявського сприймаються як болючий і сумний документ свого часу. Через призму ставлення до Шевченкової святині автор характеризує суспільство і окремих людей. Це ж задля них великий Кобзар свідомо взяв на себе муки, весь тягар тяжких випробувань.

Завершуються спомини письменника щемливим пуантом: "О сьомій годині вечора ще раз показався на горі білий хрест Шевченків і зостався позаду. І осталась там могила його. І здавалось, що зосталась там душа моя" [3, 523].

Шану до Т.Шевченка і любих йому святинь, високі національні почуття М.Чернявський проніс через усе своє життя, за що й був репресований у радянські часи. Письменника було розстріляно в 1938 році — за рік до помпезного відзначення 125-річного Кобзаревого ювілею. Як відомо, на той час Шевченкові заповіти вже було міцно прив'язано до потреб компартійних можновладців. Як наслідок — Шевченків меморіал кардинально змінив свій вигляд — на краще. Ще в 1925 році Кобзареву могилу було оголошено державним музеєм-заповідником. У 1929 році тут збудовано двоповерховий будинок для відвідувачів з музейними кімнатами, бібліотекою, кінолекційною залою та готелем. А в ювілейному 1939 році над могилою піднісся бронзовий пам'ятник Т.Шевченкові (скульптор М.Манізер).

Що ж до долі праху автора спогадів — Миколи Чернявського, то й нині невідомо, де його передано землі. І до сьогодні в Херсоні, де були написані ці мемуари, де митець-подвижник прожив половину свого полум'яного життя, немає ні вулиці його імені, ні скверу чи парку, ні пам'ятника, ні школи чи бібліотеки... Часи змінились, а духовна убогість і безкультур'я, зневага до носіїв рідної мови та культури так і залишились.

Література

1. Грінченко Б. Шевченкова могила // Твори: У 8 томах. — К.: Наукова думка, 1990. — Т.1. — С.80-81.

2. Коцюбинський М. Шевченкова могила // Твори: В 7 томах. — К.: Наукова думка, 1975. — Т.4. — С.7-9.

3. Чернявський М. Шевченкова могила // Твори: У 2 томах. — К.: Дніпро, 1966. — Т.2. — С.510-523.

Loading...

 
 

Цікаве