WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Шевченкова могила” М.Чернявського як сумний документ епохи - Реферат

“Шевченкова могила” М.Чернявського як сумний документ епохи - Реферат

"Шевченковамогила"М.Чернявськогояксумнийдокументепохи

Коли восени 1890 року майбутній автор "Тіней забутих предків" ступив на Чернечу гору в Каневі, щоб віддати шану великому Кобзареві, він констатував: "Сум важким каменем налягає на серце, сльози тихо котяться з очей, коли згадаєш, хто тут похований..." [2, 8]. Про свої щемливі почуття, викликані відвідинами священного місця над Дніпром, М.Коцюбинський розповів читачам журналу "Дзвінок" (1891, № 5), запропонувавши їхній увазі нарис "Шевченкова могила" та малюнок олівцем "Світлиця біля могили Т.Шевченка". Дещо раніше свій матеріал "Шевченкова могила" опублікував в українському альманасі Л.Ільницького "Луна" (1881, №1) Іван Нечуй-Левицький. Ці та багато інших діячів України своїми публікаціями прагнули привернути увагу громадськості до стану, в якому перебуває національна святиня в Каневі.

Цю традицію продовжив і Микола Федорович Чернявський. Ще в молодості він линув думкою до Канева, схиляючись у шані та жалобі перед народною святинею — місцем генієвого супочину. У вірші "Шевченко" (1889) поет веде мову про Кобзареву домовину "на рідних горах дніпрових, / Де жить хотів він і не міг", і не без патетики констатує невмирущість пам'яті про світоча нації ("Довічний сон пророка-сина" / чатує мати Україна"). Але мрія М.Чернявського побувати в Каневі й уклонитись прахові того, хто підніс "ясну Зірницю нашу провідну", реалізувалася пізніше. Тарасову могилу він відвідав у червні 1906 року, коли подорожував пароплавом з Києва до Катеринослава. Спроби М.Чернявського загітувати хоча б когось із киян поїхати до Канева не були успішними, тож вирушив у дорогу сам. Про Кобзареву могилу він не раз чув від своїх друзів — М.Коцюбинського та Б.Грінченка. Зазначимо, що у вищезгаданому п'ятому числі журналу "Дзвінок" за 1891 рік було подано також вірш Бориса Дмитровича "Шевченкова могила", ключовим у якому було все те ж слово "сум": "Сумує самотня могила / З високим і білим хрестом", "Стоїть над Дніпром ясноводим, / Стоїть і самотна й сумна" [1, 81]. Саме дякуючи порадам Б.Грінченка, добре ознайомленого з маршрутом на Тарасову гору, М.Чернявський без особливих проблем дістався до місця довічного Шевченкового спочинку.

Як наслідок цієї поїздки з'явився твір "Шевченкова могила. Спогади", завершений значно пізніше — в 1918 році, а опублікований у харківському десятитомнику 1927-1931 рр. Микола Чернявський детально описує особливості мандрівки з Києва до Канева влітку 1906 року — в розпалі подій першої демократичної революції, яка струснула Російську імперію. Своїм артистичним зором письменник приглядався до всього, що бачив перед собою в ході подорожі, — до мальовничої природи краю, до зажурених сіл обабіч великої української ріки ("Сидять вони, оті хати, маленькі й одинокі, мов пташки по кручах, і сумують над просторінню Дніпра") [3, 512]. Оспівана Шевченком у XIX столітті земля, як тоді, так і тепер, у часи Чернявського, борсалася серед соціальних контрастів, серед кричущих виявів суспільної несправедливості.

"Чиї оті лани?

Безперечно, що орали й засівали їх мужичі руки. Пожнуть і уберуть хліб ті самі мужичі руки. А пан оберне хліб у золото й утече з ним або до міста, або за кордон. Небезпечно йому тепер тут сидіти. Однаково що на вулкані. Бо встає раб, прокидається й вирівнює свою віками згорблену спину. Недобра думка в очах його палає..." [3, 512].

Письменник чуло прислухається до настроїв селян-заробітчан, на які наклали карб революційні події, вибухи народного обурення. Трудівники-хлібороби страйкують, домагаються своїх прав ("У людей землі мало, а в панів багато. Найбагатший пан — князь Горчаков"; "У нього хліб з горла пре, а ми сидимо голодні") [3, 511]. Особливо М.Чернявському запам'ятався селянин, що на ржищевській пристані забіг на пароплав зі спраглим вигуком: "Дайте газети!" Хоч сам він і не вміє читати, але обов'язково знайдуться грамотні, що прочитають і йому й іншим про новини звідусіль. Цей же селянин повідомляє про факт замаху на життя місцевого стражника — народ протестує, обурюється, вдається до помсти за кривди.

Зовсім невипадково М.Чернявський у цій передісторії відвідин Тарасової гори фіксує увагу на селах, ланах, людях Придніпров'я. Адже це все те, на що хотів позирати з Дніпрових круч геніальний поет і мислитель. Це той народ, задля якого Кобзар пішов на свою Голгофу.

Перше враження від побаченої здалеку святині здається побіжним, але воно досить суттєве для М.Чернявського: "А ось і Шевченкова гора. З Дніпра вона нижча, ніж сусідні гори" [3, 514]. Уже в підтексті цієї фрази вловлюється певне розчарування і німе питання, яке буде озвучене пізніше: чому прах великого Кобзаря передано землі на невисокій горі, хоч поряд і далі за течією ріки були й вищі?!

Повз увагу письменника не проходять і підступи до Тарасової гори: наскільки це зручно для відвідувачів.

"Ось і східці на гору.

Вони дуже примітивні. Положено й прикріплено до стовпців дошки, а по тих дошках набито впоперек планок. Як щаблі на драбині.

Східці прокладено всього в одну дошку завширшки аж до верху гори, де можна йти вже просто по землі. На середині сходу на гору поставлено лаву для відпочинку. Бо вибратись на гору за одним заходом дуже важко.

Одпочиваємо на тій лаві. Взагалі сходити на гору незручно" [3, 514].

Після таких діткливих зауваг і спостережень, експериментування на самому собі М.Чернявський не приховує свого роздратування. Адже йдеться не про якийсь пересічний об'єкт, а про усипальню великої людини: "Національна святиня потребувала б до себе іншого відношення. Хоч би зроблених з цегли постійних східців" [3, 514].

А далі автор наводить загальний опис уже самої Шевченкової могили, перебуваючи у верхній частині колишньої Чернечої, а тепер Тарасової гори.

"Виходимо на гору на невеликий плац, в недавно насаджений садок. Ось досить велика хата селянського типу. А он і могила з білим великим хрестом на ній.

Все це міститься на тому плаці, обгородженому легкими штахетами" [3, 514].

Приходить час пригадати Грінченкові напучування та інструкції і знайти обслугу національної святині, що складається аж з однієї людини: "На самій могилі єсть такий дідусь — Іван. Він все зробить, що треба" [3, 510]. З цим палким Кобзаревим шанувальником та оберігачем його усипальниці письменник знайомиться на порозі Шевченкової світлиці. Це "високий, гарний на вроду і привітний дідусь. Це й єсть давній і незмінний доглядач могили дід Іван" [3, 514]. Ідеться про Кобзаревого сучасника Івана Олексійовича Ядловського (1850-1933), який ще дитиною бачився з великим поетом на Чернечій горі, а потім був присутній на його перепохованні в Каневі. Саме йому судилося стати доглядачем і сторожем Шевченкової могили — з 1883 року й аж до смерті в 1933 році. Як відомо, за проханням І.Ядловського, його поховали тут же, на Тарасовій горі. Присвятивши півстоліття свого життя Кобзаревій святині, цей подвижник став по смерті вічним оберегом Шевченкової могили.

На час відвідин Канева М.Чернявським будівля на Тарасовій горі складалася з двох кімнат — задньої, де жив сторож і зупинялись гості, та передньої — Шевченкової світлиці. Помешкання І.Ядловського було більш ніж скромним і простим, нагадуючи "якусь пустку або призначений для роздягання передпокій лазні". Якщо ця частина хати не викликала у М.Чернявського особливого захоплення ("голі стіни, голі лави й стіл", "маленький образ у кутку й простенький рушничок на ньому"), то інша мала привабливіший вигляд і сприймалась як невеличкий музей Кобзаря.

"Передня хата краща. Тут гарний портрет Шевченка, завішаний рушниками. Така ж божниця. Лави застелено килимами, стіл — скатертиною. Видно, що дбайливі руки походили коло всього того" [3, 515].

Окремо М.Чернявський акцентує увагу на двох книгах, які пропонуються до послуг відвідувачам. Це речі, до яких торкались руки цілої маси шанувальників творчості генія: "На столі лежить "Кобзар", досить зачитаний, і книга для запису відвідувачів могили. Стара, розбита, неохайна — сумний свідок нашої несвідомості й некультурності" [3, 515].

Loading...

 
 

Цікаве