WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Шевченківські мотиви в поезії Івана Багряного - Реферат

Шевченківські мотиви в поезії Івана Багряного - Реферат

...Німієш,

А на плечах — тягар поколінь,

І мотузка прокляття на шиї

Тяжко б'є в білий фарфор колін.

Йдеш на казнь, на судовисько людське,

Ввита святістю древніх легенд... [2, 144].

Як і в Шевченкових "жіночих" поемах ("Катерина", "Наймичка" та ін.), у творі Івана Багряного бринить безмірне співчуття до зневаженої героїні ("Я всього лиш, всього про Марію, — / Я про тих, кого час зануздав", "Затисла серця крик / Чиясь холодна жменя: / На копійки, на гній, / Ці руки... ці раби", "О Маріє! Як тяжко і грузько / На землі, на позорищі людськім!!!"). Таким "позорищем людським" поетові видавалась сама дійсність, відчужена від людини, фанатично працююча на "високі" ідеали класової боротьби. Але Іван Багряний чудово засвоїв Кобзареві уроки гуманізму, а тому його муза стійка проти щеплення антилюдяністю з боку компартійних керівників літературно-мистецького процесу. Про це свідчать прямі апеляції до Т.Шевченка в тексті поеми:

Прости мені, читачу.

Що й я байстрят співаю, —

Ба! —

то ввійшло в закон, —

Байстрята на землі.

Й тоді, як був Тарас,

Й ось сотня літ минає,

І пройде мілійон —

Ридатимуть по їх... [2, 112].

Цікаво, що й в авторських примітках до твору фігурує імення Кобзаря та ілюстрація з його ліричної перлини "Ісайя. Глава 35" для пояснення використаного Іваном Багряним слова "крин" (лілея, квіт): "Розпустись, рожевим крином процвіти!" [2, 109].

Потужний викривальний пафос характерний для поеми "Батіг" (1926), де продовжено сатиричні традиції Т.Шевченка, Б.Грінченка, Лесі Українки. Якщо попередники за допомогою образу батога (кнута, нагайки) таврували гнобительську суть російського самодержавства, то їхній ідейний спадкоємець застосовує цей самий символ для розвінчання пізніших суспільних систем, заснованих на сваволі, насильстві й не менш витонченому лицемірстві. Насамперед проглядається асоціація з московсько-радянською імперією як новітньою тюрмою народів. А далі в поле зору Івана Багряного, а разом з ним і читача, потрапляють й інші країни з "батіжною" владою, що намагаються приховати своє справжнє єство:

...Котяться луною

Про "Правду" і "Любов" усі слова святі...

Мораль "пороки" розпинає на хресті...

А над спиною — голою спиною

Свистить

батіг.

Батіг! Батіг! Він бог на цій плянеті.

Стриба в віччю і корпус, і петит.

Зате ж "за мир" гармати і газети!.. [2, 495].

Рефрен про походження такого всесвітнього знаряддя впливу на осіб і на цілі етноси досить промовистий. Батіг прийшов "звідтіль, з країни казки й волі, / Де Конституція — святиня над усе", щоб принести інородцям "цивілізацію". Такий убивчий сарказм автора, звернення в дусі Кобзаря до засобів езопівської мови, вказують на генетичні зв'язки з Шевченковою інвективою "Кавказ". Іван Багряний навіть аплікує свою поему формулою з названого твору ("все твоє") на позначення великодержавної "доброти", приперченої найбезсоромнішим грабіжництвом і людиноненависництвом:

Спина, як тік. Взялися кров'ю шруби.

Та не кричи,

бо буде ж все твоє! [2, 495].

І чиниться таке "батіжне" прилучення до "цивілізації" не деінде, а в рідному краї, хоча автор ніби встигає похопитись і поправити сказане, як і Т.Шевченко колись у своїх сатирах:

І чую я, як тут (чи то пак над Китаєм!)

Свистить батіг! [2, 494].

Відблиск вогню великого Тараса відчутний і в ідейно-художній тканині віршованої епопеї "Комета" (1926), що збереглася фрагментарно. Риторичним запитанням "Скажіть, що ліпше, — пуга чи батіг?" Іван Багряний визначає безперспективність і приреченість культурно-національних процесів за диктаторського режиму. Відсутність у суспільстві "емансипації Простого слова" прирікає митців на творче убозтво й виродження, на вірнопідданство й прислужництво:

Поети — євнухи у наш двадцятий вік!

Звичайно, не усі і не на всій плянеті.

Я лиш всього про земляків моїх —

Лише про них — про євнухів поетів.

Родившись з крилами, не вчилися літать,

Родившись гордими, навчились плазувати... [2, 487].

Авторові боляче спостерігати цей занепад і спустошення наділених Божою іскрою душ. Співці, що мали б стати окрасою і гордістю національної культури, товпляться в "капелі євнухів при каті", тягнуть свої творіння на торг ("червінці за рядок, / Монети за слова, за серце і за мозок"). Це вже й не поети, а так собі — "поетики сплюндрованої нації", "мистці призовані", що здатні на будь-яке святотатство, навіть на вихолощення Кобзаревого духу з його спадщини й прилаштування її на службу компартійним інтересам:

Разом з кагалом українізованим

Гуляють в кеглі іменем Тарасовим,

Чи то пак — в ленінський веселий нацфутбол, —

Ім'ям титана

забивають гол... [2, 488].

Мотиви й образи Шевченкової комедії "Сон" ("У всякого своя доля...") та "Подражанія 11 псалму" химерно переплітаються в епопеї Івана Багряного з атрибутикою соціалістичного побуту, нових радянських традицій.

"Ура-ура!!." — піють на сьомий глас.

О, де ж він, геній, страдник той, Тарас?!

Він возвеличив їх — отих "рабів німих",

Він на сторожі слово коло них

Поставив дивне...

Правнуки ж взяли

І на ґешефт те слово потягли...

або ж далі:

Я — "раб рабів" і навіть не поет —

Не каламар продажний, не "вітія"... [2, 487].

Кобзареве "а той... а той..." на означення людиноненависницьких тенденцій у суспільному житті відлунює в багрянівських сатиричних замальовках усезагальної манії більшовизувати українського генія, прнхватизувати його спадщину з прицілом на служіння ленінсько-сталінській тиранії.

Один узяв (Ну й спритний! постривай!)

Постриг притьмом Тараса на чекіста...

Ти ж хоч кісток потрухлих не чіпай!

Чи з тебе мало "криці", "димаря" і "міста"?

Другий віддав Тараса в ВКП...

Ах, як шкода! Яка печаль, поете! [2, 488].

Саркастичні спонуки автора ("тягни за чуб", "тягни його за ноги"), адресовані Шевченковим радянізаторам, підкреслюють неприйняття Іваном Багряним комуністичних догм і повсюдної практики: "хто не з нами — той проти нас". Хоча ще зовсім недавно — у червні-липні 1925 року він опублікував за підписом "Лозов'ягін" на сторінках газети "Червоний кордон" два вірші "Нота чорнозему (З блокнота мандрівника)" та "Піонери", написані в дусі соціалістичних агіток з характерним оспівуванням більшовицької атрибутики ("комуна мріє", "сяйво п'ятикуття", "стяг червоний" тощо) та безкомпромісності й жорсткості будівників нового ладу: "гетьте, хто не з нами" [2, 573]. Як бачимо, не минуло й року, як поет розпрощався з ілюзіями щодо комуністичних перетворень на Україні й у всьому СРСР і став обличителем нової системи, заснованої на диктаті, нетерпимості й терорі. Звідси й такі жовчні зауваги на адресу руйнаторів старого життя, традицій, моральних норм. Бо куди ж і "тягти" Т.Шевченка за диктатури пролетаріату як не "в ЧеКа... У Бупр доглядачем... В КаКа..." [2, 489]. Щоб поставити його слово, як це не абсурдно звучить, на сторожі московсько-більшовицької імперії-казарми. Бо нема нічого неможливого для "перетворювачів" дійсності та майстрів переробки психології мільйонів. Особливо ж коли йдеться про нацменшини та нацкультури, про їх нищителів у вигляді своїх-таки землячків — "каламарів продажних".

А той!.. А той!.. Чи варто лічить їх?!

Завжди знаходивсь виродок в родині.

Шкода тільки, що в Матері таких

Багацько розплодилось нині [2, 489].

Loading...

 
 

Цікаве