WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Художня своєрідність поезії Василя Барки - Реферат

Художня своєрідність поезії Василя Барки - Реферат

ХудожнясвоєрідністьпоезіїВасиляБарки

Дослідження поезії Василя Барки становить маловідому, проте досить цікаву сторінку літератури української діаспори. Поетичну творчість автора "Жовтого князя" досліджували Віктор Петров, Леонід Плющ, Богдан Рубчак та інші. Зокрема, Раїса Мовчан зазначає, що "Василь Барка ... поет модерний, елітний, феномен, місце і роль якого в українській літературі ХХ століття буде по-справжньому усвідомлене, розкрите лише в майбутньому" [3, с.18].

Барка-поет є майже невідомим сучасному читачеві через те, що жодна його книга віршів, окрім третьої частини "Океану", не друкувалася на Україні. Усі попередні видання, зокрема збірки "Апостоли", "Білий світ", "Псалом голубого поля", виходили за кордоном і мали незначні тиражі.

Дебют молодого Барки відбувся у 1929 році в харківському журналі "Червоний шлях" за безпосередньої допомоги Павла Тичини. А у 1930 році було видано першу поетичну збірку "Шлях" — ще досить учнівську, в якій відчувався "кларнетизм" раннього Тичини. Але наступного року "Літературна Україна" оцінила книгу як "вилазку класового ворога", вияв "буржуазного націоналізму", через що молодий поет не мав змоги вільно творити на батьківщині.

Дослідник Тарас Головань зазначає, що для раннього Барки характерне використання "елементів стихійного письма". Збірки 40-их років рясно пересипані гротескно-бурлескними образами, погідними образами народних казок, легенд та переказів:

А звихрюються зверх могил, мов гайвороння,

Демони димні: оком поогнять...

Кинь їм скорб-скоринку, клунок болю,

Кинь їм горя торбу,

Кинь їм гілку розпачу з кров'ю!..

Пазурями в полині придержать жовтоокі;

Ївши примовкли [2, с.86].

Загалом же зрілий художній світогляд Барки тісно пов'язаний з його "ідеалістично-теологічними поглядами" [3, с.81]. Для нього духовне життя є головним. Душа за Баркою — "віддзеркалення неба", "в ній відсвічується образ Бога живого". Таке світобачення значною мірою відбилося й на поетиці творів митця, яку ми розглянемо детальніше.

Працюючи переважно в царині інтимної й пейзажної лірики, автор використовує могутній арсенал образно-тропеїчних засобів. З простих тропів Василь Барка застосовує епітети, зокрема індивідуально-авторські епітети-неологізми: зів'ялі будні, лілейне зло, чернечі ланцюги, мідне горе. Нагромадження епітетів-неологізмів сприяє екпресивності звучання поезій:

Це чорнофлейтний, це міднокрилий,

це протибожний карнавал

рушає в катакомби вулиць.

Мов брили, кинуті з вулкану

і знов ударені в граніт [3, c.80].

Окрему групу становлять кольористичні епітети, семантика яких більшою мірою розкриває внутрішьопсихологічний стан: білий крик, голубий біль, синенький спів, чорний страх, блакитна надія.

Не останнє місце в системі образно-тропеїчних засобів поета посідають порівняння. Причому автор використовує як поширені ("І слід твій ніжок на пелюстки тисне, мов дим від олтаря, легкі"), так і непоширені ("зірка нетутешня тремтить, як жайворонок, тепла") різновиди порівнянь. Також наявні порівняння, виражені підрядним реченням: "а звідусіль світає, мов я йду говіти", або ж конструкціями з формами ступенів порівнянння прикметників: "від нього ластівка лицем строкатим — гарніша, ніж була з колиски".

У пейзажній ліриці поет використовує часто метафори, на основі яких твориться прийом персоніфікації природи:

Зболіле листя, з приморозків бідне

Злітає мовчки через вечір.

А смуток сальвії – від сліз відійде;

При брамі ліхтарі: предтечі [1, с.223].

Персоніфікація для Барки є не лише традиційним технічним прийомом, а цілком логічним продуктом його світобачення, адже, як цілком доречно зазначає дослідниця Раїса Мовчан, природа для поета – частина вічного Божественного начала, "надсвіття". Тому вона є завжди носієм цього начала, як у вірші "Тиха пісня", де Дунай біжить "аж до брами раю", а листочок "про лишенько безкрає вранці Богові згадає". Природа неухильно підпорядкована Божому задуму: "І зацвіта суха верба, в олтар принесена давно". Взагалі, образи саду, лілеї, голуба, сонця, неба увиразнюють літургійне звучання творів, а "такі пейзажні образи, як хмари, вітер, тополя, перекотиполе, соняшник, вносять у них національний колорит" [3, с.84].

Натомість в інтимній ліриці метафори допомагають передати внутрішній стан героя на фоні природи:

Ще може поцілунок твій помітять

Берези в місяці над склом:

Його крізь шепоти північні з квітня

Передадуть фіялки знов [1, с.32].

Досить часто поет використовує складні метафори, тобто ті, що мають у своєму складі й інші тропи, здебільшого порівняння: "сонце, мов чернець, стоїть", "трилисник тривожиться, як кров, при грунті". Використання такого різновиду метафор допомагає дати предметові чи явищу різнобічну характеристику. Б.Бойчук, досліджуючи майстерність поетики В.Барки, зазначає, що "метафори Барки унікальні, неповторні й наскрізь індивідуальні. У світовій літературі немає книги поезій із таким метафорним багатством" [3, с.84].

На прикладі персоніфікацій ми вже наголошували на впливі фольклору на поезію В.Барки. Варто також відзначити, що народномовна стихія знайшла своє відображення у творенні синтаксичних фігур, фольклорних тавтологій, використанні зменшувальної лексики:

Стань ясна ясочко, стань квітко вишні,

бо спогади страждання будять,

бо океан гірку біду надпивши,

мережку розлива на грудях [4, с.136].

Аналіз поезій Василя Барки дає підстави говорити, що автор здебільшого використовує найбільш уживані тропи. Але кожен з образних висловів митця звучить свіжо й оригінально.

Література:

1. Барка В. Океан. — Нью-Йорк: Слово, 1979. – 284 с.

2. Головань Т. До питання про естетичну концепцію Василя Барки // Слово і час. – 2002. — №8. — С.84-89.

3. Мовчан Р. Поетичний світ раннього Барки // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. – 2007. — №1. – С.78-87.

4. Салига Т. У космічній гармонії // Дзвін. – 1990. — №9. – С.135-138.

Loading...

 
 

Цікаве