WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українська громада в Австралії — досвід проживання в англомовному середовищі - Реферат

Українська громада в Австралії — досвід проживання в англомовному середовищі - Реферат

Українська громада в Австралії — досвід проживання в англомовному середовищі

В Австралії проживає близько 35 тис. українців. Потужність і впливовість діаспорних організацій визначається не лише кількістю охоплених нею членів, але й фінансовим становищем. Переважна більшість українських організацій в Австралії опирається на свої власні фінансові ресурси (членські внески, добровільні пожертви, успадкування власності тих іммігрантів, що відійшли у вічність та зібрання коштів на рекламовані ними в українськомовній радіопередачі, або в газетах, різного роду заходи, типу концертів, відзначення роковин тощо).

В Австралії вплив українців (питома вага яких не перевищує 0,2 % від загальної кількості населення) не настільки помітний як, наприклад, у Канаді, де питома вага їх становить до 3%. Невелика кількість українців в Австралії не має достатньої політичної сили, яка могла б вплинути на прийняття рішень урядів окремих штатів, або на рівні всієї країни. Тут відсутні українські "лобі групи", які могли б впливати на федеральний уряд, чи уряди штатів. Українська діаспора в Австралії не здатна лобіювати інтереси України на державному рівні, як і на рівні окремих компаній. Все ж понад півстолітнє існування повоєнної діаспори надає цій імміграційній хвилі ряд переваг: достатнє призвичаєння до місцевих умов, знання англійської ділової мови, наявність представників у різних державних установах, досвід обговорення етнічних питань на громадських консультаціях у різних державних установах, значна за вартістю матеріальна і майнова база громадських організацій. Так коли у грудні 2002 року Міністерство закордонних справ Австралії заборонило туристичні подорожі в Україну, то прохання місцевих українців вплинули і з часом австралійська влада послабила санкції проти України.

На зеленому континенті нараховуються понад 260 українських громадських організацій. Повоєнні імміграційні громади збудували в Австралії велику матеріальну базу для своїх членів. Це церкви, школи, дошкільні дитячі установи, клуби, концертні зали, домівки різних молодіжних організацій, фінансові кооперативи та іншого роду приміщення, які в наш час уже потребують ремонту. На відміну від Канади, де уряд у 1914-1920 роках піддавав українців жорстоким репресіям, у тому числі ув'язненню в концтабори примусової праці з конфіскацією майна, коли була втрачена більшість українських домівок, в Австралії таких репресій проти українців не було. Тому тут збереглася матеріальна база, закладена першопоселенцями-українцями. Коли мова йде про "школи", то це не навчальні заклади в нашому розумінні, а гуртки з вивчення української мови та культури, закінчення яких не має жодного юридичного статусу, крім морального задоволення. Слід відзначити, що значна частина активних членів українських громад померла. Дві третини членів організацій у віці понад 55 років. Напівпорожні приміщення українських організацій могли б заповнитися тими з сучасних іммігрантів останньої хвилі, хто має здатність і бажання продовжити українську справу на далекому континенті. Саме з метою залучення молодої генерації українців Австралії, як новоприбулої так і народженої тут, українська редакція канадського державного радіо відкрила молодіжний проект. Цей проект почали молоді радіоентузіасти другої генерації українців, народжених в Австралії, а продовжили його новоприбулі іммігранти з України.

Нова музика, сучасна тематика виявили зацікавлення молодої генерації до недільної програми, яка сьогодні привертає увагу слухачів у віці 25-40 років. Цей досвід у турботі про майбутнє українського радіомовлення міг би бути корисним і для багатьох інших українських громадських організацій. Але повоєнна імміграція не готова поділитися з новоприбулими українцями користуванням пристосованими приміщеннями та будівлями (навіть на умовах оренди).

Події набувають трагічного оберту, бо окремі українські громади Аделаїди, Вулонгонгу, Сантмерісу та околиць не лише жваво обговорюють питання про розподіл майна (церков і домівок), а й вже встигли багато продати чужинцям. Наприклад, не зважаючи на рекомендації Оглядового Комітету, створеного для вивчення громадської думки українців Нового Південного Уельсу, про недоцільність розпродажу громадського майна, Сіднейська громада продовжила заходи щодо продажу народної домівки в Лідкомбі.

У 1990-х роках почалася нова хвиля української еміграції, яка своїми відмінностями від попередніх впливає на усі сторони українського організованого життя, в тому числі на згадуване радіомовлення. Новоприбула еміграція відрізняється від попередньої своїм характером і надає економічним мотивам більше переваг, аніж політичним. Пережиті ними економічні труднощі та зубожіння внаслідок господарського та морального занепаду України ставлять перед ними завдання швидкого покращення свого фінансового стану в країні нового поселення для того, щоб допомогти своїм рідним, які залишились в Україні, у виживанні та подоланні негативних наслідків невдалого реформування (злочинного присвоєння загальнонародного державного майна окремими особами та кланами) української економіки.

Здається, що нова хвиля еміграції стає найбільш активним елементом, який міг би надати новий імпульс українському радіомовленню, пресі, посприяти розвиткові громадсько-культурних установ українців в Австралії, доступ до яких новоприбулим строго обмежений. Стосунки старих і нових іммігрантів проявляються у рідкісних контактах представників різних місцевих українських організацій із поодинокими новоприбулими емігрантами. Новоприбулим українцям старі іммігранти все ще не дозволяють набувати прав співзасновників громад, кредитних установ тощо. Розповсюдженою є думка, що представники останньої хвилі є політично денаціоналізованими, не віруючими в Бога атеїстами і що крім їхнього матеріального добробуту їх, нібито, ніщо не цікавить. Проте, нібито "більш свідомі" старі іммігранти не соромляться експлуатувати новоприбулих на важких роботах, та ще намагаючись поменше заплатити — ігнорують заклик Шевченка: "Полюбіть же, брати мої, найменшого брата". Перебільшення новоприбулими можливостей діаспори і відсутність очікуваної підтримки призвело до того, що до неї дещо охололи. Не на користь порозумінню з новоприбулою еміграцією пішла неприхована критика всієї нової хвилі на сторінках україномовної преси. Так, Михайло Добриденко з Аделаїди дійшов висновку, що "новоприбулих українців нам направляють наші вороги". Діаспора висловлює своє незадоволення тим, що новоприбулі українці нібито вимагають від неї допомоги і не прислуховуються до її повчань і рекомендацій, більшість із яких полягала в поверненні в Україну для побудови вистражданого нею міфу — "маєте вже вільну Україну, то тіштеся, чого вам ще треба?". А чому старі емігранти ні самі не повертаються в Україну, ні своїх дітей не посилають, щоб тут, в Україні, як вони кажуть, "тішитись"? Розвіювання новими іммігрантами міфу, складеного старожилами, про далеку і малознану Батьківщину породило розпач серед старих емігрантів, створило бар'єр між різними хвилями українських поселенців. Відповідно до опитувань, проведених у 20-ти українських громадських організаціях, 62% респондентів вагалися і негативно поставилися до запитання про заохочування новоприбулих українців до членства у них. Прагнення "прихилити" новоприбулу імміграцію до існуючої організаційної структури розбивається в конфлікті "батьки — діти", призводить до посилення тиску протидії з обох боків.

Нова хвиля здатна як посісти керівні посади в старих організаціях (може саме тому її туди й не приймають), так і сформувати власні структури. Поглиблення розподілу між новоприбулою та повоєнною імміграційними хвилями призводить до посилення процесів швидкої асиміляції першої в англомовному середовищі та відокремлення її від громадської діяльності в українському організованому житті діаспори. А відокремлення новоприбулої молодої імміграції від організованого українського життя в діаспорі руйнує основу існування своєї української спільноти на Зеленому континенті у майбутньому.

Процес денаціоналізації українців в Австралії відбувається ніби на добровільній основі. Але владою створені такі умови суспільного життя в країні, які однозначно сприяють англофікації. Так, наприклад, якщо б українці за свої кошти створили школу з українською мовою навчання, то діти, які б закінчили таку школу, не мали б жодної юридичної користі. А навчання в англомовній школі є обов'язковим, і якщо батьки-патріоти не захотіли б посилати своїх дітей в англомовну школу, то були б покарані аж до тюремного ув'язнення, а дітей примусово забрали б в інтернат і силою заставляли вчитись в англомовній школі, бо таке шкільне навчання не добровільне, а примусове. В пришвидшенні адаптації, тобто асиміляції, переважно застосовуються економічні методи та соціальні мотиви. Наприклад, щороку федеральний уряд Австралії здійснює перегляд фінансування "Схеми служб для поселення" через систему допомоги, так званих грантів та подібного, що все направлене, в першу чергу, на засвоєння англійської мови і так званих місцевих (звісно, англійських!) цінностей.

У результаті, як свідчать останні переписи населення, проявилася небезпечна тенденція у зменшенні кількості осіб, які вживають українську мову у побуті та домашньому спілкуванні. Статистика виявила зменшення кількості родин, які застосовують українську мову у спілкуванні між батьками та дітьми. Аналіз цієї тенденції засвідчує негативний вплив двох основних причин, які пов'язані з двомовністю української імміграції. Перша полягає у швидкій асиміляції другого та третього покоління українців Австралії та у шлюбах із чужинцями. Це призводить до того, що пропагована двомовність витісняє українську мову із спілкування між членами родин. Одна третина опитаних слухачів україномовної редакції австралійського радіо заявила про те, що вони б не заперечували проти можливості повної або часткової трансляції наших передач англійською мовою. Як кажуть ... приїхали! Саме під тиском такої категорії українців без міцного національного стрижня у місцевій українській пресі з'явилися англомовні сторінки, завданням яких повинно було б стати ознайомлення широкого австралійського англомовного населення із життям українців в Австралії та в Україні. Але "широкий загал" австралійців як не цікавився невідомою їм Україною, так і не цікавиться, а англомовні сторінки тільки прискорили асиміляцію. В результаті цього також створилися умови для падіння рейтингу україномовної радіопрограми при проведенні маркетингових кампаній, зниження впливовості при наступних переглядах графіку ведення програм, що призводить до надання їй менше вартісного ефірного часу. Усунення редакції з розряду великих та середніх, і залучення до ряду малих програм призводить до того, що відповідна урядова інформація, оголошення та повідомлення не направляються для оприлюднення по радіо, що робить програми менш інформативними, а слухачів менш інформованими.

Отже, асиміляція наростає як внаслідок все слабшого знання рідної мови (особливо ділової, наукової, технічної лексики) поколіннями, народженими в англомовному середовищі, з одного боку, так і того, що новоприбула імміграція з України також є двомовною, вільно володіючи як українською, так і російською мовою, але в силу тих чи інших, часом навіть суб'єктивних причин, віддає перевагу останній. Особливо негативно на збереження української мови впливають змішані шлюби.

Цікаво спостерігати і стосунки з Україною старої та нової еміграції. На відміну від повоєнної діаспори, новоприбулі розривають зв'язки з українською владою, піддають її різкій критиці, що негативно впливає на імідж України в Австралії. Така критиканська поведінка новоприбулих засуджується самою імміграцією, для якої добре ім'я України є святинею. Тому представники старої імміграції підтримують різноманітні стосунки з владними структурами в Україні, незалежно від політичної орієнтації цих структур, і навіть отримували від них нагороди.

Було б дуже добре, якби обидві хвилі іммігрантів — повоєнних і сучасних — знайшли спільну мову, що сприяло б збереженню та розвитку української етнічної громади в Австралії та просуванню справи української держави на Зеленому континенті.

Loading...

 
 

Цікаве