WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Традиційність і новаторство ідіостилю Олега Ольжича - Реферат

Традиційність і новаторство ідіостилю Олега Ольжича - Реферат

На думку С.Єрмоленко, митець належав до певного типу людської психіки, такого характерного культурного континууму, що позначається на виборі форми спілкування з читачем, на тяжінні до драматично-діалогічних за своєю природою структур [2:13]. Ці структури заперечують поетичну традицію лірично-романтичного настрою. На зміну словам "білі-білі" (Олександр Олесь) приходить інший образ слів, що "прості і суворі, Як величність того Різдва, Що нас у горінні, не в горі, Порвало і ще порива".

Це суб'єктивний чинник мотивів громадянської поезії Олега Ольжича. До об'єктивних можна віднести його прагнення виборювати незалежність Української держави.

Образна мовотворчість поета є прикладом функціональної розбудови ряду складних оцінних номінацій людей, що протиставляються за характеристикою "ставлення до національно-визвольних змагань". Такі образи створюються цілим рядом тропів, майстерно дібраних автором. Поетика Олега Ольжича вражає поєднанням глибини ідейного змісту з тропеїчністю звучання. У чітких карбованих поезіях відчувається аналітична, схильна до визначень, класифікацій думка — думка дослідника.

Олег Ольжич — чудовий майстер перетворювати власне емоційні та конкретні слова в абстрактні поняття, що забезпечує появу нових образів. Функціонально навантажені в текстах, вони об'єднані мотивами національно-визвольних змагань, назви зброї та реалії війни від прямої номінації переносяться в абстрактні поняття. Наприклад: меч, шаблі, пікети, вартові огні, ескадра, крик металевий, хмурі окопи камінні тощо.

У його текстах майже немає пишних епітетів, описовості, але скрізь — натяк, символ, недомовленість, що спонукають читача проаналізувати прочитане, створити свій власний образ. Поет ретельно виважує кожне слово, тож виражальні засоби його аскетичні, лапідарні — точні, стримані, суворі, водночас місткі та болючі, напружені до краю [3:13].

Отже, образно-тропеїчні засоби Олега Ольжича — то не лише особливі індивідуально-авторські звороти та улюблені слова-образи. За зовнішньою мовною формою пульсує, б'ється, живе таке сучасне, по-філософському глибоке і водночас емоційне мислення, втілене в довершені інтелектуальні масиви української літературної мови. Хоча літературний доробок Олега Ольжича досить скромний, але дозволяє зробити висновок про високий мистецький рівень і вміння чи не досконало володіти мовностилістичними засобами, що створюють неповторні авторські образи.

З-поміж великої кількості стилістичних фігур найбільше авторові притаманні оксюморон, синонімічні повтори, вставні слова а також риторичні запитання: "О, ця днина як п'яне вино! О, ця смерть, як холодна блакить!" [5:115]

Окрім вищевказаних, Ольжич часто використовує такі засоби, як звертання, антитеза, висхідна градація тощо. У наведеному уривку репрезентовано приклад антитези і висхідної градації:

Як усі: дотепер не було —

То нічого й не буде.

...Загуло, заревло, обдало

І — ударило в груди [5:115].

Вищезазначених фігур виявлено близько ста. Також у поетиці співця переважає просторічна народна, військова і подекуди вульгарна лексика, синоніми, поодинокі антонімічні повтори, архаїзми, оказіоналізми та плеоназми. Зокрема прикладів військової та громадянської лексики багато в поемах автора "Городок 32" і "Незнаному Воякові":

Туман повива

Революції лик,

Його не побачиш багато.

Блідий кольпотер, мовчазний боєвик

І наче труба — пропагатор [5:89].

Порівняно з іншими митцями, навіть зважаючи на невелику поетичну спадщину, стилістичні засоби Олега Ольжича не дуже численні. Влучність і небагатомовність автора забезпечили йому створення яскравих непересічних образів.

Ольжич сам говорить про свій добір мовних засобів: "Нащо слова? Ми діло несемо. Ніщо мистецтво і мана теорій..." [5:89].

Чи не найвагомішим джерелом створення авторських образів для Олега Ольжича є лексика. Це відчувається уже за головним теоретичним розподілом лексикології на загальнонародну і незагальнонародну. Загальнонародна, в свою чергу, ділиться на літературну мову і просторіччя, а незагальнонародна — на фразеологізми, діалектизми, професіоналізми, жаргонізми тощо. Автор використовує майже всі наявні лексичні форми. Такі фрагменти лексичної системи мови, як полісемія та антонімічні й синонімічні ряди, теж знаходять яскраве вираження у творах Ольжича.

Загальнонародна лексика, тобто літературна мова й просторіччя, є основою кожного художнього тексту. Поезія Олега Ольжича не є винятком. Митець вправно й уміло володіє літературною мовою, а просторічну лексику вживає для колориту своїх творів.

Незагальнонародна лексика, зокрема оказіоналізми, жаргонізми, газетні штампи тощо досить яскраво представлені в його літературному доробку. На них зупинимося детальніше.

Поетичні картини автора створені конкретною і сухою мовою, що виявляється у використанні загальновживаної лексики, стилістично нейтральної за своєю природою. Але в умовах контексту слова, які виконують здебільшого номінативну функцію, набувають емоційно-експресивного забарвлення. Звичну актуалізацію нейтрального слова Ольжич інтегрує в характерне явище. Найчастіше актуалізація семантики слова відбувається шляхом використання слів, що є назвами тварин, птахів та інших для відтворення певних ознак того чи іншого явища, предмета чи особи. Наприклад: "Встають і сунуть — сіра сарана, — Мов від посухи" [5:105]; "Солов'ями заб'ються тятиви тонкі" [5:50]; "День і ніч замріяним метеликом тужно ждатиму тривожної весни" [5:110]. Емоційність цих слів досягається завдяки новому семантичному змістові, а також включенню слів-зооморфізмів до складу порівнянь, як-от: "Хай зірвуться вони, як прудкі павуки" [5:50]; "Заячать ворота, наче лебеді" [5:110]; "Мов лебеді закричали, А вовки виттям їх стріли" [5:53].

Процес актуалізації нейтрального слова відбувається і шляхом уведення його до складу стилістичних фігур. Показовим є використання загальновживаних іменників у фігурах накопичення, що дає можливість сконденсувати опис. Ряд ампліфікацій іменникового типу автор вживає для посилення заключного акорду вірша: "В нас криві ножі, блискучі списи, бойові по тілі білі знаки" [5:68]; "Води бурштин і убрання кратки — Однаково прекрасну невимовність" [5:70].

Для створення стислості та елементарності викладу автор поширено вживає дейктичні займенники. Вони вказують на учасників акту мовлення чи на мовленнєву ситуацію: "Ми жали хліб, Ми вигадали млин, Ми знали мідь, Ми завжди воювали" [5:52].

Немало в Ольжичевих поезіях просторічної народної лексики, яку автор використовує для створення заряду більшої емоційності, оцінності й експресивності, колориту невимушеності і простоти, подекуди — гостроти: "Не це покоління холопів" [5:93]; "Ну, та й чистять, ну й чухрають"; "Цей сякався не рукою" [5:86].

Оказіоналізми (від лат. — випадковий) — це незвичні, здебільшого експресивно забарвлені слова, утворені з порушенням законів словотворення чи мовної норми, що існують лише в певному контексті, в якому вони виникли. Від неологізмів оказіоналізми відрізняються тим, щозберігають свою новизну незалежно від часу їх появи. Оказіоналізми створюються авторами з певною стилістичною метою. Наприклад, для означення весільних обрядів і святкувань Олег Ольжич увів слово "цвіркунячий":

Пригадую: он, серед поля,

Рої цвіркунячих весіль ... [5:40].

Або: для змалювання ясної історичної картини і короткої портретної характеристики автор увів яскравий епітет "пружногруді":

Пружногруді жриці Кіприди

Так солодкі пестощі знають [56,57].

Неологізми (від гр. новий вислів — слово, новизна якого усвідомлюється мовцями) не притаманні творчості Ольжича. Щоправда, серед епітетів, виражених складними прикметниками, зустрічаються новостворені образи, які умовно можна віднесті до неологізмів. Прикладами можуть бути такі епітети: "розчахнуто-тьмяні", "тужно-ебенові", "безсило-зелені" тощо. Серед іменників виявлено одне слово — "виногрона", яке можна вважати неологізмом, якщо зважити, що Олег Ольжич працював у 30-40 роки.

Loading...

 
 

Цікаве