WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Традиційність і новаторство ідіостилю Олега Ольжича - Реферат

Традиційність і новаторство ідіостилю Олега Ольжича - Реферат

Найбільш продуктивним засобом створення емоційності в Ольжича виступають власне емоційні слова. У цій ролі найчастіше вживано емоційні слова-іменники. Проте для досягнення більшого впливу на почуття читача поет посилює емоційність, використовуючи прикметники-епітети, що виконують функцію підсилення враження від ознаки. Автор не уникає досить характерного для митців уживання складних слів. Це переважно синонімічні слова, які виконують функцію закріплення, уточнення названої ознаки. Іноді поет Ольжич використовує здвоєння іменних слів як своєрідне вираження посиленої якісної характеристики явища.

Авторові притаманна загальновживана, військова та патріотично-патетична лексика. Інколи ця лексика переростає в газетні штампи, яких старанний журналіст намагається уникнути. Наприклад: "потворно оголена суть", "зрада ідеї", "тендітні квітки пансіонів", "дешевий папір", "жалісні жести", "ювіляти культури", "нікчеми з нікчем" тощо.

Отже, пафос національно-визвольної революції, що надихнув поета на складання агітаційної поетики, переродився через застосування газетно-агітаційної фразеології на трафаретну агітацію. Проте попри все вищезазначене його твори містять багато майстерних висловів та афоризмів, високоартистичних строф та цілих досконалих розділів: "найтяжче ще поконати", "їх душі — горіння і криця". Це зайвий раз свідчить про високий мистецький хист Ольжича. Поетичний синтаксис Ольжича — це синтаксис вольової модальності, це структури заклику, в яких чітко вимальовується культ героїчного: "Держава не твориться в будучині, Держава будується нині" [5:85].

Партитура творів Ольжича дивовижно містить у собі традиційне і новаторське, але вивченню ідіостилю митця науковцями приділяється мало уваги. Проте треба віддати належне, з набуттям Україною незалежності, вітчизняна школа намагається відродити ім'я Олега Ольжича — його твори представлені у хрестоматіях старшої школи. Втім і досі літературна критика, що цікавиться Ольжичевими творами, репрезентована переважно літературознавцями з діаспори.

Стиль поета характеризується насамперед поетично піднесеним застосуванням позаобразної лексики — немов через онтологічну тональність дикції: "чорні стріли" або "жовті стіни фортець" не містять метафоричності, чорне або жовте тут подано реальним кольором реальних речей, проте начебто знаходиться в позачасовій сутності.

Чи не ціла Ольжичева образність збудована завдяки використанню стилістичних засобів образності — тропів, стилістичних фігур і художньої лексики, спектр якої досить широкий. Цьому сприяють постійне чергування та взаємодія безпосередніх і переносних значень, багатозначні слова, термінологічна лексика (мається на увазі громадянська і військова), синонімічні ряди та їхні елементи — евфемізми й перифрази. Також для Олега Ольжича характерні антоніми, що є основою антитези. На них зупинимося нижче.

Прямі і переносні вислови комбінуються в такий витончений спосіб, що образність немов спонтанно виростає із свого фразеологічного оточення і сприймається безпосередньо:

Сонце важко спадає.

Іди повз густий виноградник,

над криницями дзвонить вода

і сміх розіллятий [5:107].

Або:

Гроза спивала вологість грозову,

Розвиті кучерявились луги [5:105].

Для аналізу сатиричних, пародійних аспектів у творчості Олега Ольжича бракує текстів, вони представлені переважно дитячими віршами або юнацькими епіграмами.

Тяжіння автора до чітких елементарних синтаксичних конструкцій визначив сам стиль Ольжича — монументалізм. Це виявляється в найширшому вжитку синтаксичного паралелізму, незважаючи, чи охоплює він частини речення, чи цілі речення. Найвиразніше виявляється "монументальний" класицизм у прив'язаності до суто називних речень. Приміром, чи не весь вірш "Наш табор між чагарниками" створений саме називними реченнями:

Що день, що ніч, то менша віддаль.

Легкий похід без вороття!

Наш бог — маленький чорний ідол

В наметі нашого вождя [5:68].

Короткі, рвучкі речення створюють напруженість тексту й допомагають читачеві зрозуміти почуття героїв. Це яскраво зображено у вірші "Змовники":

Загорнулись в завіси червоні.

Наші руки стискають мечі.

Кров прибоєм кидається в скроні [5:119].

Один із дослідників стилю Ольжича, Володимир Державин, уважає його чи не єдиним майстром українського монументального вірша, виразно обдарованим епічним хистом [7:13].

Для Ольжичевих поезій характерна дієслівна ампліфікація, що посилює динамічність образу, передає дієвість поезій: "Тут земля тільки пестить, п'янить, вагітніє і родить" [5:67]; "Заходить сонце. Кане тишина. Холоне алябастрова Атена" [5:73].

Анафоричні слова — повторювані початки суміжних уривків мовлення — у творах О.Ольжича характеризуються своєрідною особливістю: вони стоять на початку тексту перед словом, що заступає. Наприклад: "Прийде він, твій милий, твій чужинець, Той чужинець" [5:52].

З-поміж Ольжичевих лексичних засобів найяскравіші — синоніми, які в своїй основі мають спільне значення з наявністю додаткових відтінків значення, що є стилістичними варіантами основного. Авторський вибір найточнішого слова з синонімічного ряду допомагає краще передати ту чи іншу думку. Ольжич уміло відтворює потрібні йому емоційно-експресивні відтінки:

...Загуло, заревло, обдало

І — ударило в груди [5:115].

Зустрічаються в Ольжича поодинокі евфемізми, тобто пом'якшення враження від сказаного: "Ти тіло своє залишив" (помер).

З огляду на героїчну тематику мові автора майже не притаманні елементи перифрази — описові звороти, за допомогою яких предмет, явище чи особу називають не прямо, а описово, через характерні риси: "Огненна слава" (війна) [5:105]. Антоніми — це пари слів з протилежним значенням. Як засіб стилістичного повтору в художньому тексті вони виконують роль стильової фігури. Взагалі в антонімах представлена надлишкова інформація, що гарантує розуміння змісту. Так, компоненти "Не їхня пухка і задихана плоть, Не їхні зацьковані душі!" складаються з контекстуальних антонімічних пар: пухка, задихана-зацькована, плоть-душа. Крім того, антонімія лежить в основі таких художньо-зображувальних прийомів, як антитеза й оксюморон, на яких зупинимося нижче.

Стилістичні можливості омонімії у своїх поезіях Ольжич майже не використовує. Трапляються лише поодинокі випадки, в яких автор, не маючи на меті розкрити безпосередню функцію омонімів — жартівливий або іронічний ефект, — вдається до них:

І таким чимсь повні — чуєш ти —

Раптом груди, горло і повіки,

Що готовий взяти та й піти

І ніколи не вернуть, повіки [5:102].

Своєрідна система мовних засобів створює проникливі драматичні образи: "очі, чорно розкриті", "сірі, мертві обличчя, що котяться важкою юрбою", "блакитні очі, геть вже повні стримуваних сліз".

З-поміж синтаксичних засобів для ідіостилю письменника притаманні двоскладні іменні речення, тобто номінативні синтаксичні конструкції. Предикативне сполучення двох іменних форм, прийменниково-відмінкові форми іменника здатні без допомоги дієслів служити організуючим компонентом речення. Наприклад: 1. "На нашім боці сам Зевес, На нашім боці перевага" [5:33]. 2. "Та в печері, при вірнім огні, Дві міцні і гарячі руки" [5:49].

З реченнями, що включають допоміжне дієслово типу "батько знаходиться в саперах", такі іменні моделі співвідносяться як синонімічні конструкції, що різняться стилістичним відтінком.

Власне синтаксичні синоніми, паралельні конструкції, що мають спільне граматичне значення, однаковий лексичний склад, але відрізняються смисловими відтінками та стилістичними особливостями, творам Ольжича майже не притаманні, але зустрічаються тавтологічні словосполучення. Вони підсилюють настрій героя:

Задзвонили гострі стріли.

Мов листки, листки кленові,

Юнаки майдан зустріли [5:53].

Або:

Бог навчає людей роботи:

"Розбудіте, полийте потом,

І уродить земля, уродить" [5:53].

Наведемо проникливі слова Євгена Маланюка, що засвідчують високу оцінку мови творів Ольжича: "...Лише початок 40-х років підтвердив вповні гостроту зору та історіософічної інтуїції поета. Такі безпомилкові образи, як "вітри від краю і до краю", "пустиня, як мати, смаглі груди відкрила свої" та інші, показують, до якої міри поет корінився в епосі, рухався в її фарватері, йшов у перших стежах її авангарду" [1:34].

Loading...

 
 

Цікаве