WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Традиційність і новаторство ідіостилю Олега Ольжича - Реферат

Традиційність і новаторство ідіостилю Олега Ольжича - Реферат

Традиційність і новаторство ідіостилю Олега Ольжича

Українська література впродовж століть зберігала щільний зв'язок з героїчним епосом козацьких дум. Двадцяте ж сторіччя позначилося героїчною тематикою Івана Франка, Лесі Українки, Юрія Липи і багатьох інших словесних митців. На тлі творів видатних і знаменних майстрів визначення поезії Олега Ольжича як співця національного героїзму може викликати подив. Проте героїчна тематика — це ще не героїчний світогляд. Героїзм у поезії Ольжича не випливає з національно-державницького патріотизму, а є проявом глибинно ідеалістичного світосприйняття. Героїчною тематикою пронизана вся творчість Ольжича, вона цікавила його як явище. Митець спостерігав за всіма проявами героїчності, найяскравіші з них знаходили відбиття в його поезіях.

Батько Олега Ольжича — відомий український поет Олександр Олесь, чий родовід сягає Корсунського полковника, згодом Ніжинського полкового обозного Федора Кандиби. Мати — Віра Антонівна Свадковська. За освітою вчителька, українською мовою вона володіла задовільно — в її жилах крім української текла білоруська і грецька кров. У дитинстві маленький Олег написав кілька оповідань, переважно про життя птахів і тварин. Найвідоміше з них і варте уваги — "Рудько: життєпис одного півня".

Ще в юнацькі роки поет тяжів і до публіцистики. Кількадесят статей автора присвячені педагогічним, літературознавчим, культурологічним і національним проблемам. Епістолярну спадщину Олега Ольжича і досі не зібрано і майже не оприлюднено. Як правило, дослідники користуються поодинокими публікаціями, особистим архівом М.Антонович-Рудницької та Л.Красковської, архівом Олександра Олеся. Отже, зібрати, видати й осмислити епістолярику Ольжича є одним з першочергових завдань.

Знаючи творчість батька й сина, напрошується зіставлення двох митців, двох видатних поетів — Олександра Олеся та Олега Ольжича, які встигли створити собі славу в одному п'ятдесятиріччі. Олег любив батька, пишався ним, зберігав у пам'яті весь його доробок, проте вважав, що перечуленою лірикою навряд чи щось зміниш у ситуації, що склалася тоді в Україні. Ольжич усвідомлював, що скаргами і сльозами справі не зарадиш, що треба не тільки ремствувати і скиглити, а й змагатися, боротися — мужньо і завзято. Як згадувала Марина Антонович, Олег називав Олеся "поетом для гімназисток і телефоністок", а батько обурювався оспівуванням насильства і кровопролиття у віршах сина [84,45]. Досить чітко розмежував світосприйняття та ідіостилі батька й сина критик з діаспори Микола Неврлий, який сказав: "Можна припустити, що поетичний талант успадкував Ольжич по батькові, хоч шляхом його поетики він свідомо не пішов. На це було більше причин. Перш за все тут завважила різниця смаків поколінь. Не сприяла цьому й духовна атмосфера Ольжичевого середовища, найчастіше ділового і наукового. Модерна чеська, польська, німецька та інша поезія схиляла його більше до поезії раціональної, предметової. Поезія квіточок, ясного сонечка, банального кохання та інших атрибутів розслабленої ліричности була чужа вольовій натурі, яку він у собі виховував" [4:11].

Високий рівень громадянської самосвідомості, почуття патріотизму і непересічний інтелект — таким запам'ятався сучасникам Олег Кандиба-Ольжич. Будучи за фахом істориком, він яскраво реалізувався в галузях археології (захистив докторат із слов'янської археології), публіцистики, літературної критики, поезії і громадської діяльності. У 1941-му році, за кілька років до трагічної смерті, Олег Ольжич повернувся з еміграції в Україну в ролі заступника голови ПУН ОУН, створив Національну Раду, брав активну участь у заснуванні Спілки українських письменників, газети "Українське слово", часопису "Літаври" тощо.

Невелика поетична спадщина Олега Ольжича складається з трьох збірок та кількох десятків окремих віршів, що до цієї збірки не увійшли, розсіяних переважно в націоналістичних періодичних виданнях тридцятих років XX сторіччя — "Літературно-Науковий Вісник" ("Вісник"), "Самостійна Думка", "Пробоєм" та ін.

Узагалі за життя Олег Ольжич спромігся випустити лише дві збірки — вищезгадану "Рінь" (1935 року вийшла невеликим накладом у приватному видавництві) та "Вежі" (невідомого видавництва вийшла в Празі 1940 року, попсована цензурою). Вже 1946 року по смерті автора друзі видали третю поетичну збірку — "Підзамча", що на початку 1941 року автор власноруч її склав.

Перша збірка чітко вирізняє почерк ученого-археолога. Навіть самі назви викликають у читача картини історії: "Археологія", "Галли", "Був же вік золотий...". Загалом у збірці "Рінь" переважають античні, давньокиївські мотиви.

До "Веж" увійшли дві ліро-епічні поеми: "Грудень 1932" та "Незнаному Воякові". Цей доробок присвячений сучасному, де автор по-своєму трактує тему покоління героїв та героїчних людей.

Остання збірка "Підзамча" продовжує тематику першої збірки — Ольжич знову зазирає у прадавні часи і подає різні характеристики епох (поезії "Алябастер", "Голландський образ", "Люкреція" та інші). Настрій збірки більш урівноважений, спокійний, автор споглядально милується природою і гармонією людських почуттів.

Індивідуальний стиль, або ідіолект, є сукупністю мовно-виражальних засобів, що виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших. У широкому значенні це своєрідність мови окремого індивіда. Це поняття насамперед стосується стилю майстра слова і залежить від творчої індивідуальності автора, його світосприймання та світовідчуття, ставлення до явищ навколишньої дійсності та оцінки їх. Хоч письменник і користується загальновживаною мовою, його індивідуальне світосприймання, психологія мовотворчості зумовлюють особливий мовний стиль. Власне індивідуалізуючих одиниць, тобто оказіональних неологізмів, індивідуалізмів, у мові письменника може бути незначна кількість, проте виразність ідіостилю твориться не лише ними. Характер ідіолекту залежить від співвідношення загальних та індивідуалізуючих ознак, від того, які функції виконують загальномовні засоби в системі індивідуального стилю, що грунтується на зв'язку мови і мислення, на витворенні мовної картини світу, в якій поєднано загальне й індивідуальне, загальне та одиничне.

Як галузь українського мовознавства дослідження ідіостилю активізувалося у 40-50 роки, коли з'явилися праці про творчість Т.Шевченка, І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І.Франка, Лесі Українки, П.Тичини, Ю.Яновського.

У працях більшості науковців ідіостиль поезій Олега Ольжича визначається як багатогранний і неоднозначний. Проте насамперед вони розглядають його твори через призму класичної монументальності викладу.

Розсуваючи межі інтелектуального поетичного слова, не мислячи його інакше як у зв'язку із загальною ідеєю вільної Української держави, Ольжич-Кандиба утверджує художньо-естетичні мовні вартості — традиційні і нові мотиви, втілені в лексико-семантичних засобах виразності, карбованих синтаксичних конструкціях, що досягають афористичного звучання [2:13]. Кількома поетичними рядками митець ствердив вибір самопосвяти і жертовності, які були для нього реалізацією змісту життя і розвитку закладених у ньому начал:

Захочеш і будеш. В людині, затям,

Лежить невідгадана сила, —

так сам Ольжич окреслив свою життєву позицію.

Така настанова не могла не позначитися на поетичному стилі і зокрема мовних засобах автора. Мова художніх творів митця визначається своєю чіткістю, різноманітністю, багатоплановістю, особливим естетичним призначенням. Завдяки експресивно-емоційним засобам мови, її лексичному, фонетичному багатству і різноманітності граматичних форм, конструкцій та численним стилістичним засобам Олег Ольжич створює яскраву галерею поетичних образів.

Національний поет завжди перебуває в полоні мовно-естетичних знаків народної культури, широко вживаючи народну і просторічну лексику. Це не обов'язково фольклоризми, хоча автор не оминає їх. Поза естетичною функцією поезію не можна розглядати як явище мистецтва, що і доводять твори автора. Його доробок містить яскравий приклад поєднання естетичної функції художнього мовлення з іншими завданнями тексту.

Loading...

 
 

Цікаве