WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творча біографія Д.І.Дорошенка (1882-1951): еволюція історіографічних зацікавлень і поглядів - Реферат

Творча біографія Д.І.Дорошенка (1882-1951): еволюція історіографічних зацікавлень і поглядів - Реферат

Постійне слідкування за розвитком української історичної науки дозволило Д.Дорошенкові написати кілька статей про наукові установи та осередки, дослідити стан української історичної науки в Україні та на еміграції.

Одним з перших українців Дмитро Іванович вступає у полеміку з російськими вченими — прибічниками "Євразійської теорії". В цій теорії Д.Дорошенко бачив еманацію передреволюційного російського великодержавництва і націоналізму, і в цілому вважав її ненауковою [130, 132]. У 1920-1930-их рр. у західноєвропейській історіографії панувала російська схема історії Східної Європи, українську історію "вважали дочіпкою до російської", була велика термінологічна плутанина. Д.Дорошенко ставить перед собою відповідальне завдання — ознайомити західноєвропейських істориків з об'єктивною термінологією східноєвропейської історії, а разом з тим заперечити російську схему і термінологію. Йдеться перш за все про німецькомовну роботу "Що таке історія Східньої Європи?" (1934), що пізніше була перевидана українською [132]. Праці Д.Дорошенка з цього питання мали широку джерелознавчу й історіографічну основу. Популяризаторська діяльність Дмитра Івановича була позитивно оцінена в українській та західноєвропейській історіографії і мала значний вплив на науковий світ Німеччини [30:74].

Взагалі на еміграції Д.Дорошенко багато публікується іншими мовами, пропагує історію України, її видатних діячів, українську ідею в цілому серед європейців. Його можна вважати одним з найвидатніших популяризаторів надбань української історіографії на Заході. Довести до західноєвропейського наукового світу правдиву інформацію про Україну вважав Дмитро Іванович за свій обов'язок [133: арк. 8 зв.].

З другої половини 1920-х рр. життя емігрантів погіршується. Ширилися чутки про закриття українських установ, не було певності у завтрашньому дні. В емігрантському середовищі продовжувалися, а іноді загострювалися старі антипатії, політична боротьба. Втім усіх емігрантів об'єднувала ностальгія, бажання повернутися на батьківщину. Задля цього вони прагнули працювати, щоб роки на чужині не пропали марно. Відійшовши від керування в УНІ, Д.Дорошенко повернувся в Прагу, де продовжував свої виклади у вищій школі, наукову працю та громадську діяльність.

Накладом Українського Наукового Інституту в Варшаві у 1932-1933 рр. вийшов "Нарис історії України" Д.Дорошенка, який став першим синтетичним курсом історії України, написаним з точки зору державницької. "Нарис" був побудований на багатому історіографічному матеріалі. Ця праця і по сьогодні є одним з найкращих університетських підручників.

На початку 1935 р. в організованій Українським академічним комітетом "жалобній акції пам'яті М.Грушевського" Д.Дорошенко виголосив змістовну доповідь "М.Грушевський як історик".

У 1936 р. Д.Дорошенко відгукнувся на запрошення Православного факультету Варшавського університету зайняти кафедру всесвітньої церкви, і переїхав до Польщі. У Варшаві вже працювали кілька приятелів Д.Дорошенка з Петербурга, Києва, Праги, які допомогли йому адаптуватися на новому місці. Один з них, О.Лотоцький, очолював Український Науковий Інститут.

У 1937 р. під час літніх канікул Д.Дорошенко викладав у Канаді історію України у вищих школах по запрошенню Канадського Союзу українських самостійників. Наступного року Дмитро Іванович повторив подорож, щоб викладати історію української літератури. Окрім викладів студентам у головних осередках української еміграції, він мав прилюдні доповіді на різні теми. Чергова поїздка до Канади була запланована на 1939 р., але не відбулася через військові події, які захопили вченого у Польщі [4:ХХІІІ].

Перебування у Варшаві та Празі було плідним для педагогічної та наукової діяльності Д.Дорошенка, особливо для архівно-дослідницької праці. Вийшло кілька історичних розвідок дослідника, заснованих значною мірою на новім архівнім матеріалі (турецьких та польських архівів). Наслідком співпраці Д.Дорошенка з чеським сходознавцем проф. Я.Рипкою стали цінні роботи "Hetman Peter Dorosenko a jeho Turecka politika" (Прага, 1933) та "Polsko, Ukraina, Krym a Vysoka Porta v prvni pol. XVII stol." (Прага, 1936). Також на архівних джерелах побудовані праці Д.Дорошенка "Степан Опара, невдалий гетьман Правобережної України" (Прага, 1937) та "Початок гетьманування Петра Дорошенка (1665-1666)" (Прага, 1941), "Польсько-українська війна 1671 року (до історії гетьманування Петра Дорошенка)" (Прага, 1942). Названі роботи стали основою для ґрунтовної монографії "Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності" (Нью-Йорк, 1985) [134]. Цінною є розвідка "З історії української політичної думки за часів Світової війни", де використано швейцарський архів відомого соціаліста Л.Юркевича і подано листи Леніна, Троцького, Зинов'єва (Прага, 1936). Матеріали пруського таємного державного архіву і архіву закордонних справ у Відні використано Д.Дорошенком в історіографічних розвідках "В.Антонович, панславізм і австрійська поліція" та "Український рух 1890-х рр. в освітленні австрійського консула в Києві" [135, 136].

Хоч Д.Дорошенко і схилявся більше до писання узагальнюючих, теоретичних праць, які не вимагали масштабних архівних студій, він завжди розумів значення архівно-дослідницької роботи для історика-фахівця. Так, у листі до В.Липинського (від 24 грудня 1927 р.) він писав: "Поки я не сиджу коло архівів доти з мене історик хіба в лапках... Оце моє фальшиве становище "історика", щоб Ви знали, — це моя болюча рана, на яку я не можу вжити ліків, хоч і знаю, які це ліки..." [137:277]. Тому архівні досліди вченого в 1930-их рр. стали важливим етапом у творчості Д.Дорошенка як історика, сприяли розвитку методологічних засад та поширенню джерельної бази серед іншого й його історіографічних студій. Архівні дослідження Д.Дорошенко проводив і пізніше [138,139].

В ті часи постала ціла низка узагальнюючих праць Д.Дорошенка з історіографічної ділянки, виходять роботи, присвячені окремим історикам — В.Липинському, Д.Багалію, А.Петрову, М.Драгоманову, В.Антоновичу, В.Горленку, О.Лотоцькому, М.Грушевському, В.Біднову, М.Василенку, І.Бідльові, продовжують виходити статті інформативного характеру про діяльність наукових установ, наукові конференції, семінари тощо.

У 1937 р. з'являється важлива історіографічна стаття Д.Дорошенка у шведському журналі "Historik Tidskrift" про зв'язки України і Швеції за період з Б.Хмельницького до І.Мазепи. Ця робота "була першим українським виступом в шведській науці, тим більш необхідним, що шведи знали лишень головну російську літературу і Костомарова, а тому не мали правдивої уяви про найважливіші періоди нашої козацької держави" [40:XІ]. Вона спричинилася до часткової переоцінки шведськими істориками зв'язків Карла XII з І.Мазепою [30:69].

У 1938 р. виходить праця Д.Дорошенка "Мазепа в історичній літературі і в житті" [140], в якій подається критичний огляд робіт українських і неукраїнських істориків про життя і діяльність І.Мазепи. Дослідник доводить, що В.Липинський і М.Грушевський остаточно установили в українській історіографії погляд на І.Мазепу як на патріота.

Заслуговують на увагу дослідження Д.Дорошенком історичних поглядів Т.Г.Шевченка, серед яких назвемо коментар до творів поета, виданих у Празі у 1940 р. та велику монографію "Тарас Шевченко. Його життя і твори" (Відень, 1942) [141]. Д.Дорошенко залучає українського генія до державницької традиції і підкреслює його ідейні впливи на подальший розвиток української історичної науки.

З початком ІІ Світової війни та німецької окупації Польщі припинив діяльність університет у Варшаві, і Д.Дорошенко переїхав до Праги, де і перебував до 1945 р. У ті часи українська наукова еміграція продовжувала свою працю, навіть можна спостерігати зростання наукової й публіцистичної діяльності (осередком якої були Берлін і Прага). З початком окупації Європи Німеччиною, українські наукові установи отримали від німецьких властей офіційні замовлення на дослідження проблем україно-німецьких відносин [4:551]. Тоді ж Д.Дорошенко написав ґрунтовну працю "Die Ukraine und das Reich. Neuen Jahrhunderte Deutsch-Ukrainischer Beziehugen" (Leipzig, 1941) [142]. Ця робота певною мірою продовжувала попередні дослідження історика. Вона була присвячена дослідженню німецької історіографії України у світлі німецько-українських стосунків і вважається однією з найкращих праць Д.Дорошенка. Ця робота викликала таке зацікавлення у науковому світі, що її через рік випустили другим виданням (Leipzig, 1942). Монографія не втратила наукової ваги і сьогодні й привертає увагу дослідників, про що свідчить її третє перевидання [143].

1920-ті – сер. 1940-х рр. — найплідніший етап у творчості Д.Дорошенка: з'являються його найкращі праці, розкривається у повній мірі талант як ученого-дослідника, професора, організатора і популяризатора науки. Головні наукові інтереси вченого залишаються в галузі історіографії, що пояснюється, з одного боку, давнім зацікавленням, а з другого, завданнями, що стояли тоді перед українською наукою і українським національним рухом. До цього спричинилися й умови еміграції — відсутність необхідної літератури і джерел для історичних дослідів. Ці об'єктивні труднощі зумовили історіографічний і публіцистичний нахил майже всіх праць ученого.

Loading...

 
 

Цікаве