WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творча біографія Д.І.Дорошенка (1882-1951): еволюція історіографічних зацікавлень і поглядів - Реферат

Творча біографія Д.І.Дорошенка (1882-1951): еволюція історіографічних зацікавлень і поглядів - Реферат

Для чеського енциклопедичного видання "Творці історії" він написав кілька нарисів про українських історичних діячів. Статті про Д.Дорошенка вміщено в чеських багатотомних виданнях "Новий великий ілюстрований словник" та "Коменського науковий словник" [116:997-998].

У 1924 р. виповнилося 25 років літературно-наукової діяльності Дмитра Івановича. Цей ювілей було урочисто відсвятковано у Празі. Організатором ювілею виступив Д.Антонович. Д.Дорошенко писав: "Коли проговорившись, між іншим (зайшла мова про ювілеї взагалі)... за пивом зауважив, що, мовляв, і мені ювілей цього року видався ... порахували мої заслуги, і побачили, що в сумі — пара десятків книжок да сотні і тисячі статей на всякі українські теми ... Але коли мої товариші і приятелі захотіли відзначити той факт, то розуміється, мені це дуже приємно. Я мало помолодів за той вечір 16-го грудня!" [117: 1 зв.-2]. Підсумки своєї праці за цей час він оцінював так: "...свою літературну діяльність я розумію дуже скромно, — так, як вона того заслуговує: я не белетрист і не фаховий вчений, до поезії і белетристики не маю таланту, для науки не мав часу. Це гірка іронія долі так хтіла, щоб час для науки знайшовся в мене тоді, коли я опинився на еміграції, коли у мене нема ні книжок, ані джерел, ані хоча б ... умовин життя для наукової праці" [117; арк.2].

З жовтня 1924 р. Д.Дорошенко часто їздив до Берліна у наукових справах та у зв'язку з планами організації в німецькій столиці УНІ. У листуванні з М.Грінченко Д.Дорошенко ділиться планами про відкриття у Берліні українських наукових і навчальних закладів так само як у Чехословаччині за допомогою Ол.Скоропадської [96:229]. Два роки робилися відповідні запити до німецького уряду без бажаних результатів. Лише з приходом на посаду президента Німецької республіки фельдмаршала Гінденбурга і завдяки зв'язкам П.Скоропадського вдалося здійснити цей задум.

У липні 1926 р. Д.Дорошенко переїхав до Берліна, що унеможливило його виклади у Празі і тому він бере відпустку [4:ХХІ]. Вчений брав безпосередню участь у переговорах з німецькою стороною, що бажала створити український інститут як філію російського. Дмитро Іванович виступав за ідею створення УНІ як секції чи філії східноєвропейського інституту [100:16].

У жовтні 1926 р. відбулося відкриття Українського наукового інституту в Берліні і проголошено його завдання — здійснювати наукову і викладацьку діяльність на ґрунті інтернаціонального культурно-національного порозуміння, зближення і співпраці [105:211]. Для керівництва інститутом була створена спільна українсько-німецька кураторія: від німецької сторони — генерал-лейтенант Гренер (колишній міністр німецького уряду, командуючий окупаційними німецькими військами в Україні часів Гетьманату, близький товариш П.Скоропадського), проф. Басмер (директор Слов'янського інституту у Берліні), проф. Зерінг, з української — Д.Дорошенко, О.Скоропис-Йолтуховський (колишній Холмський староста, голова "Союзу визволення України"), проф. І.Мірчук; одним з перших дійсним членом став В.Липинський. Д.Дорошенка за пропозицією В.Липинського було призначено директором (конкурентом виступав С.Томашівський). Д.Дорошенко отримує кафедру української історії (викладає курси української історіографії, історії, української літератури), а В.Липинський — кафедру української державності.

В діяльності цього закладу можна виділити два періоди.

І) 1926-1931 рр. — плідна наукова, науково-інформативна, педагогічна і видавницька діяльність. У керуванні інститутом Д.Дорошенко відмовився від партійного принципу у кадровій політиці, хоч В.Липинський ставив свої рішучі домагання в справі підбору кадрів за ідеологічним критерієм. Д.Дорошенко ж намагався керуватися "академічним" принципом у підборі наукових кадрів УНІ, вважаючи, що "в закликанні його членів чи співробітників треба перш за все брати критерій науковості", а "якщо прикладати дуже строгі вимоги "політичної благонадійності", то зостанемося без людей" [100:15-16].

У цей перший період існування УНІ в ньому співробітничали В.Липинський, В.Біднов, С.Томашівський, І.Кревецький та ін. УНІ виховав і нову генерацію українських істориків (Б.Крупницький, Д.Олянчич, І.Лоський, В.Кучабський, М.Антонович та ін.).

Тоді вповні розкривається талант Дмитра Івановича як лектора. Ось як згадує учень Д.Дорошенка Б.Крупницький його лекції з української історіографії та історії 1926-1927 рр. в УНІ: "Неначе на екрані розгорталася дія за дією, а той маг і чарівник, що робив цю ілюзію, тільки своїм голосом пригадував, що це не екран, а жива людина, яка перед нами відтворює стару історію України" [118: 21]. З 1927 р. УНІ почав випускати "Записки" — вийшло три випуски — 1927, 1929, 1931 рр., "Звідомлення" — вийшло два випуски — 1927 і 1928 рр., "Записки Українського Наукового Інституту в Берлині". Всі ці видання редагував Дорошенко, а також уміщував у них свої наукові розвідки. З Берліна Д.Дорошенко їздив до Праги та Варшави на наукові з'їзди та на пошуки матеріалів для наукових праць. З 1928 р. відновлює він читання лекцій в УВУ та Карловому університеті у Празі. Того ж року Д.Дорошенко бере участь у з'їзді істориків в Осло, а у 1931 р. — в Парижі. У 1928 р. його запрошують подати матеріали до енциклопедії Майєра. У 1929 р. Д.Дорошенко отримує запрошення з Радянської України від Академії Наук взяти участь у святкуванні ювілею акад. Д.Багалія і надсилає туди своє дослідження про Д.Бантиш-Каменського (яке так і не було надруковано) [119, 120]. Активне співробітництво Дорошенка з ученими інших країн та українськими істориками, що працювали в різних умовах та в різних країнах Європи сприяло накопиченню історіографічного матеріалу для подальших досліджень ученого з цієї галузі.

З 1926 р. в українських колах "гетьманців" у Берліні почалися інтриги, і Д.Дорошенко довгий час не брав участі у цих конфліктах. Проте, за обставин розколу у відносинах з найближчими співробітниками, він почував себе невпевнено на такій значній посаді й у 1929 р. зрікся директорства. Втім, він повернувся на свою посаду за бажанням німців-членів кураторії УНІ [4:ХХІІ].

Інститут і гетьманську партію покинув В.Липинський. Гострий конфлікт привів до того, що гетьманський істеблішмент проголосив В.Липинського божевільним, той опублікував у "Ділі" (3.09.-9.10.1930 р.) свій "Лист до редакції", де у типовий гострий спосіб з'ясував справу. Д.Дорошенко співчував В.Липинському, але зберігав нейтралітет. Це було використано обома сторонами для контакту і привело до розриву з В.Липинським, хоч обидва і жалкували з цього приводу [100:17]. Зі смертю В.Липинського у 1931 р. його ідейний вплив на Д.Дорошенка слабшає, що призводить до пом'якшення "державницьких" оцінок у наукових розробках історика.

II) З 1931 р. — інститут переходить на утримання німецького міністерства освіти, тобто стає державною установою. Змінюється тематика наукової роботи і доповідей — вони набувають пронімецького духу. У листі до С.Шелухіна від 19 січня 1931 р. Д.Дорошенко пише, що не може з цим змиритися: "Ось уже більше 10 років я на еміграції і весь час розмежовував дуже суворо у своїй діяльності те, що називається політикою, і те, що зветься справою академічною. У справах академічних я співпрацював і зближався з людьми, які, на мою думку, приносять користь українській науці незалежно від їхніх політичних переконань" [121:40].

Загострюються відносини між Д.Дорошенком і заступником куратора УНІ О.Скорописом-Йолтуховським, який всупереч директору наполягав на обранні пропагандистського, а не наукового напрямку. В результаті у 1931 р. з УНІ вийшли ті його члени, які вважали, що наука повинна бути незалежною і не підлягати чужонаціональним та політичним впливам — Д.Дорошенко, З.Кучабський, В.Старосольський та ін.

Під час роботи в УНІ у Берліні Д.Дорошенко плідно працював у галузі української історіографії. Так, виходять його статті історіографічного та науково-інформативного характеру, які відносяться до загального розвитку української історичної думки або її окремих періодів. Ці видання певною мірою можна вважати продовженням його "Огляду" [122, 123, 124]; також виходять його статті, присвячені окремим історикам — В.Доманицькому, М.Драгоманову, В.Біднову, М.Грінченковій, П.Кулішу, В.Липинському, С.Томашівському, Д.Бантиш-Каменському та ін. [125, 126, 127].

В УНІ Д.Дорошенко починає свої дослідження зв'язків України з Західною Європою, збирає майже всі матеріали й освітлює маловідомі сторінки поглядів німецьких, італійських, французьких, англійських істориків, дипломатів і подорожніх, у працях яких знаходилися відомості про Україну та українців. Роботи Д.Дорошенка з цієї тематики являють собою загальні огляди західноєвропейської літератури з українознавчої проблематики, а також студії, присвячені неукраїнським історикам, які цікавилися історією України (це окремий цикл досліджень історика з іноземної історіографії України). Так, у 1927 р. вийшла перша праця Д.Дорошенка про Україну та її історію у висвітленні західноєвропейської літератури XVIII та першої половини XIX ст. [128: 1-70], яка була першим широким історіографічним оглядом західноєвропейських джерел та літератури з українознавства. Ця праця стала вагомим внеском в українську історичну літературу і бібліографію україніки, мала значний вплив на подальші досліди зв'язків України з Західною Європою, вивчення європейської літератури про Україну. Велике значення мала й праця Д.Дорошенка "Шерерові "Annales de la Petite Russie" та їх місце в українській історіографії" [129:351-358].

Loading...

 
 

Цікаве