WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творча біографія Д.І.Дорошенка (1882-1951): еволюція історіографічних зацікавлень і поглядів - Реферат

Творча біографія Д.І.Дорошенка (1882-1951): еволюція історіографічних зацікавлень і поглядів - Реферат

За класифікацією напрямків української суспільно-політичної думки І.Лисяка-Рудницького, державництво новітньої доби є продовженням української національно-історичної традиції, яка йде ще від автора "Історії Русів" — консерватизму, який як ідейна настанова допоміг в умовах бездержавності зберегти українську національну ідентичність [88].Царська Росія була несприятливим ґрунтом для розвитку консерватизму європейського ліберального типу, ритм її політичного життя хитався між крайнощами революції та реакції (Докладніше див. Таблицю). Тому до І Світової війни в українській політичній думці переважали течії народницького та радикального напрямків [13:126]. Розглядаючи еволюцію суспільно-політичних поглядів Д.Дорошенка від народницьких до державницьких у цей період, треба зазначити, що вони не виходили за межі плюралістичної групи.

Таблиця

Напрямки української політичної думки

(за І.Лисяком-Рудницьким [189])

Лівий Правий

Плюралізм Народництво Консерватизм

Тоталітаризм Комунізм Націоналізм

Літературно-наукова праця у роки Світової війни і відродження держави мусила відступити на другий план. За 1914-1917 рр. вийшло порівняно небагато праць Д.І.Дорошенка бібліографічного й історіографічного характеру [89, 90, 91]. Дмитро Іванович почав готувати бібліографічний довідник видань українською мовою, який з'явився лише у 1919 р. як "Покажчик нової української літератури в Росії за 1798-1897 роки", що став важливою бібліографічною працею вченого [91].

При Директорії Д.Дорошенко вирішив відійти від політики і повернутися до культурно-наукової праці і подав прохання у Міністерство народної освіти про призначення на посаду викладача історії у новоствореному Українському Державному Університеті в Кам'янець-Подільському. Міністр та ректор університету І.Огієнко задовольнив прохання і 22 січня 1919 р. Д.Дорошенко виїхав до Кам'янця. З того моменту його наукова і науково-педагогічна праця ніколи не припинялася.

По переїзді Дмитро Іванович оселився на квартирі проф. І.Огієнка. Університет розмістився у доволі гарному і великому будинку середньої Технічної школи і мав 4 факультети: історико-філологічний, природничо-математичний, теологічний та юридичний; була чимала бібліотека (10000 томів); була і своя церква. Професорсько-викладацький склад був дуже сильний, було зібрано вчених з Києва, Ніжина, Львова, Харкова, Катеринослава, Одеси, при чому все це були "природні українці" [14:415-416].

Д.Дорошенко викладав курс історії України на історико-філологічному факультеті. Групою професорів в Університеті було засновано часопис "Життя Поділля" (редактор Л.Білецький), в якому активно співпрацював Д.Дорошенко. У 1918-1920 рр. з'являється кілька робіт Д.І.Дорошенка, у тому числі монографії про П.Куліша [92] та М.Костомарова [93], нові українські наукові установи, рецензії на українські видання.

У квітні 1919 р. Д.Дорошенко виїхав із Кам'янця до Станіслава, а потім до Чехії за дорученням Університету придбати друкарню. Тим часом більшовики захопили Кам'янець і дорогу додому було відрізано. Починається новий період у житті і творчості Дмитра Івановича Дорошенка — на еміграції, або, як він сам казав — "на вигнанні". Львів, Ужгород, Прага, Відень, Карлсбад, Загреб, Белград — в цих містах перебував Дмитро Іванович. У Карлсбаді він пише підручник з історії України, замовлений раніше Міністерством освіти. Але спокійна праця триває недовго — Д.Дорошенкові запропонували очолити Місію Українського Червоного Хреста на Балканах (місія спочатку знаходилася у Бєлграді, потім у Бухаресті), яка припинила свою діяльність наприкінці 1919 р. через брак коштів. Д.Дорошенко виїздить спочатку до Риму задля проведення ревізії української місії в Італії, а пізніше до Відня і більше ніколи не повертається на батьківщину [5:544].

У період 1913-1920 рр. відбувається еволюція політичних поглядів Д.І.Дорошенка в консервативному напрямку; громадська і політична діяльність превалюють над науково-культурною роботою. Проте саме у 1919 р. він започаткував виклади як педагог вищої школи, написав свій перший підручник "Курс історії України для вищих кляс середніх шкіл" (1921). У порівняно невеликій науковій спадщині цього періоду можна побачити тяглість історіографічних та бібліографічних інтересів Д.Дорошенка.

Розквіт наукової діяльності Д.І.Дорошенка

(1920-1945 рр.)

Після подій 1917-1918 рр. і втрати української державності почався процес політичної та інтелектуальної еміграції. Основними науковими осередками української еміграції стали Прага, Варшава, Берлін.

Найсприятливіші умови (на урядовому рівні) для української культурної еміграції були створені у Чехословаччині з ініціативи президента республіки, відомого вченого Т.Масарика. У 1921 р. було розроблено цілий план розбудови еміграції з колишньої Російської Імперії, що отримав назву "російської допоміжної акції". Цей план розраховувався на демократичні течії в еміграції, відрізнявся першочерговою повагою до наукових, культурницьких кіл, шкільництва.

Сам Т.Масарик вважав основним завданням "російської акції" зосередити наукові, культурні кола та молоді сили шкільництва та студентства на еміграції, забезпечити їх розвиток у національних установах та безперервність культурної та освітньої традиції. Це передбачало створення національних культурницьких, наукових, навчальних закладів і товариств. Усі верстви еміграції концентрувалися у компактні зони проживання та діяльності на терені науки, культури, шкільництва [94:478].

Завдяки щедрій підтримці уряду Чехословаччини було засновано ряд українських установ, організацій, інституцій, які мали задовольнити духовні і матеріальні потреби емігрантів з України. Такими центрами стали Прага і Подебради. Прага стала не лише науковим і освітнім, але й культурно-мистецьким центром української еміграції, де об'єдналися кращі сили української інтелігенції, що збагатили українську і світову науку і культуру [95].

Значно змінилися на еміграції умови наукової праці Д.Дорошенка, як і інших українських науковців: відрив від вітчизняних архівів і бібліотечних фондів; втрата старих організаційних структур української науки; ідейно-концептуальний розлад; слабка матеріальна база науки, розпорошеність наукових сил по багатьох країнах Європи. Це змушувало Д.Дорошенка часто переїжджати з одного міста до іншого як за потребами громадської, так і наукової діяльності. У листах до М.Грінченко він писав: "Лихо тут з книжками, — нічого немає з джерел. Якби в мене була під рукою моя київська бібліотека, то почував би себе щасливим" [96:225]. Ученому багато сил і часу доводилося витрачати на пошуки необхідної літератури. "Хоч чеське правительство зробило все можливе, щоб облегшити українцям вести наукову роботу, але працювати дуже тяжко, головно україністам: в тутешніх бібліотеках дуже мало потрібних книжок, а як і є якийсь один екземпляр, то його "рвуть на части". Вже не кажу про те, що ніхто не має, так як у себе вдома, своєї підручної бібліотеки, і за кожною дрібницею, за кожною справкою треба вдаватись до загальних бібліотек. Правда, українські високі школи обзавелися власними бібліотеками, але там склад книжок дуже випадковий... При таких умовах писати наукові праці й навіть читати строго наукові курси в університеті вимагає дуже великої праці. Додайте до цього загальну емігрантську обстановку життя, коли рідко хто має таку хату, де б міг працювати..." [96:241-242].

Саме завдяки таким людям як Дмитро Іванович "еміграція створила на чужині свої високі школи й свої наукові товариства, розвивала далі українську науку, літературу, мистецтво, і чужинці з подивом могли бачити, що українці є культурна нація, що у них на першім плані стоїть наука і просвіта. І навіть ворожі окупанти українських земель мусили числитись з культурно-національною роботою українців на чужині та зберігати такі формальні ознаки української національності, як українська школа та українська мова" [97:23-24].

Хоч основні наукові інтереси Дмитра Івановича залишаються незмінними, можна констатувати, що за обставин емігрантського життя він вимушений зосередити свою наукову працю на історіографії та популяризації а також на організаційній і педагогічній діяльності. Тобто давні зацікавлення історіографією виходили, завдяки об'єктивним умовам еміграції, на чільне місце у роботі Д.Дорошенка. Він виступає одним з енергійних організаторів української науки на еміграції, популяризує надбання української історіографії на Заході, багато викладає по різних вищих школах, займається наукою. Таким чином, акценти у діяльності Д.І.Дорошенка на еміграції поступово зміщувались з громадсько-політичної на академічно-наукову діяльність. Чільний діяч гетьманського руху, Д.Дорошенко в політиці, а звідси і в науці стає прихильником державницьких концепцій В.Липинського.

Loading...

 
 

Цікаве