WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творча біографія Д.І.Дорошенка (1882-1951) - Реферат

Творча біографія Д.І.Дорошенка (1882-1951) - Реферат

Таким чином, у перші роки XX ст. Д.І. Дорошенко проявив себе здібним бібліографом, праці якого заповнили поважну прогалину в українській бібліографічній літературі і спричинилися до подальшого розвитку цієї ділянки українознавства.

Тоді ж Д.Дорошенко багато пише на українські теми, виходять його статті, замітки, рецензії та переклади у періодиці, збірках та окремо. Визначаються переважаючі інтереси Д.Дорошенка — українська історія, література і мистецтво, театр, тобто українська культура взагалі. Переважно роботи цього періоду носять популярний, інформативний характер.

Навесні 1904 р. до Петербурга дійшла звістка про те, що "Товариство прихильників науки, літератури і штуки" у Львові, де головою був М.Грушевський, оголосило на літо українські університетські курси, на які закликало молодь з російської України. Д.Дорошенко вирушає до Львова з метою поглиблення своїх знань на терені українознавства. Тут він слухає лекції М.Грушевського, І.Франка, К.Студинського, І.Брика, С.Томашівського, Ф.Вовка, І.Раковського, М.Ганкевича. Особисто познайомився Д.Дорошенко з Іваном Франком, Федором Вовком та іншими відомими українськими діячами. Під час роботи курсів Д.Дорошенко вступив до Наукового товариства ім. Шевченка, а також почав співпрацювати у "Праці" та інших виданнях Революційної української партії. Все це захоплювало молодого Д.Дорошенка, заохочувало до подальшої роботи в українській справі та в українській науці. На цих курсах продовжував формуватися світогляд Д.Дорошенка щодо українського національного життя, української культури і науки [2:8].

Під час перебування у Львові Д.Дорошенка "запрягли до коректи "Праці" (органу РУП) та інших РУПівських видань", до редагування перекладів брошур Енгельса і Каутського [11:60].

По закінченні курсів Дмитро Дорошенко повертається до Петербурга, де продовжує плідно працювати у різних виданнях, бере участь у громадському житті.

У 1905 р., не закінчивши навчання, Д.Дорошенко покидає Петербург у зв'язку із змінами у політичних обставинах і закриттям на необмежений термін вищих шкіл. Деякий час він залишається у Вільні в батька і звідти дописує до різних видань.

Влітку йому довелося везти хворого батька за кордон на лікування (вони перебували в Австрії та Чехії). Під час цієї поїздки Дмитро Іванович познайомився з відомим галицьким діячем Євгеном Олесницьким, з віденським лікарем Романом Яросевичем (відомий радикал та близький приятель М.Драгоманова), з Володимиром Кушніром, з яким зав'язалося близьке знайомство і жваве листування і якому він допоміг у справах видання українського журналу "Ukrainische Rundchau" (пізніше Д.Дорошенко багато писав для цього видання [33, 34]). Перебування за кордоном, знайомство з галичанами та українською еміграцією були дуже плідними для Д.Дорошенка, розширили його світогляд. Імовірно, під впливом розповідей Р.Яросевича взявся він писати статтю про М.Драгоманова, що вийшла друком у 1906 р. [35].

На початку осені Дорошенки повернулися до Вільна, а звідти до Глухова. До Петербурга Дмитро Іванович не поїхав, сподіваючись перейти до Київського університету, як тільки там почнеться нормальна робота.

У Росії ж починалася революція, розростався український рух, цензура ослабла, "усі з дня на день сподівались, що от-от упадуть обмеження і заборони, які тяжіли над українським словом і готовилися до організації української преси". Тоді Д.Дорошенко з Глухова їде до Києва, де починає співробітництво у майбутньому українському місячнику за редакцією Б.Грінченка "Нова Громада" [36: арк.1] і продовжує надсилати численні статті в інші українські видання.

Наприкінці квітня 1906 р. Д.Дорошенка було запрошено на посаду секретаря редакції журналу "Украинский Вестник" — органу Української Парламентської Громади у Першій Державній Думі. Цей тижневик мав служити українською трибуною для цілої Росії, й тому друкувався російською мовою. До Петербурга Дмитро Іванович переїхав у травні. В журналі він вів хроніку, бібліографію і мав справу з друкарнею. Сторінки журналу прикрашали статті М.Туган-Барановського, О.Овсянико-Куликовського, О.Лотоцького, П.Стебницького, О.Русова, І.Франка, В.Гнатюка, М.Грушевського. У редакції Д.Дорошенко зустрічався з селянами-парламентарями й обговорював різні проблеми. Щодо українізації школи, то він рекомендував їм брошуру Б.Грінченка "Якої школи нам треба", вважав за необхідне для національно-демократичного руху надсилати їм нові видання, які б розвивали їхню національну свідомість та світогляд [37, 38].

Незабаром Думу було розігнано, перестав виходити і "Украинский Вестник". Д.Дорошенко повертається до Глухова з надією продовжити свої університетські курси у Києві [37: арк.1].

Революція 1905-1907 рр. скасувала формальні утиски над українським словом. Відчуваючи потребу у широкому використанні друкованого слова для української справи, Д.Дорошенко активно співробітничає в періодичних виданнях ("Нова Громада", "Рада", "Хлібороб", "Літературно-науковий вісник", "Рідний край" та ін., надсилає свої статті навіть до американської "Свободи" [39:5-6]). Як журналіст Д.Дорошенко показав себе висококласним спеціалістом, і це в той час, коли в стадії становлення знаходилася не тільки українська преса, а й український журналіст [22:VI]. "Чисельні редакційні статті (передові), фельєтони, статті на поточні теми, рецензії на книжки і театральні вистави цього періоду становлять окрему ділянку творчої спадщини Д.Дорошенка і ще чекають на свого дослідника.

Прибувши до Києва у вересні 1906 р., Д.Дорошенко починає працювати у газеті Є.Чикаленка "Рада". Ця праця стала для нього свого роду школою мови, яку пройшло чимало людей, які пізніше відзначилися на літературному полі. Молода українська преса ще не мала властиво фахових робітників, не була "вироблена" і газетна мова, а тим часом читачі ставили щодо мови дуже високі вимоги. "Отже, доводилося просто виробляти, творити — дуже обережно — нову газетну мову на ґрунті мови народної та літературної. Завдання було дуже тяжке і відповідальне", — згадував Д.Дорошенко [11:87]. Є.Чикаленко так характеризував молодого Д.Дорошенка: "Має надзвичайну пам'ять, пише легко, гладко і скоро, а тому для щоденної газети дуже цінний працівник" [41:6]. Теми статей Дорошенка — огляди національного життя, шкільництво, університети, наукові товариства, огляди преси, видатні українські діячі.

В той час перед українським рухом постає серед іншого і завдання за допомогою преси, друкованого слова формувати національну свідомість широкого загалу українського народу. Саме тому, коли починається свідоме вивчення минулого української історичної науки як окремої ділянки історичних дослідів, більшість україномовних видань з цієї тематики свідомо мали популярний характер. До цього процесу прилучається і Дмитро Іванович, все більше місце у його творчості займають праці історіографічного характеру.

Неабияку роль у цьому зіграв відомий український діяч Борис Грінченко. Саме на його замовлення подає Д.Дорошенко статтю про М.Грушевського до "Нової Громади", виходять його статті про М.Драгоманова, В.Горленка, брошура про П.Куліша.

Стаття "П.Куліш (10 років з дня смерті)" була написана влітку 1906 р. для "Нової Громади", а вийшла друком у часописі "Україна" (Кн. ІІ) у 1907 р. [42]. Ця стаття деякими дослідниками вважається першою науковою працею Д.Дорошенка [2:9-10]. Втім, беручи до уваги вже згадану вище бібліографічну працю Дмитра Івановича, можна вважати статтю про П.Куліша його першою науковою працею з історіографії. Д.Дорошенко подає життєпис та аналіз творчості історика на основі чисельної попередньої літератури про П.Куліша, критично ставиться до його наукової спадщини. Характер статті радше описовий, проте вже можна бачити здібності автора до синтезування творчої біографії поодиноких істориків.

Одночасно виходять перші наукові публікації Д.Дорошенка, присвячені діяльності українських наукових установ, які теж можна віднести до історіографічної спадщини Дмитра Івановича. Характер цих праць інформативний або науково-інформативний [43, 44].

Восени 1906 р. Д.Дорошенко продовжує освіту, тепер уже у Київському університеті на історико-філологічному факультеті. Він бере активну участь у всіх громадських і культурних справах українського нового національного життя. Так, під проводом Д.Дорошенка на студентськім масовім вічі (він зробив доповідь — короткий огляд науки українознавства і з'ясував її потреби) була прийнята резолюція про заснування при університеті чотирьох кафедр: української мови, літератури, історії і права і про запрошення викладачів зі Львова та українських професорів різних університетів [45: арк.1-2]. Але університет та влада з цим не погодилися і постанова віча не була втілена.

Loading...

 
 

Цікаве