WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко в творчості Миколи Чернявського - Реферат

Тарас Шевченко в творчості Миколи Чернявського - Реферат

У доробку М.Чернявського Т.Шевченко і його спадщина традиційно символізують високе мистецтво, яке слугує народові. У циклі "Люди й книги" є вірш "Яків Щоголев", навіяний творами цього "запізнілого романтика" та оцінкою його поезій П.Кулішем у статті "Первоцвіт Щоголева і Кузьменка". М.Чернявський відзначає, що цей автор "творить по шаблону". Хоча його "Куліш колись хвалив, / Але Шевченкового дзвону / Й свого вогню не наділив".

Герої творів М.Чернявського мислять Кобзаревими категоріями. Вислови великого Тараса, що стали крилатими, мимохіть відлунюють у думках персонажів, оскільки невід'ємно ввійшли до свідомості українців різних часів та поколінь. Так, герой оповідання "Vае victis" отець Аркадій Завадовський у скрутну хвилю послуговується словесними формулами з "Кобзаря" (відгомін поезії "Думи мої, думи мої..."): "Але ж діти!.. Куди вас подіти? — прийшли йому на ум вірші Шевченка" [8, 73]. "Куди вас подіти? — питався він знов через хвилину, — переходячи на другий бік дороги, де, як здавалось йому, не так було грузько йти, — Куди вас подіти?..." [8, 74].

Постать Кобзаря виведена М.Чернявським і в його мемуарно-публіцистичних творах "Шевченкова могила", "Під знаком Великого Духа" ("Шевченко — герой", "Патос Шевченка", "Трагедія Шевченка", "Геній Шевченка", "Свідки життя Шевченка"), а також у "Критичних мініатюрах". Ці матеріали висвічують глибину проникнення митця в світ ідей і образів провісника української "сем'ї вольної, нової".

Спомин "Шевченкова могила" є своєрідним твором у творі: на тлі спогадів про відвідини Канева і Тарасової гори розповідається легенда про народного співця. Після зачину ("У селянина-кріпака в безвісному селі родився син-поет. Як та вечірня зірка в небі, з'явився він на світ") окреслюється життєвий шлях героя, сповнений різних пригод, зустрічей зі злиднями і горем, лагідною славою і примхливою долею. І той, що "прийняв із уст народу в свої уста його живу текучу мову", спрагло пив "із келиха життя вино, із жовчю змішане. І не цурався хлопа він і пана. І не боявсь владик земних" [8, 519]. Як легенда, так і власне спогади про побачене на Шевченковій могилі огорнуті сумним серпанком, оскільки місце довічного притулку великого Кобзаря досить занедбане, бідне. Суттєвий штрих — книга для запису вражень відвідувачів цієї святині "стара, розбита, неохайна — сумний свідок нашої несвідомості й некультурності" [8, 515].

Шевченкова постать присутня й у статті М.Чернявського "Іван Франко як поет: З приводу 10-річних роковин смерті" (1926), опублікованій уперше 1929 року в п'ятому томі десятитомника (1927-1931), виданого харківським кооперативним видавництвом "Рух". Автор у цій розвідці порівнює двох велетів думки, двох епохальних для історії України та її культури діячів, виходячи з їх вдачі, соціального походження.

"Хто ж такий Франко?

Син коваля. Він наслідував загартовану працею кістку й м'язи робітника-молотобойця, його імпульсивне серце, його розмірено-напружену кров, його завзятість і витривалість.

Це не Шевченко. Зазначаю, що я не порівнюю талантів та значення поетів, а тільки натури їх. Це не Шевченко — син хлібороба, того хлібороба, що працює спорадично: то надривається влітку на полі, то спить узимку безпробудно в хаті..." [8, 527].

М.Чернявський переконаний, що походження й родинне оточення, спосіб діяльності батьків накладає надто помітний відбиток на всю долю людини. Особливо ж коли це митець. Тому І.Франко — "це не Шевченко, це син робітника-індустріала, син людини регулярної, людини викінченої", "це син людини, що тямить, що залізо є залізо і підлягає волі майстра туго, але певно й щиро, що зради з його боку не буде. Бо залізо — це метал, а не рослина, що сьогодні цвіте й буяє, а на ранок — її дощами збито, сонцем спалено і зрадила вона несамохіть хлібороба так, що гірше й не можна" [8, 527]. Відтак, якщо Т.Шевченко мав вдачу селянсько-хліборобську, то І.Франко "мав натуру робітничу і одночасно освіту і культурний, і розумовий розвиток європейського вченого" [8, 527-528]. Як результат отакого паралельного зіставлення постатей загальнонаціонального масштабу подається констатація-узагальнення М.Чернявського, що великий Каменяр — "це знов-таки не Шевченко або хто інший. Це не тільки поет, і поет дужий, а й кваліфікований учений. Такого походження й освіти поетів у нас не було й зараз немає" [8, 528].

Стаття перейнята думкою, що Тарас Шевченко та Іван Франко — це вершинні для української культури та для розвою нашої нації постаті, котрі по-своєму великі й неповторні.

Оповідання М.Чернявського "Антей" (1925), написане в формі листа вузівського викладача до своєї доньки Оксани, виводить трагічну постать умираючого письменника-самородка Максима, сенсом існування для якого була література ("він же нею жив, однією нею"). На порозі смерті герой-митець висловлює глибоку віру в творчі сили народу, який дав світові великого Кобзаря. "Не може бути, — переконаний він, — щоб тридцятип'ятимільйонний, свіжий, скажу навіть — напівдикий зараз народ не виявив у теперішніх обставинах із себе геніїв, нових Шевченків, може, більших, різноманітніших. Бо Шевченка він виявив, коли був рабом, а тепер він вільний. Що йому тепер заважає розквітнути огненним цвітом генія — раз і вдруге, й втретє?" [1, 55-56].

У спогадах "Коли тюрми розчинялись" (1927) М.Чернявський нерозривно пов'язує процес національно-державного відродження на Херсонщині й усій Україні з іменем Т.Шевченка як провісника нової доби. Центральний епізод мемуарів — українська маніфестація в Херсоні 16 квітня 1917 року, яка зібрала біля 30 000 учасників. У рамках цієї акції було проведено прилюдну панахиду по Т.Шевченкові й Б.Хмельницькому. Серед гасел, з якими йшли маніфестанти попід синьо-жовтими прапорами пробудженої волі та гідності, авторові запам'яталась "Слава незабутньому Кобзареві" та п'ять знамен з Шевченковим портретом.

"Про що говорили оратори?

Перший — нагадав слова заповіту страдника нашого:

І мене в сім'ї великій...

і зазначив, що час той настав, і ми повинні згадати його

не злим, тихим словом.

Залунали журливі слова "Заповіту", і всі присутні зняли шапки" [2, 80].

Спогади М.Чернявського фіксують ті зміни, що відбувались у щоденному житті оновлюваної Херсонщини: "На земських зборах уперше і, правда, не дуже дружно залунав Шевченків заповіт" [2, 85]. Разом з Кобзаревим словом до свідомості все більшої й більшої маси південців увіходила українська ідея.

Шевченкіана М.Чернявського — це вагомий внесок у справу вшанування пам'яті геніального сина України. Варто було б видати окремою книгою ці матеріали з огляду на їх художню й пізнавальну цінність, суголосність з нашим сьогоденням.

Література

1. Чернявський М. Антей // Чернявський М. Твори. — Т.5. — Харків: Рух, 1929. — С. 54-59.

2. Чернявський М. Коли тюрми розчинялись // Твори. — Т.5. — Харків: Рух, 1929. — С. 65-104.

3. Чернявський М. Критичні мініатюри // Твори. — Т.5. — Харків: Рух, 1929. — С. 261-272.

4. Чернявський М. П.О.Куліш // Твори. — Т.5. — Харків: Рух, 1929. — С. 306-319.

5. Чернявський М. Під знаком Великого Духа // Твори. — Т.5. — Харків: Рух, 1929. — С. 273-305.

6. Чернявський М. Під сонцем буття // Твори. — Т.5. — Харків: Рух, 1929. — С. 105-259.

7. Чернявський М. Твори: У 2 томах. — К.: Дніпро, 1966. — Т.1. — 514 с.

8. Чернявський М. Твори: У 2 томах. — К.: Дніпро, 1966. — Т.2. — 541 с.

9. Чернявський М. Чого плакали люде? // Вісник Товариства "Українська хата" в Херсоні. — 1917. — №3.

Loading...

 
 

Цікаве