WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко в творчості Миколи Чернявського - Реферат

Тарас Шевченко в творчості Миколи Чернявського - Реферат

"Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть" [7, 109].

Шевченків імператив "моліть" стає лейтмотивним у вірші М.Чернявського, висвічуючи християнську сутність Кобзаря. Любов і молитва мають відродити націю, порятувати від недолі й рабства, відступництва й духовного каліцтва.

У поезії "Ти не загинеш, Україно!.." (1889) автор утверджує думку про невмирущість рідної мови, якою "наш Кобзар співав". Адже це "мова прадідна", що народилась у глибині століть, лунала з вуст Івана Підкови й "Богдана славетного". Нею "Січ буйна пишала". Це мова, що стала чинником націєтворення — "степи опанувала / І міліони об'єднала / Людей-братів" [7, 81]. Тож для поета стають нерозривними поняття: рідна мова — Шевченко — нація.

Оповідання М.Чернявського "Напередодні" (1913) має промовисту присвяту: "Пам'яті великого і незабутніх" (так названо Кобзаря та його друзів — П.Куліша і Ганну Барвінок, або О.Білозерську-Куліш). Письменник захоплюється життєлюбством цих людей, одержимих добротворчістю й патріотизмом, до самозречення закоханих у рідну Україну. З неприхованою іронією М.Чернявський передає гостре роздратування землячків-дворян, викликане вже самим фактом запрошення на кулішівське весілля та ще старшим боярином мужицького поета Т.Шевченка. Адже це вчорашній кріпак, раб, з яким треба буде рахуватись: "Якийсь мужик з дворових Енгельгардта, чи що. Служив козачком, потім по малярах тинявся, вивіски вчився малювати. Хтось якось його там у Петербурзі на волю викупив. Так він вірші тепер малоросійські пише. "Кобзаря" там якогось видав... По панах їздить, пиячить з ними та ті вірші вичитує. До компанії Закревського пристав, у "мочеморди". Гарний старший боярин! А вже що ім'я й прізвище, то й Панькові не видасть — Тарас та ще й Шевченко... Знай наших. Якраз із Кулішем воронезьким два чоботи пара!" [8, 204]. Що ж до самого автора, то він не приховує свого пієтету перед славетними митцями, постійно виявляє свої захоплення і любов. Це відчутно і в діалогах, і в монологах героїв, і в описі їх зовнішності, поведінки на весіллі. У плані порівняння М.Чернявський подає портретні характеристики співців, указуючи на чисто фізичні відмінності й духовну спорідненість. Куліш, "злегка горбоносий, з довгастим обличчям і блискучими очима, був гарний і шляхетний. Тримався поважно, трохи навіть замкнуто. Як і слід людині, призначеній зайняти професорську кафедру" [8, 206]. Шевченко "був зовсім іншої вдачі. Був русявий, з сірими променистими очима, що, коли він хотів того й дивився пильно й уважно, непомітно робились темними, мов безодня. З усмішкою в тих очах і під звислими цупкими вусами, він був, здавалось, увесь на виду.

Було в його натурі щось таке, що нагадувало гривасту постать лева й лагідну, добродушно-лукаву душу великої здорової, веселої дитини. Хто дивився на нього, як він вільно і просто знайомився з людьми, розмовляв, жартував і переходив з одного гурту до другого, скрізь приковуючи увагу до себе або викликаючи загальний сміх своїми жартами, у того зразу зароджувалась приязнь до нього" [8, 206-207].

Відтак автор "Кобзаря" заполонив, причарував найвишуканіших естетів з панського середовища і своєю природженою шляхетністю, і відчуттям гідності, і дотепністю, і артистичною витонченістю, чудовим співом. М.Чернявський передає найтонші відтінки в голосі Шевченка, перепади в почуттях, зумовлені змістом пісень: "Держачись лівою рукою за спинку крісла, єдвабним, трохи глухуватим баритоном, що на верхах переходив у ясний і дужий тенор, сміливо і вільно взявши зразу відповідний темп і настрій, почав він:

В чистім полі криниче-е-енька

На чотири зво-о-ди...

І, надавши голосові щирої інтимності, тихо й покірно додав:

Любив козак дівчино-о-оньку

На чотири го-о-оди" [8, 207].

Гірка іронія і сарказм, відчайдушна сміливість і гнів, безнадійна туга і віра в щастя, свавільна сила і ніжність — усе це відбивається в співі Тараса, його міміці й жестах. У цих описах М.Чернявський виявляє справжню майстерність у відтворенні мистецьких явищ, адже в цій галузі він був фахівцем — протягом багатьох літ викладав у навчальних закладах музику та спів.

На рівні підтексту вловлюється думка письменника про Шевченків дар провидця. Здається, що цілком випадково з-посеред інших виконується ним і пісня про козака з непостійною вдачею та його вірну дівчину, але за цією фольклорною історією вгадується майбутня доля подружжя Кулішів: "Слухайте, слухайте!.. Ось де виявляється глибина душі людської, ось що каже українська женщина своєму єдиному незабутньому милому:

Будь щасливий із тією,

Котору кохаєш!

А над мене вірнішої

Довіку не знайдеш" [8, 208].

У хвилю мовчання "глибокі-глибокі" очі Т.Шевченка "уставились кудись в невідоме", а за мить по тому він уже припрошує до веселого співу молоду, ніби бажаючи захистити її від майбутніх страждань, пов'язаних з любовними романами Пантелеймона.

Все оповідання іскриться феєричним сяйвом надії на закордонну поїздку Тараса, яку зобов'язались фінансувати Куліші. Але мрія про Берлін, Париж, Флоренцію, Неаполь, Рим цілком розбивається об суворі реалії життя — обох письменників-побратимів арештовують у справі кирило-мефодіївців. Сумовитим і розпачливим акордом завершує М.Чернявський свою емоційну розповідь про цей епізод з біографії Кобзаря. Попереду у геніального поета — десятиріччя солдатської муштри, фізичних і моральних мук, заборона писати й малювати:

"— Равнєніє направо!.. Шагом... арш!!! Прощай, Італіє!.. Прощай, вічний прекрасний Риме!.. Прощайте, весна, і воля, й сонце!.. І молодість, і буйний розцвіт таланту, і все, все, що снилось і марилось!" [8, 213].

Слід сказати, що в низці публікацій М.Чернявського постаті Т.Шевченка та П.Куліша постають поряд, співвідносяться в різних ракурсах і категоріях. Наприклад, у згаданому нарисі "Під сонцем буття" про "європеїзатора української нації" йдеться в легендарно-міфологізованому плані. При цьому не забуто й Кобзаря: "О, Куліш — то людина неабияка! Він і Шевченка виправляв. Всю українську справу держав у своїх руках. Тому скаже те робить, а тому — те. Коли уряд побачив, відкіля весь дим іде, то хотів заарештувати його і заслати на Сибір. А він догадався і втік за кордон. І тепер там живе. Бореться за Україну" [6, 245].

У триптиху "П.О.Куліш" ("П.О.Куліш і його оповідання", "На батьківщині П.О.Куліша", "Заходи до арешту П.О.Куліша") М.Чернявський неодноразово звертається до шевченківських мотивів. Це помітно вже в першій з названих статей, що являє собою передмову до збірки "Оповідання" визначного українського письменника й мислителя, що з'явилася в Бахмуті 1900 року. З-поміж багатьох творів "яснозорого орла України" М.Чернявський виділяє студію "Чого стоїть Шевченко, яко поет народний". Цей матеріал, як він вважає написаний "з великим почуттям і великою правдою". Тут же автор передмови нагадує, що "Куліш був першим критиком Шевченка і кращим його товмачем і він же перший, другим часом, не побоявся показати і на п'ятна на сонці нашої поезії" [4, 310].

Деякі відомості про часи перебування Т.Шевченка в казематі подано в примітках до статті "Заходи до арешту П.О.Куліша" (1924). Автор у цій публікації скрушно визнає: "Все далі й далі відходить од нас в історію і забувається не таке давнє минуле й між іншим доба Шевченка й його товаришів по праці. Люди вмирають, документи нищаться. Нове життя висовує на перше місце нові завдання й нові інтереси захоплюють нашу увагу. А, проте, коли-не-коли, крізь огонь і дим нашого бурхливого часу, долітають до нас так чи інакше миготливими іскрами недогорілі клаптики старого життя й нагадують про минуле" [4, 315].

У ряді своїх творів М.Чернявський звертається до Т.Шевченка як до свого сучасника, свідка тих змін і перетворень, що відбуваються на рідній землі. У нарисі "Чого плакали люде?" (1917), що звучить як поезія в прозі, подано художній опис квітневої маніфестації в Херсоні на підтримку Центральної Ради в Києві, що виникла одразу ж після Лютневої демократичної революції. Переживаючи разом з краянами неабияке піднесення у зв'язку з початком процесу державотворення, герой твору викликає на хвилюючу розмову гетьмана Хмельницького і поета Шевченка:

"— Батьку Богдане, батьку Тарасе! Чи чуєте ви, чи бачите, що твориться зараз на Вкраїні" [9].

У вірші-присвяті "Вандалам, що зруйнували пам'ятник Шевченку в Києві" (1919) М.Чернявський гостро засуджує новітніх варварів, що топтали землю незалежної Української Народної Республіки, нищили національні святині. Як відомо з історії, і денікінці, і більшовики переслідували і викорінювали на своєму шляху будь-які прояви українськості — зривали зі стін, трощили портрети Кобзаря, розстрілювали людей уже тільки за те, що говорили його мовою. Тож письменник не шкодує сатиричних барв, щоб відобразити дикунство завойовників Києва: "Валяйте генія на брук, / Топчіть його ногами, / Творіть діла нечистих рук, / Новоявленні хами!" [7, 388]. Фінал поезії звучить як постріл ("Ви в силі знищить монумент, / Але — не Україну!"), потверджуючи нікчемність зайд-руйначів і невмирущість рідної землі.

Loading...

 
 

Цікаве