WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко в творчості Миколи Чернявського - Реферат

Тарас Шевченко в творчості Миколи Чернявського - Реферат

ТарасШевченковтворчостіМиколиЧернявського

Коли в 1976-1977 р.р. у Києві вийшла в світ двохтомна енциклопедія під назвою "Шевченківський словник", то в ній обнадіяний читач не зміг знайти відомостей про багатьох визначних людей, що були так чи інакше причетними до Кобзаря чи його спадщини. Поза виданням залишилось дуже багато імен тих митців і науковців, які свого часу були звинувачені в буржуазному націоналізмі та інших гріхах. Тож не варто дивуватися, що в "Шевченківському словнику" навіть принагідно не згадується Микола Федорович Чернявський, хоча цілу зливу статей помережано десятками й навіть сотнями імен діячів культури, що закарбували образ українського генія чи хоча б побіжно відгукнулися про нього.

Кобзареве слово справило великий вплив на М.Чернявського ще в юності, надихнуло його на багатолітнє самозречене служіння Україні.

Автобіографічний нарис "Під сонцем буття" (1921-1922), який охоплює в часі події від народження Миколи Федоровича і до закінчення ним Катеринославської духовної семінарії (1889), кидає світло на витоки національного самоусвідомлення митця. Значну роль у цьому процесі відіграли твори Т.Шевченка, хоча й не зразу юний герой твору спромігся усвідомити себе українцем і належно оцінити набутки національної культури.

Показовий приклад наводить письменник з часів свого навчання в Бахмутській бурсі, куди потрапив з Луганської приватної школи, що являла собою російськомовне середовище. Адже за царату української мови в навчальних закладах не викладалось з огляду на потребу повної й безповоротної русифікації місцевого населення Донбасу, як, зрештою, й інших куточків нашого етнопростору. Але на час появи М.Чернявського в Бахмутській бурсі, як засвідчує автор, багато вихованців цієї духовної школи були вихідцями з сільської місцевості й послуговувались між собою українською. А тому новачка Миколку зустріли досить прохолодно — давався взнаки мовний сегмент знайомства. "Бо й справді, — визнає письменник, — я між ними здавався й кацапом і паничем. Говорив російською мовою, без жодних українізмів..." [6, 155].

Російською була й уся лектура юного Чернявського. Тож не доводиться особливо дивуватися, що найперший Шевченків твір, котрий трапив до рук хлопця, здався йому малозрозумілим і викликав негативну реакцію.

"Попалась мені якось до рук поема Шевченкова "Катерина". Я почав був читати її й кинув: не подобалось. Я не зрозумів мови.

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями...

Що воно таке — "кохайтеся"! Кахикайте? "Не з москалями" — не з кацапами? Не кахикайте з кацапами? Нісенітниця.

Не зрозумів і кинув читати" [6, 169].

Такою до гіркоти кумедною, недоладно-невдалою була перша зустріч М.Чернявського з українською книжкою й літературною мовою. "І я розминувся з ними, — з жалем констатував письменник. — Може, через те, що нікому було з'ясувати їх значіння, вплинути на мене своїм авторитетом, гарно прочитати поетичний твір" [6, 169]. Можна тільки гадати, скільки зрусифікованих українців так і лишались тоді, за подібних ситуацій, поза бар'єром сприйняття Шевченкового слова.

Інший епізод у нарисі наведено вже на матеріалі з семінарських часів. Але ставлення молодого М.Чернявського до української класики аналогічне. "Попався мені якось на короткий час до рук "Кобзар" Шевченків, коли я був у першій клясі семінарії, але це євангеліє українізму, страшенно обрізане цензурою, при побіжному ознайомленні з ним, в той час не зробило на мене ніякого вражіння. Я повернув книжку власникові, не тільки не захопившись нею, як він сподівався, а й не виявивши бажання всю прочитати її.

Нудним і не цікавим здався мені "Кобзар"! Бо я тоді ще не доріс до його..." [6, 237].

Чому так сталося? Звідки така байдужість до українських святинь? Сам автор це пояснює досить прозоро й щиро: "Другі боги в той час ворожили над моєю молодою головою, інші музи співали своїх пісень... Не думав я про свій рідний край, не журився долею свого народу..." [6, 237].

Але під впливом ознайомлення з українським театром корифеїв, з оперою С.Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм", з непростими долями П.Куліша, П.Кореницького та інших відомих і малознаних діячів М.Чернявський поступово змінює своє ставлення до національної культури та історії. Він починає ототожнювати себе з українцями, а далі переймається їх болями й кривдами, ступивши на патріотичну стежку, шукаючи свого місця в лавах борців за відродження України. Навіть свої вірші, котрі писав досі російською, порвав і викинув геть — "бо то була зрада України. Несвідомо зроблена, але безперечна зрада" [6, 246].

1886 рік — знаменний для М.Чернявського переходом до написання творів українською — змусив його вже іншими очима поглянути на постать Т.Шевченка. Якось узявши у свого друга Сергія Іваницького почитати закордонне видання "Кобзаря", куди увійшли заборонені російською цензурою тексти, молодий поет нарешті прозрів і всією душею прихилився до Тарасового світу. Та маленька книжечка з незнайомим для семінариста правописом настільки вражала, що хлопець "єдиним духом проглинув її". Це було справжнє відкриття для себе чогось грандіозного, незнаного досі.

"Немов новий, ніколи не бачений, український світ постав перед мої очі. Світ надзвичайного трагізму й мученства. Світ дивної вроди й поезії... Отут я побачив силу Шевченка, тут почув огонь його душі, отут з його очей безсмертних перебігли на мої очі його світлі сльози.

Я плакав. Стискав кулаки й плакав..." [6, 247].

Наступного дня книжку треба було віддавати, тож семінарист — від надзвичайного захоплення — взявся вчити її напам'ять, щоб ніколи вже не розлучатися з високою Тарасовою поезією. "Зроблю так, щоб вона на все життя зосталась зо мною. Коли не вся, — то краща частина її" [6, 247]. Саме цей заборонений "Кобзар", як згадує М.Чернявський, "зробив велике діло з моєю душею". Адже завдяки цій книжечці поет-семінарист знайшов довго шуканий "об'єкт для того почуття, що так владно й невідступно кликало", — ним стала Україна, її народ — мученик і волелюбець.

Тож у фіналі нарису, де центральний герой разом з друзями кипить від обурення, слухаючи проголошувану анафему на адресу видатних українських діячів, знову в його свідомості озиваються полум'яні Шевченкові слова.

"Раби, підніжки, грязь Москви!.."

Гірка, гнітюча образа ножами краяла моє серце і там, в тому катеринославському соборі, коло його кам'яної огорожі, коли не вперше, то з найбільшою силою в моїй душі розквітла ідея національного відродження" [6, 259]. Мобілізований Кобзаревим словом і прикладом поет пішов — несхитно й послідовно — шляхом служіння Україні.

Образ Тараса Шевченка став наскрізним у творчості письменника і репрезентований і в прозі, і в поезії, і в публіцистиці та мемуарах. Автор приділяє увагу важливим моментам з життя Кобзаря та його оточення, вияскравлює багатий духовний світ митця, болючі роздуми над долею рідного краю, дотичність до проблем, що хвилюють усе людство.

Вірш раннього періоду "Шевченко" (1889) звучить урочисто, маєстатично. Біблійного характеру образові співця, мислителя, провідника української нації надають у творі символи страждань і самопожертви в ім'я людей ("приняв він хрест", "приняв він муку", "освітив сльозу криваву"), повтори в рядках початкового "і" ("І випив чашу, повну вкрай"; "І став пророком України"; "І прогримів по всій країні / Його грізний огненний спів"; "І світ засяв на Україні"). Помітне насичення в тексті займенника "він" підкреслює неперебутність заслуг Кобзаря перед рідним народом. Патетичний тон твору підсилюється за рахунок епіфори в перших децимах: "Він не забудеться ніколи". Автор стверджує, що саме Т.Шевченко "воскресив святі надії / На кращу долю, кращий час. / Огненним словом Єремії / Із тьми до світу кликав нас" [7, 89].

Кобзареві заповіти пробуджують гідність у середовищі співвітчизників, переповнюють їхні серця патріотичними пориваннями. У вірші "Великі слова" (1890) М.Чернявський репрезентує Т.Шевченка як духовного батька й учителя для українців у пору їх бездержавного животіння, коли "не жемчуг, злото, серебро / У спадок доля нам лишила, — / Зосталась пустка нам похила, / І ту — снігами замело" [7, 109]. Твір апліковано рядками з поезії "Чи ми ще зійдемося знову?" (цикл "В казематі"), які у всі часи справляли на співвітчизників колосальний мобілізуючий вплив:

...Над пусткою німою

Витає заповідь жива

І одгукаються луною

Поета-страдника слова:

Loading...

 
 

Цікаве