WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → І.Франко — поет національної чести - Реферат

І.Франко — поет національної чести - Реферат

І.Франкопоетнаціональноїчести

Поетична творчість, як і взагалі вся літературна й громадсько-наукова діяльність Івана Франка — привабливий для дослідника матеріял. Франковий хист — велегранний. Літературна діяльність і продуктивність ще не скінчені, величезні.

Це ускладнює роботу дослідника і утруднить майбутнього біографа, бо кожна з ділянок літературної чи наукової діяльности вимагатиме спеціяльного висвітлення і досконалого ознайомлення з відповідними галузями науки і літератури. Проте цим не вичерпуються труднощі дослідження Франкової літературної спадщини та з'ясування його заслуг перед відродженою Україною. Франко, як письменник і діяч, неспокійний, рвучкий, не позбавлений гострих ухилів і різкости внаслідок свого пристрасного темпераменту. Ці риси виявляються не тільки в виборі тем та в способі трактування їх, але й у загальному тоні й формі літературного письма, що в нього воно здебільшого яскраве, рельєфне, позбавлене шабльону, завжди пристрасне, так, що завжди притягає до себе увагу, навіть тоді, коли рішуче не згоден з автором.

Франко пройшов довгий шлях праці, боротьби й літературного подвижництва. Багато де в чому цей шлях відхилявся від загальноприйнятого в рідному його суспільстві, часто круто звертав від протоптаних давно вже "стежок", відкидаючи ці останні і протиставляючи їм "нову" і "велику дорогу", що по ній до ясної і високої мети повинні прямувати і окрема людина, і весь народ. Умови особистого Франкового життя, а ще більше умови національно-громадського розвитку українського суспільства склались так, що Франко не тільки проголошує "нові шляхи", а й дійсно стає "каменярем"-чорноробом, що "п'ядь за п'яддю" відвойовує доступ до "великої дороги" і перемагає безліч перешкод до неї.

Звичайний трагізм, що переслідує провісників "нових слів", новаторів думки і діла, які не скоро чують відгуки на свій заклик, — не минув і Франка: тільки зрідка кволий відгомін викликали його "слова", ще рідше за цим відгомоном ішли діла, і на його бадьорий заклик до світла-боротьби відповідало все те саме старе, мов задубіле мовчання, все та сама німотна покірність — ця ганьба і прокляття в житті українського народу протягом останнього сторіччя. І коли гіркість невдоволення, досади, образи, часами гніву за рідний народ, що не доріс до співця, могла отруїти поетову свідомість, то та чорна, виснажлива праця, за яку змушений був узятися Франко, щоб творити культурну й громадську міць рідного народу, і яка декого відстрашувала, бо була нова й смілива і, здавалось, небезпечна, ще збільшувала трагізм переживань поета-діяча. У Франковій поезії можна відчути скорботу співця і "пророка" і спостерегти сліди ран від протиріч життя, і загального, і національно-українського, та від його хаосу й безладдя.

Але разом з тим ми зустрінемось тут з гордістю творця, що затаює горе і ховає ті особисті страждання, що їх гірку чашу він мусить випити, бо її підносить йому його ж рідний народ.

Ми побачимо, який скупий поет на признання про те, що він переживає, коли його таємні і дорогою ціною вистраждані заклики умирають, не долітаючи до слуху тих, до кого вони спрямовані, і яке глибоке горе гнітить його душу, коли він не бачить ані слідів, ані розуміння своєї праці.

Франкова поезія, крім своїх художніх вартостей, правда, не завжди однакових, цінна ще тому, що в ній надзвичайно правдиво і глибоко відбивається психологія діяльного українця, що зрозумів те лихе становище, в якому опинився рідний народ, що щільно підійшов до хиб свого національного характеру, до червоточин національної волі. Ось чому знати цю поезію — це наблизитись до пізнання самих себе. Полюбити творчість цього поета — це знайти в ньому джерело не тільки естетичної насолоди, але й запас вражень, що організують психіку українця й оздоровлюють волю його, таку пом'яту віковічними злигоднями історичними. Франкова любов до свого народу ніколи не була сліпа. Всі його книжки, збірки віршів, пристрасні публіцистичні статті говорять і переконують, що в цьому почутті часами чути щирі елементи ненависти і обурення, докору і плямування. Він таврує, бичує і ганьбить те, що викликає гнів і обурення, що знеславлює його рідний народ. Тому, коли хто любить Франкову поезію, той не зажмурює очей на хиби і від'ємні риси народнього життя, а навпаки, здобуває цінну "протиотруту" від національної зарозумілости.

Є ще один цінний здобуток від знайомства з Франковою творчістю. Франко не тільки співець прекрасного і не тільки віщун національного оновлення. Він — "муж світла", мудрий, бо знає людську душу взагалі і зокрема українську душу. Він зрозумів цю душу і в минулій долі українського народу, і в виявах її в сучасності. Через це Франкові ідеї, висловлені в художніх формах, особливо цінні, бо почуваєш, як глибоко продумав він їх та усвідомив і як палкість та пристрасність настроїв гармонійно злилися зі зрілістю та психологічною обґрунтованістю думки. Франко належить до тих поетів, що приваблюють до себе більше глибиною своєї творчости, ніж гарною формою, карбованим словом, мелодією ритму, хоч і в цьому відношенні на багатьох його творах лежить печать справжнього таланту і відбиток ґетевської "милости Божої". Тому-то Франкова творчість, як творчість кожного справжнього мистця, задовольняючи вимоги, що ставимо до прекрасного, водночас набуває виховавчих рис; від Франка багато береш, багато чого вчишся і багато чим себе збагачуєш.

Поетова муза народилась у часах, коли в національному житті панувало безладдя, і хаосом та протиріччям того життя вона просякла; його творчими прагненнями себе напоїла і оздоровила; його дисгармонійними елементами, тими, що мають у собі розкладовий фермент, підточила власні сили і можливості, що так і залишилися невиявлені або у підсумках творчого напруження дали щось надривне і безмежно скорботне. І цей відбиток змісту національного життя в поетовій творчості такий глибокий і такий історично правдивий, що, здається, неможливо зрозуміти психологію українського суспільства 80-90-х років, не ознайомившись з поетичними інтерпретаціями його, що створив Франко, з тими художніми зразками, поемами й піснями, що їх мотиви навіяв сучасний поетові момент.

Історикові українського відродження (особливо для з'ясування його історії в Галичині) Франкова творчість багато чого вияснить і допоможе глибше зрозуміти справу.

Про те, що дав цей великий українець своїй країні, що він поклав у скарбницю української національної культури і яка взагалі заслуга його в справі відродження України, напишуть книги, і передмови до них у вигляді статей, біографічних нарисів і характеристик українська журналістика складає вже й тепер, в зв'язку з Франковими днями.

Авторові цих рядків хотілось би вписати кілька сторінок в ювілейну літературу і притягти читачеву увагу до одного моменту в різноманітній, щодо змісту, поетовій творчості, як йому здається, до моменту особливо цінного з громадсько-національного погляду. Це моментнаціональноїчестиінаціональноїгідности.

Поетичного героя Франкового не можна відділити від самого Франка. Таке складається враження, коли вивчаєш поетову творчість. І коли цей герой, оповівши нам у поемі "Зів"яле листя" глибоку драму, що він її пережив на ґрунті нещасливого кохання, забуває на хвилину біль "незагоєних ран" в злитті пісні особистого горя з піснею народніх злигоднів, що відкриває йому новий світ турбот і зацікавлень, нові шляхи для життьових прагнень, — то життя рідного народу, таке яскраве в минулому і понуре в сучасному, стане для Франка-поета джерелом, з якого він погасить спрагу свого надхнення, але разом з цілющим напоєм вип'є й отруту його. Поетові пісні зіллються з піснею народу, і мелодія їхня буде та сама, що проходить ляйтмотивом через усю "музику" народнього життя.

В цій пісні багато смутку і розпачливих нот. Та чи винен поет, що уста його мимоволі нашіптують слова його пісні "в хвилях недолі, задуми тяжкої", що недоля народу, будучи й поетовою недолею, стала "матір"ю скорботних дум", що вилились у пісню й породили її? Не будемо шукати відповіді на питання: вона є в самому питанні. Так було і так довго ще буде, що життя народу, покривдженого історією, визначить своїм змістом і зміст творчости свого співця, увійде в його свідомість, як щось органічне, первинне, що превалює над усім іншим матеріялом поетичного надхнення. І що чутливіший співець, що витонченіша поетична вдача його, тим сильніше ми відчуваємо вплив народности на зміст його творчости, тим глибше пройде цей первень у лябораторію, що творить художні образи й слова. Це — "закон єго же не прейдеші", і Франкова творчість зайвий раз стверджує внутрішню силу "закону".

Loading...

 
 

Цікаве