WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Роман Шупта в Україні й поза нею - Реферат

Роман Шупта в Україні й поза нею - Реферат

Про ці події в кінці 80-х мені розповідав і поет, в'язень сумління, Микола Cамійленко, дороги якого перетиналися з батьковими — у травні 1944 року під Бельцами в Молдавії, перед тим, як батька контузило, Миколу за співпрацю з УПА, схопив СМЕРШ.

Як тільки німці відступили з Куріньки, всю молодь і військовозобов'язаних чоловіків було мобілізовано і кинуто як "чорнорубашечників" на форсування Дніпра, де майже всі вони полягли, а батько мій мобілізований на фронт був за другою хвилею, хоча за станом здоров'я мобілізації він не підлягав: стан після контузії, післяконтузійна катаракта ока, ревматизм, дві пахові грижі...

Потрапив він у Кіровоград, відтак у щойно сформованому гаубичному взводі брав участь у Яссько-Кишинівській операції, в ході якої війська 3-го й 2-го Українських фронтів оточили й повністю знищили 22 німецькі дивізії, що явило "найбільшу катастрофу, яку будь-коли переживала німецька група армій", — таким було зізнання німецького командування групи армій "Південна Україна".

Можна уявити собі скільки живої сили, різноманітних одиниць військової техніки і спорядження та боєприпасів було захоплено в цій операції. Ворог поніс такі величезні втрати, що для відновлення суцільного фронту йому потрібен був цілий місяць.

У гаубичному взводі разом з батьком були молоді хлопці і досвідчені артилеристи. Микола, родом з Дніпропетровщини, Іван, з Полтавщини, богатирської вдачі, він міг сам подати у ствол снаряд, який заряджали втрьох. У Флорештах, під Бельцами, стоячи вночі на посту, з вибухом фугасу від прямого влучання, батько потрапив під завал зруйнованого будинку, в якому спала вся команда їхньої гаубиці. Всі загинули, крім Миколи, якого напередодні в Бельцях схопив СМЕРШ, — Микола ще від початку війни мав зв'язки з ОУН-УПА.

Батька контуженого лікували в Бельцях, потім у Яссах і врешті санавіацією його транспортували на озеро Балатон, де він і зустрів кінець війни. Додому, після шпиталю, батько повернувся в кінці літа 1945 року. Тут він довідався, що Чорнорай, який був старостою при німцях і всі, хто встиг з поліцаїв, зникли разом з відступаючим ворогом, а решту, хто тільки косо на когось глянув, виловив СМЕРШ і знищив.

На Зелену Неділю 1947 року померла від голоду наша бабуся Явдоха. Крім Оксентія, мене, сестер Явдохи й Ліди у нас з'явився найменший братик, якого в честь пропащого безвісти теж назвали Миколою. За невдоволення, нелояльні висловлювання, за колоски і за те, що батько був обраний на сході села і занесений до списків "підтримувачів порядку самооборони", батька засудили на 25 років, як "ворога народу". Зосталася з п'ятьма дітьми наша мати, яка від сходу й до заходу сонця мала працювати на колгоспних роботах, інакше засудили б і її за невироблений мінімум трудоднів.

Пізніше я звертався до Михайловського Ликсандера за роз'ясненням, чому він висунув кандидатуру саме мого батька на тому сході села, на що він перелякано прошамкотів: — Не можу сказати, чи був я там, на тому сході, чи не був. Це — діло таке, чорт його знає, що то за діло... Добровільно чи як, хто його знає...", відповів дід, турбуючись, що простудиться на протязі. Невдовзі, виїхавши з села, я довідався, що дід Дергун помер, віддавши Богу душу, якщо вона в нього була, і якщо Бог її прийняв. Однак у його сім'ї ніхто від голоду не помер і всі діти та внуки прилаштувалися в Москві.

А староста Чорнорай з Німечини благополучно перебрався за океан, звідки регулярно слав своїй рідні посилки з всілякою гуманітарною допомогою, і його родичі, на подив, ніколи не піддавалися утискам чи репресіям.

7 квітня 1947 року як "ворог народу" за ст. 54 УК СССР батько потрапив до Лубенської тюрми, а потім у концтабір під Божкове за Полтавою. Потім, після Горлівської тюрми, на каторжні роботи в Актюбінський хромонікелевий комбінат, де виконував, хоча й не важку роботу, бо мав дві пахові грижі, але пильну й брудну, що постійно кашляв кров'ю... Там було багато українців, особливо з західних областей — вояків ОУН-УПА, а також таких, як він, "ворогів народу". Разом з ним у цьому концтаборі відбували каторгу багато відомих особистостей, як то: особистий секретар всеукраїнського старости Петровського, батько відомої співачки Клавдії Шульженко та інші.

Батько зрідка надсилав нам листи, а з 1949 року листування припинилося, коли в Актюбінському концтаборі було викрито змовників патріотичної групи, сформованої з вояків ОУН-УПА, які нізащо не припиняли боротьбу і в совєтських концтаборах. Усіх, хто хоч якось був причетний до цього, негайно було розкидано, кого куди.

Так батько потрапив до ще страшнішого концтабору "Джезказган". Цей концтабір був розташований у голому степу, обнесений кількома рядами колючого дроту, і мав посилену охорону — тут в'язнів утримували на суворому режимі. Саме звідси пішла приказка:

Черти выдумали ад,

А советы Джезказгад.

Тут перебували в'язні переважно, хто мав 54-ту, політичну статтю "ворога народу" з 25-річним строком каторжних робіт. Їм випала доля стати каторжанами за наймізерніші провини тільки через те вже, що вони перебували на окупованій німцями території. "Был бы человек, статья найдется" — за таким принципом засуджені.

Батькові тут, у Джезказгані, пригадали "антисовєтську пропаганду", якою він займався в Актюбінському хромонікелевому комбінаті, і 1950 року виїзна сесія карагандинського суду знов засудила батька до 25-років ув'язнення в таборах суворого режиму по статті 58-й УК РСФСР. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я батька і з похилим віком його як нетранспортабельного було залишено на вмирання в Джезказгані, але заборонено листуватися з сім'єю. Батько випадково зостався живим і звільнився звідти лишень після смерті кривавого тирана. 1957 року його було реабілітовано.

Напівголодне і нужденне наше існіння в селі продовжувалося аж до смерті Сталіна. Як "діти ворога народу" ми не могли розраховувати ні на що інше, як стати рабсилою в колгоспі "Замжиття", адже тоді ні паспортів, ні грошей на трудодні не видавали, а без цього ти нікуди не поїдеш. Щоправда, брата Оксентія було виловлено в очеретах з іншими підлітками й відправлено на Донбас, де після навчання в ГПШ, він працював забійником у шахтах і був неодноразово привалений, мав переломи ребер, хребта і взагалі дивом зостався живим. Зрештою його 1951 року забрали в Армію. Служив він у Башкирії, де й одружився, і помер.

Батько ж, повернувшись із каторги 1954 року, знов пішов у колгосп на різні роботи: був і теслею, і пастухом, і сторожем, і косарем, і ветеринарним санітаром, несучи все життя тавро "ворога народу", але весь час будучи гордим за свого первістка — вояка ОУН-УПА, про якого мав тільки переказані вісті.

1975 року, коли я працював хірургом у Яготинській районній лікарні, батькові одномоментно було прооперовано з двох боків пахові грижі, на що він довго не наважувався. І взагалі він ніколи не вживав ніякі ліки, крім свого цілющого зілля, в чому він чудово розбирався, як і наша матінка, передавши й нам усім свою любов до лікарських рослин і свої знання. Помер батько, доживши майже до ста років, при цілковитій ясності розуму, в гуморі. Все життя він багато читав, всім цікавився, був широко обізнаним. Він завше говорив, коли його запитували про вік: "Моє життя — як один день". А скільки ж ця людина перемучилася?!

P.S. Козаки Курінської сотні на чолі з сотником Тимошем брали участь у битві під Берестечком. Курінька на карті Боплана значиться портовим містечком на річці Удай, у якому відбувалося кілька ярмарків на рік. Курінька була центром Курінської сотні Лубенського полку за часів Гетьманщини. За переписом 1859 року в Куріньці налічувалося 297 дворів, де мешкало 1756 жителів. За переписом 1900 року в містечку Куріньці — 324 двори, 2249 жителів; у 1910 році, після того, як за Столипінщини частина куріньківців емігрувала на Схід, в 336 дворах мешкало 1944 жителі. У 1923 році в містечку — 427 дворів, 2050 жителів.

За совєтських часів до складу Курінської сільради увійшли також Нетратівка й Скибенці. В цій сільраді було спочатку чотири колгоспи. Але після голодомору 1932-33 років, після нищівного 1937-го, після війни 1941-45 років і подальшого піклування комуністично-тоталітарного режиму, в 1989 році на троє сіл залишилося близько ста працездатних осіб, а школу відвідувало 59 дітей, тоді як моє прізвище значилося сороковим у журнальному спискові нашого першого класу, а ще ж був і паралельний клас.

Аналогічна демографічна картина і села Яцини. Але воно вже в останніх енциклопедичних джерелах не значиться, очевидно як безперспективне, хоча тільки згадується в статті "Білоцерківці", про село Пирятинського району, центр сільської Ради, якій підпорядковане село Яцини. Майже половини населених пунктів: хуторів, сіл, селищ не значиться сьогодні на карті наших двох районів Чорнуського й Пирятинського — ось такі наслідки того, що Україна втратила свою державність і тривалий час перебувала в московському та комуністично-тоталітарному ярмі.

Loading...

 
 

Цікаве