WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ораторське мистецтво на Україні в 16-17 ст. - Реферат

Ораторське мистецтво на Україні в 16-17 ст. - Реферат

поглядами, творчою оригінальністю і художнім смаком письменника. Так, Л. Баранович наприклад, у передмові до збірки пропо-відей "Меч духовний" прямо пише, що він не використовує у своїй твор-чості ні байок, ні якихось інших історій, лише церковно-релігійні джерела, тобто він не користувався світським матеріалом І. Галятовський та А. Ра-дивиловський, навпаки, максимально користуються матеріалами світсько-го характеру. У А. Радивиловського до проповідей вплетено багато байок, притч і різних історій. І. Галлтопський полюбляв переважно оповідання легенди. Таким чином, творчий характер і самобутність української про-повіді другої половини XVII ст. проявлялися в доборі та організації мате-ріалу (прикладів) згідно з ідейно творчою настановою і рівнем майстерно-сті проповідника. Одні з них більше запозичували й обробляли сюжети, що походять з церковно-учительних джерел, інші тяжіли до світського ма-теріалу і фольклору. На допомогу проповідникам укладалися спеціальні збірники прикладів які можна було використовувати в майбутніх казан-нях Кілька таких збірників уклав і І. Галятовський. Отже, українські ора-торське проповідницькі твори насичені великою кількістю оповідань, сю-жети яких походять з міжнародної скарбниці добиантичності, середньо-віччя і ренесансу. Так заносилися на Україну нові теми, сюжети жанри. А ораторські твори насичувалися різним публіцистичним, науковим матері-алом, відомостями історичного, географічного природничого, характеру перетворюватись у своєрідні енциклопедії. У проповідях І. Галитовського наприклад, знаходимо своєрідне пояснення явищ природи (дощу, снігу, граду, бчискавки, грому) відомості про птахів, квіти, мінерали, дані істо-ричного характеру (про звичаї стародавніх народів, про перших християн, про події вітчизняної історії тощо), етимологічні пояснення в час них назв та апелятивної лексики і навіть господарчі поради. Привертають увагу, скажімо, відповідники латинських філософських термінів, пояснені І. Галятовським через переклад їх українською мовою:
квантитас - кількість, квалітас - якість, акціо - дія, квандо - час і т. ін.
У дусі традицій бароккової літератури письменники-оратори другої половини XVII ст. широко використовували у своїй творчості поетичні тропи і фігури. Естетичні принципи ораторського мистецтва епохи баро-кко передбачали найнесподіваніші порівняння, аналогії. Наприклад, І. Га-лятов-ський в одному з казань порівнює святого Онуфрія з кожним із семи чудес світу. Так, з мурами Вавілонськими порівняння робиться на тій під-ставі, що, мовляв, святий Онуфрій боронить людей від усякої небезпеки, переважно від житейських спокус. За ним - як за муром.
І. Галятовський радить у своєму трактаті згідно зі змістом проповіді різним речам надавати різного значення. Наприклад, людські доброчинності можна назвати то квітами, то дорогоцінним камінням, то весільними шатами. Щоб схвилювати, переконати слухача, ораторові потрібно було дбати про те, щоб промова була дотепною, влучною. В основу словесних дотепів можна було покласти, наприклад, етимологію слів. І. Галятовський одне із своїх похоронних казань створює на основі етимології імені померлого. Якщо, наприклад, покійного звали Стефаном, що означає по-грецьки "корона", "вінок", то можна говорити, що він собі за життя зробив корону з квітів або з дорогого каміння. А під дорогим камінням чи квітами треба розуміти добротанності цноти покійного. Описування цих цнот і становитиме зміст проповіді.
Києво-Могилянські оратори розуміли, що метафоричне слово чарів-ніше від слова, вжитого у прямому значенні, воно більше вражає емоції слухачів, тому широко застосовували цей засіб у своїй практиці. Правда, така метафоризація найчастіше носила "насильницький" характер у зв'яз-ку з тим, що логічна інтерпретація метафори і переведення в новий умов-но-алегоричний план здійснювалися з допомогою аналогії, яка грунтува-лася на подібності не основних. а другорядних, випадкових ознак8.
Штучним був також поширений художній прийом членування пред-мета на частини. Майже в кожному казанні І. Галятовський знаходить на-году застосувати його - Двоякою буває любов: зла й добра; Двоякою бу-ває краса: одна душевна, друга тілеєна; Війна є двоякою: слушна й неслу-шна і т. ін.
У проповіді, як такому літературному жанрі, що призначався для слухання, велика роль належала декламації. Часто мова ораторського тво-ру наближалася до ритмізованої, найчастіше це бувала ритмізована анти-теза: "Сьогодні людина-весела, завтра смутна, сьогодні щаслива, завтра нещаслива, сьогодні тріумфує, завтра ляментує" (плаче). Іноді ритміка мови проповіді наближається до народнопоетичної, нагадуючи ритміку українських дум. Наприклад: "Зараз стався шум великий, почали ся кістки до кісток збирати, кожна кістка до свого органу, почали ті кістки жили спаювати, почало на них тіло наростати, почала їх шкура покривати". Для більшості ораторських творів другої половини XVII ст. взагалі харак-терним був вплив фольклорних традицій. Виявлявся він, крім усього, у вкрапленні прислів'їв та приказок до тексту казань: хто вітрові служить, тому димом платять,- можна прочитати в І. Галятовського. В окремих
7Див.: Лихачов Д.С. Поэтика древнерусской литературы. - М., 1979. - С. 106.
проповідях письменник використовував народні прислів'я, описи народ-них прикмет: "Якщо місяць блідий, буде завтра дощ, якщо ж червоний, то
буде погода". Так народна стихія проривалася в проповідницький жанр літератури.
Художні прийоми представників ораторської творчості другої поло-вини XVII ст., розраховані на емоційне зворушення і здивування слухачів, нерідко затемнювали зміст висловлюваного. Отже, вишуканість форми ораторських творів цього періоду, яка взагалі була характерною для бароккової літератури, іноді превалювала над змістом. Це не задовольняло представників ораторського мистецтва наступного покоління, які різко критикували так звану схоластичну проповідь. Епоха кінця XVII - першої половини XVIII ст. вимагала більшого наближення ораторського мистецтва до життя і піднесення панегіричного струменя в ораторських творах. Однак ті риси орацій києво-могилянських проповідників, які сприяли перетворенню проповіді в окремий літе-ратурний жанр-струнка композиція, єдність думки, застосування прийомів, спрямованих на те, щоб зацікавити слухачів,- стали надбанням ораторського мистецтва й у XVIII ст., а також і в період розвитку української літературної мови.
Див.: Еремин Й. П. Поэтический стиль Симеона Полоцкого // Труды Отдела древнерусской литературы.-1948.-Т. 6- С. 135-136.
Loading...

 
 

Цікаве