WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ораторське мистецтво на Україні в 16-17 ст. - Реферат

Ораторське мистецтво на Україні в 16-17 ст. - Реферат

роз-пусників і т. ін. Звичайно, всім їм передрікається "кара господня" Всіля-кого вихваляння й наслідування, на думку цих письменників, гідна люди-на, яка твердо дотримується православної віри, готова до кінця життя бо-ротися за рідну вітчизну жертвувати на церкви й шпиталі, викуповувати бранців з турецької неволі та ін. Це те, що диктувалося тодішніми умова-ми часу Так пристосовувалися засади християнської моралі до потреб жи-вої дійсності. У своїх проповідях І. Галятовський вміщує безліч конкрет-них фактів із життя, що демонструють гідні наслідування й прославляння вчинки людей, у тому числі й дії та вчинки громадянські, патріотичні
У новій проповіді максимальна увага звертається на її форму. Якщо старий греко-слов'янський тип проповіді міг мати довільну форму (факти-чно це була бесіда проповідника зприхожанами), то тепер до проповіді ставляться вимоги як до літературного твору: єдності предмета, єдності думки, співмірчості складових частин, художності викладу. Основою ка-зання І. Галятовський вважає тему (фему), яка є своєрідним епіграфом до нього. Тема являє собою цитату з біблійного тексту, в якій втілюється ос новна думка проповіді. Структурно проповідь мала складатися з трьох частин: вступ (екзордіум), основна частина, виклад казання (нарація). І за-ключна частина (конклюзія) В основі побудови проповіді лежали певні прийоми. Так, проповідь могла будуватися на порівнянні, метафорі, але-горії. Поширеним прийомом могло бути якесь поставлене запитання, на яке казання повинне було дати курйозну відповідь, що мала вражати слу-хачів своєю несподіванкою. Де які проповіді конструювалися за схемами формальної логіки Наявні логічні схеми наповнювалися потрібним пропо-відникові змістом.
Одна з важливих вимог які І. Галятовський ставить перед проповіддю, - щоб вона була зрозумілою для слухачів. А це означає, що і стиль ви-кладу і мова (включаючи й вимову) мають бути дохідливими "Старайся,- пише він,- щоб усі люди зрозуміли те, що ти говориш у казанні … бо багато є мудрих казнодіїв які самі добре що вміють, але не вміють чи не хочуть іншим людям того ясно висловити і розтлумачити, тобто легку річ ускладнюють, заплутують і затемнюють своєю мовою. Але інші казнодії, ясно виражаючи важку й незрозумілу річ, роблять її легкою й зрозумі-лою". Проповідники скаржаться на відсутність у прихожан інтересу до церковної проповіді. Ще Кирило (Транквіліон) Ставровецький в одному з казань свого учительного євангелія, зауважує що багато прихожан, стоячи в церкві, "позіхають, топчуть ногами землю в думках рахують прибутки" Він називає таких лінивими дрімлюгами…
У другій половині XVII ст. подібних скарг стає більше. Проповідник Києво-Печорської лаври Антоній Раднвиловськнй у казаннях збірника "Вінець" говорить про те, що мало є таких людей, які б уважно слухали про довідника, далеко більше таких, які під час проповіді в церкві дріма-ють, сплять і роз мовляють, отже, більше використовують свій язик, аніж вуха. В іншому місці він зауважує, що коли люди в церкві слухають нови-ни, якісь малопотрібні вісті та байки, то "вуха свої з охотою нахиляють", а коли слово боже потрібно слухати, то відхиляють вуха. Ще відвертіше про ці явище говорить І. Галятовський, який зауважує, що "тепер люди не хо-чуть слухати слова божого вони з церкви тікають". Такі скарги казнодіїв свідчать про те, що серед народних мас по силився скепсис до християн-ських догматичних мудрувань і моральних напучувань, визрівав світогляд, пройнятий духом раціоналізму. І теоретики красномовства намагалися зарадити справі. У зв'язку з цим І. Галятовський у своєму трактаті багато уваги звертає на заохочення прихожан до слухання проповіді, висуваючи ряд вимог, зокрема щодо її форми.
У цьому плані дуже допоміг літературний стиль, який на той час уже оформився в Європі, - стиль бароко, що характеризується великою ува-гою до словесної орнаментації твору-вишуканими порівняннями, неспо-діваними алегоріями, ефективними протиставленнями, поєднанням непоє-днуваних понять і т. ін. Щоб зацікавити слухачів, проповідник передусім повинен був наповнити зміст казання не тільки богословською догмати кою та напучуванням в дусі церковної моралі, а й дати прихожанам певні знання, розповісти "новини, вісті й байки", причому піднести їх у цікавій, захоплюючій формі. Тому І. Галятовський радить, крім книг релігійного змісту, використовувати в проповідницькій практиці "історії і хроніки про різноманітні держави та країни, що в них діялося й що тепер діється, по-трібно читати книги про звірів, птахів, гадів, риб, дерева, трави, каміння і різноманітні води, які є в морі, ріках, колодязях і в інших місцях: те собі нотувати і вставляти до своєї мови, яку хочеш повідати". Підсумовуючи все сказане в "Науці" І. Галятовський у кінці трактату пише: "Чинячи кі-нець тієї своєї праці, даю тобі таку раду: читай книги і що хороше вичита-єш, нотуй собі і до свого казання вставляй". Різні оповіді, що впліталися проповідниками до казання, називалися в середньовічній літературі при-кладами- ехеmрlа. Вони являли собою короткі новелки різних жанрів, що ними ілюструвалися чи аргументувалися положення проповіді.
Маючи силу мистецького слова, тобто здатність впливати на емоції слухачів, приклади були невід'ємною складовою частиною проповіді дру-гої половини XVII ст. Широке використання прикладів взятих з найрізно-манітніших як вітчизняних так і чужоземних книжних джерел і ампліфі-кація їх до тексту казання зумовило компілятивність української проповіді цього періоду. Однак це не стало на заваді її оригінальності. Про самобут-ність і творчий характер української проповіді другої половини XVII ст. слід судити, виходячи з середньовічного розуміння авторства. Запозичен-ня і компілятивність, як зазначає акад. Д. С. Лихачов характерні для сере-дньовічної літератури церковних жанрів. "Праця письменника порівню-ється, отже із складанням букета квітів - "квітів" з інших творів. Чим авторитетніше коло творів, з яких складаються письменником "квіт" його стилю, тим сильніше вони настроюють читача на благочестивий лад своєю звичною піднесеністю, тим легше викликають вони благоговіння і свідо-мість висоти описуваного".7
А Радивиловський, пояснюючи факт компілятивності своїх пропові-дей, наводить таке порівняння якщо господар, зібравшись засіяти ниву, не має власного насіння, він позичає або купує його в сусіда. Так повинен робити й проповідник якщо у нього в слові немає потрібних прикладів для підтвердження проголошуваних ідей, він мусить брати їх у сусідів, тобто вишукувати з інших джерел. Добір і використання прикладів визначався суспільними
Loading...

 
 

Цікаве