WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ораторське мистецтво на Україні в 16-17 ст. - Реферат

Ораторське мистецтво на Україні в 16-17 ст. - Реферат

навчити красномовства. За ви-східним порядком наук, що панував у середньовічних школах і в Києво-Могилянській академії в тому числі, після курсу граматики передбачалося вивчення поетики (навчання складати вірші), я потім риторики-науки красномовства. Далі учні повинні були студіювати літературні зразки, на-самперед античні, і, нарешті, самі писати твори за цими зразками. Крім світової ораторської класики,учнів ознайомлювали й з представниками вітчизняної ораторської творчості-як давньоруськими, так і староукраїн-ськими3. У братських школах і в Києво-Могилянській академії теорію кра-сномовства спочатку вивчали за латинським підручником періоду анти-чності. Найдавнішим відомим підручником, складеним українським авто-ром, за яким читалася риторика в Києво-Могилянській академії, був курс професора Йосифа Кононовича-Горбацького, прочитаний ним у 1635 р. Написано його латинською мовою за зразком твору римського філософа, письменника й оратора І ст. до н. е. Марка Тулія Ціцерона "Поділи ора-торські".
У своєму курсі риторики Й. Кононович-Горбацький на перше місце ставить не форму, а зміст: практичність промови, здатність її автора відгукнутись на актуальні проблеми сучасності. Він вимагав від оратора широкої освіченості й компетентності, оволодіння духовною культурою свого часу. Саме цим його приваблювала творчість Ціцерона. В основу теорії красномовства Й. Кононович-Горбацький кладе ораторську практику, обґрунтовуючи свою думку цитатою з Ціцерона про те, що не красномовство народилося з теорії, а теорія з красномовства4. Пер-шочерговою метою оратора автор вважає вміння переконувати. При цьому оратор повинен викликати довір'я слухачів і схвилювати їх, тобто вплинути на розум і почуття. Багато місця відводить учений питанню, чи потрібна ораторові майстерність. На його думку, найбільшого ефекту може досягти той оратор, у якого природні здібності поєднуються з умінням, набутим у процесі навчання й практики, тобто з майстерністю. До природних здібностей він відносить уміння вільно володіти мовою, мати певну силу голосу і міцне тіло. Але основне для майстра кра-сномовства - це ораторська практика, лише завдяки їй можна навчитися дотримуватися правил ораторського мистецтва, вдало добирати матеріал і цим забезпечувати потрібний зміст промови, а також виробити добру мову. Києво-могилянські риторики. починаючи від курсу Й. Кононовича-Горбацького, багато дали для розробки теорії стилю. Основний зміст цієї теорії зводився до вчення про суть, позитивні риси і вади літературного стилю, його функціонально-жанрові різновиди, добір слів та їх розмі-щення в контексті, про тропи й фігури як експресивно-емоційні засоби словесного вираження, про ритміко-синтаксичну структуру мови гвору 5. Складовою частиною поняття "словесне вираження" було вміння говорити чистою мовою, чітко й вишукано. Й. Коногович-Горбацький застерігає від частого повторення одного й того ж звука, від асонансів і консонансів. Він вважає, що краще вживати, наприклад, суперлативні форми прикметників, ніж прикметники звичайного ступеня. Пропагував уживання синонімів, тропів і фігур 6. Почесне місце серед стилістичних засобів, якими повинен користуватися оратор відводилося ампліфікації, тобто нагромадженню епітетів синонімів, однорідних членів речення тощо. Автор вважав, що засіб ампліфікації сприяє хвилюванню душі і викликає довіру до оратора, отже, впливає на емоції слухачів. У досвід вченого оратора ампліфікація не буде багатослів"ям і пустою прикрасою промови, вона допоможе вводити додаткові дані для аргументації окремих положень. Особливого розвитку засіб ампліфікації набрав у творчості українських проповідників бароккового напряму.
Важливе місце теоретики красномовства відводили слову. Місце слова в реченні залежало від його змісту і ритмотворчих можливостей. Слово розкриває своє значення і естетичні якості тільки в сполученні з іншими словами. Тому перед оратором як художником слова стоїть завдання знайти таке поєднання лексем, щоб воно утворювало художню цінність. Шкільні вправи тих часів, що дійшли до наших днів, є свідченням того, як на уроках з риторики вчили працювати над словом. Вправи, пропоновані учням, підтверджують думку про те, що кожне слово, вжите в новому ре-ченні, виявляє нові нюанси значення. Й. Кононовичу-Горбацькому близь-кою була ідея Ціцерона про те, що справді красномовний той, хто звичай-ні речі виражає просто, великі - велично, а середні - помірково. Ця Ці-церонова ідея була джерелом теорії про три ораторські стилі - високий середній і низький,- яка розроблялася теоретиками і практиками красно-мовства в Києво-Могилянській академії.
3 Див.: Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль у розвитку української культури ХVI - XVIII ст. - К. 1966. - С. 160.
4 Див.: Рогович М. Д. Йосиф Кононович-Горбацький // Філософська думка. - 1972. - "№ 3 . - С. 90.
5 Див.: Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII-першої пол. XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні - К. 1983. - С. 68
У середині XVII ст. значної ваги в духовному житті українського на-роду набрала полемічне публіцистична проповідь, яка переросла релігійні рамки і мала загально культурну та політичну цінність Вона ста ла актив-ним засобом впливу на населення. Найвідомішими представниками ора-торського стилю цього часу були вихованці Києво-Могилянської академії а потім її викладачі Лазар Баранович та Іоаникій Галятовський і проповід-ник Києво-Печерської лаври Антоній Радивиловський.
У курсах риторики цього часу важливе місце посідає гомілетика - частина риторики, в якій викладаються настанови щодо створення спеціа-льно церковних проповідей У 50 х рр. XVII ст. викладач риторики Києво-Могилянської академії І. Галятовський уклав перший вітчизняний підруч-ник з гомілетики тодішньою українською літературно-писемною мовою під назвою "Наука або спосіб спадання казання" і разом із зразками про-повідей видав його у складі книги "Ключ розуміння" (Київ 1659, Львів 1665). У праці І. Галятовського майже нічого не сказано про тлумачення догматів християнства, зате пильна увага звертається на моральне напу-чування слухачів. У цьому письменник вбачає основну функцію пропові-дника. Звичайно, моральне виховання мислилося в дусі церковних припи-сів. Крім звичайних християнських доброчинностей, які письменник нази-ває цнотами, таких як виконання релігійних обрядів, смиренність, аскети-чність пропагуються загальні позитивні моральні якості людини (людя-ність, справедливість, милостивість до бідних тощо). У проповідях І. Га-лятовського та А. Радивиловського знаходимо осуд п'яниць, убивць,
Loading...

 
 

Цікаве