WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ораторське мистецтво на Україні в 16-17 ст. - Реферат

Ораторське мистецтво на Україні в 16-17 ст. - Реферат


Реферат на тему:
ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО
НА УКРАЇНІ В XVI - XVII СТ.
Староукраїнське ораторське мистецтво представлене в основному творами церковно-релігійного змісту. Світська ораторська проза - сей-мові та судові промови, політичні виступи на народних зібраннях тощо - не збереглися. Провідним жанром ораторської прози на Україні в XVI-XVII ст. був проповідницький. Проповідь відігравала роль наймасовішого пропагандистського засобу. Вона була живим словом, зверненням до ши-роких мас з церковної кафедри.
Українське ораторське мистецтво виникло на традиціях давньорусь-ких. З періоду Київської Русі були успадковані збірники перекладних і оригінальних ораторських творів, які мали настановчі цілі. Вони передба-чали насамперед популяризувати й поширювати християнську ідеологію і морально виховувати давніх русичів, уславлювати персонажів християн-ської міфології і видатних церковних діячів. Тому твори ораторського ми-стецтва доби середньовіччя називають п.е учительною літературою. Про-повідь прийшла на Русь разом з християнством як частина церковного ри-туалу і поширювалася в різних списках, які оформлялися у спеціальні збі-рки. З періоду Київської Русі відомі списки збірників ораторських тво-рів- перекладних і оригінальних, які широко побутували і в XVI-XVII ст. на Україні: "Златоструй", "Маргарит", "Златоуст", "Ізмарагд", "Тор-жественник" та ін. До них входили переклади ораторських творів кла-сиків візантійської учительної літератури IV-IX ст., які перекладалися або безпосередньо з грецької мови, або приходили з Болгарії в старосло-в'янському перекладі, і твори давньоруських ораторів-таких, як Феодосій Печорський, митрополит Іларіон, Кирило Туровський, Климент Смолятич та ін. Це були своєрідні антології ораторської літератури.
Ораторська, або учительна, література включала в себе проповіді (які ще називалися словами, казаннями, повчаннями) і послання. А той, хто складав і проголошував орації, звався проповідником, або казнодією. Проповіді призначалися для проголошення їх широкому колу людей, по-слання ж були зверненнями до однієї конкретної людини чи певної групи людей і призначалися для читання. Однак на практиці часто траплялося так, що послання використовувалися повністю чи в уривках для проголо-шування їх на широку публіку, а проповіді переписувалися для індивідуа-льного читання. Таким чином, чіткої межі між проповідями й посланнями не було. Яскравим прикладом такого явища може бути творчість Івана Вишенського. Його твори являють собою послання. Однак письменник розраховував і на те, що вони можуть проголошуватися. Переправивши з Афона на батьківщину свою "Книжку", він у передмові до неї радив, щоб при індивідуальному читанні "не минати скорогонцем, як пусте вітряне коло, очима пробігаючи наперед написаного з місця на місце, але зупиня-тися... де мовиться про неправду і істину" 1. При читанні вголос для слу-хачів передусім потрібно подбати про те. щоб читач був вправним у чи-танні - "звиклий і швидкий на око, щоб не повторював і не заїкався на одному місці двічі чи тричі, хай ... там, де кома, трохи зупиняється, а на крапках, минувши дві-три чи скільки може вмістити крапок, особливе там, де закінчується вислів думки, хай дасть духові одпочити, відпочиває й ро-бить зупинку - а це для того, щоб і простим, безкнижним слухачам було зрозуміло й дохідливе подано смисл прочитаного"2. Староукраїнські ора-тори завжди дбали про дохідливість, зрозумілість і доступність проголо-шуваного для слухачів.
Крім проповідей, успадкованих з періоду Київської Русі або укладе-них за їх зразками, у XVI ст. на Україні з'являються рукописні збірники повчань нового типу. так звані учительні євангелія. Вони містять промови-повчання на теми певних євангельських місць. Зразком для таких збірників були тлумачення євангелія, здійснені константинопольським па-тріархом Каллістом і перекладені з грецької на церковнослов'янську мову ще в XIV ст. З XVI-першої половини XVII ст. дійшло до нас дуже багато учительних євангелій - рукописних і друкованих,-що свідчить про ши-року популярність свого часу цього виду орацій. Основне завдання казань, що містилися в учительних євангеліях, було те саме, що й у давньоруській проповіді: розтлумачувати прихожанам поняття й приписи християнського віровчення і повчати їх у дусі церковної моралі. Щодо змісту проповідей, які входили до складу учительних євангелій, то в них більш-менш
1Вишенський Іван. Твори: Переклад книжної української мови Валерія Шевчука - К., 1986.- С. 22.
2 Там же.- С. 21.
виразно помітна антикатолицька спрямованість і занепокоєння долею ба-тьківщини. Так, відомий письменник і діяч братського руху на Львівщині Кирило (Транквіліон) Ставровецький в одній з проповідей, що входила до складу учительного євангелія, укладеного й виданого ним 1619 р., писав про те, що деякі заможні люди могли б частину своїх багатств пустити на будівництво шкіл, друкарень і взагалі на розвиток наук, проте не роблять цього. В іншому місці він ганьбить тих земляків, які соромляться свого українського походження. Окремі сюжети з книжних джерел він застосо-вує до української дійсності. Структура проповіді цього типу була до-вільною, без особливих риторичних хитрощів, тобто проповідь ще не мала чітко визначеної літературної форми.
Дальша еволюція української ораторської творчості, як і всієї украї-нської літератури та культури взагалі, пов'язана з розвитком освіти, зок-рема з діяльністю Києво-Могилянської академії. На зміну старій проповіді греко-слов'янського типу приходить нова, що орієнтується на західно-європейські зразки. Кінець XVI і перша половина XVII ст. на Україні ха-рактеризуються боротьбою українського народу проти католицької екс-пансії та унії за зміцнення православ'я, що в тих умовах означало, власне, пропаганду патріотизму, утвердження етнічної та державної цілісності українського народу. У XVII ст. релігія на Україні ще зберігає статус па-нуючої форми ідеології, тому суспільно-політичні рухи, в тому числі й класові та національно-визвольні, неминуче мають релігійне забарвлення. У такій ситуації церковна проповідь як один з наймасовіших пропаганди-стських засобів переросла релігійні рамки і була активним чинником ідео-логічного впливу на населення. Велику роль у цій боротьбі мало станов-лення освітньої справи. З розвитком освіти на Україні в XVI-XVII ст., зокрема з розширенням мережі братських шкіл, ораторського мистецтва починають учити спеціально. У братських школах панувала така ж систе-ма навчання, яка була властива всім європейським школам гуманістичного напряму. Ставили вони своїм завданням і
Loading...

 
 

Цікаве