WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетична шевченкіана Михайла Старицького - Реферат

Поетична шевченкіана Михайла Старицького - Реферат

Вірш "На спомин Т.Г.Шевченка" починається радісною пейзажною замальовкою ("красувала весна, розцвітали садки"), що контрастує з скорботою учасників жалобної процесії ("у нас, молодих, серце рвалось в шматки / Від великої туги-печалі", "між квіток і вінків ясеневу труну / Ми несли від Дніпра на могилу", "і спустили з плачем у оселю сумну / Найдорожчу, підкошену силу"). Поезія написана від імені "ми" — української молоді, що прощалася з прахом Т.Шевченка і ніби присягала на вірність його ідеалам ("і клялись ми ховати в серці твій заповіт, / Возлюбить щирим серцем голоту", "сподівалися ми, що словес твоїх світ / Незабаром осяє темноту"). Якщо настрої передової молоді 60-х рр. ХІХ століття є змістом першої частини вірша, то друга констатує незмінність демократичних устремлінь цього покоління і через два десятиліття — у 80-х роках.

Двадцять років пройшло, вже й посивіли ми,

А ждемо все слушної надії,

Що розтануть сніги вікової зими,

Що справдяться рожевії мрії [3, 104].

В дусі Шевченкового твору "Ісайя. Глава 35" М.Старицький вимальовує майбутнє, коли "німим отверзуться вуста", і вони "у гурті заспівають псалом / Побратання", коли засяє "над убогим селом / Світло правди, любові, науки" [3, 104]. У ті прийдешні часи буде згадано всіх подвижників і провидців, пророків і борців за волю рідного краю, що "терновий вінок / Понесли за сльозу ту криваву". Це буде доба "славного свята", коли ймення Кобзаря "пролине з краю в край", коли "Тараса пізна всяка хата" [3, 105].

Вірш "На роковини Шевченку (До поновлення могили)", датований 1882 роком і вперше опублікований у 1908 році у виданні "Поезії М.П.Старицького. 1861-1904", був надісланий автором ще у 1884 році І.Франкові під назвою "На роковини" у складі рукописної збірки. У цьому варіанті твору було більше на одну строфу (останню):

І ширшають стежки оті щороку,

Щирицею не заросте їх слід...

Що ж станеться, коли ріку глибоку

Не здержить більш уже підталий лід?! [2, 541].

А проте, не зважаючи на таку увагу до Кобзаря з боку шанувальників, автор констатує плачевний стан Тарасової могили. Вона без догляду, відкрита нещадним природним стихіям, адже за царату великий поет України став символом її непокори. Тож даремно було б сподіватись на підтримку царськими урядовцями у даному питанні:

За Каневом, на горах, аж на чолі,

Де унизу Дніпро щось гомонить,—

Могила єсть; її дощі поволі

Розмили вкрай: дубовий хрест лежить;

І щовесни з гори рвуть хвилі глину,

Обвалюють у воду береги,

Щоб вирвати в недбальців домовину

Й на дні сховать останки дорогі... [3, 109].

Як відомо, спочатку над місцем поховання Т.Шевченка в Каневі було зведено цегляне склепіння, насипано землю двома ярусами і обкладено камінням, а пізніше встановлено дубовий хрест. У такому вигляді могила незабаром почала руйнуватись, що й констатує в своїй поезії М.Старицький. Це вже згодом на народні пожертвування було ліпше облаштовано місце довічного притулку геніального поета — упорядковано й зміцнено земляний насип, могилу обкладено дерном, дубовий хрест замінено чавунним.

М.Старицький уболіває з приводу забуття урядовими чиновниками своїх обов'язків по вшануванню велетів думки. Але що було чекати від "недбальців", коли в Російській імперії офіційною стала політика нищення національних святинь уярмлених народів.

Для М.Старицького Т.Шевченко — це співець-гуманіст, що "возприяв "терновий" за любов" — любов до людей, до рідної України, від якої в житті був стільки літ штучно відмежований і з якою поєднався навічно через смерть ("на чужині зітхнув він дух славутній / І тліном лиш вернувсь додому знов").

Великому Кобзареві судилося безсмертя, як і його рідній мові, що невмируща. Для М.Старицького це дві вічні святині — Шевченко й материнська мова — мова України:

Ні, він не вмер! Поки ще наше слово

Лунатиме серед степів, лугів,

Його пісень розіллється чудово

Мелодія по сизій млі віків [3, 109].

Всесвітнє значення Шевченкових ідей, його гуманістичних заповітів автор підносить у патетичних рядках: "І заповіт братерства та любові, / Що він нам дав, як стяг, на боротьбу, / Перелетить луною в інші мови / І правдою подужає злобу" [3, 109].

Як і попередня поезія, завершується вірш "На роковини Шевченку (До поновлення могили)" вірою в прихід іншої доби, за якої Кобзареві заповіти здійсняться. Ця переконаність підкреслюється анафорою "Настане час". Це буде пора, коли Шевченковими ідеями озброяться ті, на сторожі коло яких він поставив слово:

Настанечас, і з тим новим псаломом

Ми підемо по стогнах городів,

І воздамо з тимпанами та дзвоном

Хвалу йому, заступнику рабів.

Настанечас... Хоч і зима панує

І в глупу ніч мовчить ще правди дзвін,—

А темний люд і поночі простує

На гору ту, де мученика тлін [3, 109-110].

Образ Т.Г.Шевченка присутній і в автографі поезії М.Старицького "До молоді" (1876). Для письменника-громадянина це "наш співець", що відзначився своєю несхитністю й непідвладністю. Це народний поет, що "за любов, за правду щиру / Прияв стражденницький вінець" [2, 531].

Названі вірші М.Старицького органічно влились у русло ліричної Шевченкіани, розпочатої ще в 40-60-х рр. ХІХ століття О.Афанасьєвим-Чужбинським, О.Корсуном, В.Забілою, Г.Андрузьким, М.Максимовичем, О.Навроцьким, П.Кулішем, В.Куликом, В.Александровим, Ю.Федьковичем, О.Кониським і продовженої в 70-80-х рр. Б.Грінченком, І.Франком, І.Манжурою, Дніпровою Чайкою, Лесею Українкою та іншими інтерпретаторами літературного образу Кобзаря. Традиції М.Старицького у даній царині знайшли розвиток у вітчизняній поезії ХХ століття.

Література

1. Олійник В. М.П.Старицький у Київському університеті // Архіви України. — 1970. — № 1. — С.34-40.

2. Старицький М. Поетичні твори. Драматичні твори / Ред. тому та авт. вступ. ст. С.Д.Зубков; Упоряд. і приміт. М.Т.Максименко. — К.: Наук.думка, 1987. — 576 с.

3. Старицький М. Твори: У 8 томах. — К.: ДВХЛ,1963. — Т.1. — 630 с.

4. Старицький М. Твори: У 8 томах. — К.: Дніпро,1965. — Т.8. — 752 с.

5. Шевченко Т.Г. Кобзар. — К.: Дніпро,1980. — 613 с.

Loading...

 
 

Цікаве