WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Письменники-миколаївці в Україні і діаспорі - Реферат

Письменники-миколаївці в Україні і діаспорі - Реферат

В дім Аркаса з усієї України йшли листи від М.Кропивницького, М.Лисенка, Лесі Українки, Б.Грінченка, П.Саксаганського, Г.Хоткевича, М.Садовського, В.Доманицького... Наголосимо, що саме завдяки діяльності українського театру корифеїв та високому духові творчості Миколи Аркаса наш Миколаїв став у ряд центрів української культури — всупереч колоніальним намаганням імперської адміністрації та чиновництва, всупереч заборонам української мови й культури, всупереч повальній русифікації й асиміляції, наслідки яких ми відчуваємо в Миколаєві й краї й сьогодні. Згадані вже письменники-революціонери діяли проти російського самодержавства своїми методами, але більші духовні наслідки мала діяльність національно-свідомих, патріотичних сил українського народу, в рядах яких були письменники та діячі культури, й Микола Аркас був одним із них, продовживши подвиг корифеїв нашого театру [4:32].

Лютнева революція 1917 р. та національно-визвольний рух розвалили Російську імперію. Українська національно-демократична революція призвела до утворення Центральної Ради й проголошення спочатку автономної, а потім — 22 січня 1918 р. — незалежної нашої держави — Української Народної Республіки (УНР). Здійснилася одвічна мрія народу, освячена кров'ю та життям тисяч його найкращих синів.

Проте знову в нашу долю втрутився північний сусід, імперський центр. Радянська Росія і її вождь Ленін після жовтневого перевороту спрямували на незалежну Українську державу Червону армію і з допомогою місцевих більшовиків та пропагандистів, внаслідок двох російсько-українських воєн і трьох походів, нав'язавши нам громадянську війну, привнесену з Росії на багнетах, окупували незалежну Українську Народну Республіку й відновили російську імперію у формі СРСР. Але за кілька літ незалежності, навіть в умовах безкінечних війн та розрухи, в УНР таки почалося широке національне відродження українського народу та ріст національної свідомості й патріотизму. Було відроджено українські школи та університети, створено Українську Академію наук та Академію мистецтв, відкрито українські театри й культурні центри, відроджене українське книгодрукування, засновані газети й журнали, видавництва й громадські організації та політичні партії... Тож навіть тоді, коли московський більшовизм знищив нашу державу й став у нас господарем, влада рад не могла задушити національне відродження й у 20-х роках змушена була провадити половинчасту політику українізації. Тоді й у нашім краї, і в Миколаєві були відкриті українські школи, почалася українізація деяких вузів та закладів культури, тривало національне відродження та розвиток української культури Півдня. Саме тоді, на хвилі національного відродження, вільніше дихнула українська література, з'явилися нові імена і в нашому Причорномор'ї [11].

Своєрідною духовною сув'яззю, що поєднала минуле й майбутнє нашого краю в розвитку його культурних джерел, стала родина Аркасів. Серед дітей та онуків Миколи Миколайовича Аркаса саме син Микола й онук — теж Микола (названі на честь покровителя роду — святого Миколая!) продовжили справу утвердження української національної ідеї. Але якщо Микола Аркас пропагував її через розвиток культури й освіти, то його син боровся за Українську Народну Республіку зі зброєю в руках — він пішов в армію УНР (був командиром полку), пролив власну кров у боях за незалежність. А онук, теж свідомий патріот України, навіть листування з радянським автором першої книжки про діда (Л.Кауфман, М.М.Аркас. — К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1958), використовував те листування для тлумачення сутності незалежності та істинного стану УРСР у складі СРСР [10:182-183]. До речі, саме еміграція врятувала обох від розстрілу радянською владою і забезпечила можливість праці на користь української культури.

Микола Аркас-другий (23.08.1881-13.12.1938), композиторів син, який народився в Миколаєві, після падіння УНР жив в Ужгороді (тоді він належав Чехословаччині), був широко обдарованим культурним діячем — актор, співак, режисер, драматург. Створив і керував театром Ужгородської "Просвіти", в якому ставив свої п'єси. Згодом організував власний театр, писав музику до спектаклів. Затим організував ще два театри, один з яких згодом став державним театром незалежної Карпатської України, розгромленої угорськими фашистами [7]. Похований у місті Хусті.

Микола Аркас-третій (14 вересня 1898-1983), онук композитора, який його усиновив, народився у Христофорівці, жив у Миколаєві. У 1920 р. він емігрував, вчився в університеті у Празі, здобув ступінь доктора філософії, жив у Франції, затим — у США. Письменник, історик, перекладач. Написав збірку поезій. Переклав "Слово о полку Ігоревім" та "Іліаду" Гомера (перший повний український переклад). Опублікував оповідання "Наш степ", своєрідну краєзнавчу "Повість про наш степ широкодолий", де подав історичну картину нашого краю. У 1969 р. в Торонто (Канада) видав І том "Історії Північної Чорноморщини", частина сторінок якої — художня історична проза. Доля другого тому невідома. Створив об'ємисту хроніку роду Аркасів. Теж мав сина Миколу, доля якого невідома [1:5-38].

Феномен родини Аркасів-Богдановичів — унікальна епопея, втілення історичної долі Південної України та нашого краю протягом останніх двох століть.

До речі, усім із родини Аркасів у ті криваві роки боротьби доля усміхнулася — їм пощастило емігрувати після поразки армії УНР. Інакше їх чекали розстріли. Саме так повернулася доля молодого російського поета-акмеїста Леоніда Каннегісера (1896-1918), дитинство якого на самому початку XX ст. пройшло в Миколаєві, у домі М.Аркаса, що на Великій Морській — розі Артилерійської. Тут він здобув прекрасну сімейну освіту — його батько-дворянин був директором-розпорядником товариства заводів "Наваль". Уже в Петербурзі він став поетом і військовим, членом антибільшовицьких організацій. Це він 30 серпня 1918 р. пострілом наповал убив М.Урицького, який керував Петроградською ЧК. Радянська влада розстріляла Л.Каннегісера й улаштувала перший масовий розстріл заручників — 512 чоловік! [5:120-122].

Короткі й сповнені безперервної боротьби з ворогами роки Української Народної Республіки збудили могутню творчу енергію українського народу, що спричинило потужне національне відродження в Україні. Почався новий період української літератури, ці роки дали нашій культурі великі імена і в нашому краї. Хоча цей період тривав недовго: вже наприкінці 20-х рр. почалися репресії, спрямовані й організовані з Москви, ув'язнення й розстріли інтелігенції — СРСР виявився другою стадією Російської імперії. В історію літератури ці явища ввійшли як Розстріляне Відродження.

Либонь, найбільша літературна постать 20-30-х років XX ст., пов'язана з нашим краєм, — Спиридон Черкасенко (24.12.1876-08.02.1940) — поет, прозаїк, драматург, педагог, журналіст. Він народився в містечку Новий Буг, де й закінчив школу й учительську семінарію, затим учителював на Катеринославщині й Донеччині, звідки переїхав до Києва, співробітничав у багатьох видавництвах, педагогічному журналі "Світло". Почав писати драми, поезію, оповідання. Працював на становлення УНР. 1919 р. Міністерство освіти УНР відрядило його до Відня (Австрія) для підготовки й друкування підручників для українських шкіл, які він відправляв в Україну вагонами. Після знищення Червоною армією Української Народної Республіки залишився у Відні, затим переїхав до Ужгорода (тоді — в складі Чехословаччини), нарешті осів під Прагою. Літературна спадщина С.Черкасенка складає цілий материк ще не досліджених і часто невиданих творів. Його поезія вражає ліричною глибиною, кілька віршів стали народними піснями. У поемі "У бурі білій" передбачив виродження більшовизму в диктаторську систему. Він створив нову українську драму — новий символістський театр, на рівні тогочасної європейської драми. Писав оповідання (в тому числі для дітей), створив романи — надрукований історичний роман "Пригоди молодого лицаря", доля ще двох невідома. З 30-х років був заборонений радянською владою, лише в 90-х роках вийшов двотомник творів, частина спадщини видатного земляка повернулася до нас [2].

Література

1. Аркас-молодший М. З родинної хроніки. Поезії. Дума про похід... / Упор. та автор передмови Ульяновський В. — Миколаїв, 1993.

2. Бойченко В. Материк Спиридона Черкасенка // Щотижня. — 2000. — 8 черв.

3. Бойченко В. Мати шкіл українських // Краєзнавчий альманах. До 150-річчя з дня народження М.М.Аркаса. — Миколаїв: Атол, 2003.

4. Жадько В. Грек із душею українця: Роман-пошук. — К., 2003.

5. Ковалева О., Чистов В. Очерки культуры Южного Прибужья: Литература и театр. — Николаев: Тетра, 2001.

6. Крижанівський С. Спогад і сповідь з ХХ століття. — К.: Стилос, 2002.

7. Літературна Миколаївщина в особах: Бібліографічний покажчик / За ред. Бойченка В.П.; Склад. Полівода Н.А. — Миколаїв: Ганна Гінкул, 2001.

8. Миколаївщина: Літопис історичних подій. — Херсон: Олді-плюс, 2002.

9. Шкварець В. Ілля Борщак: життя, діяльність, творчість. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2002.

10. Шкварець В. Микола Миколайович Аркас: життя, творчість, діяльність. — Миколаїв–Одеса: Тетра, 2002.

11. Шкварець В., Мельник М. Історія рідного краю. Миколаївщина: Навч. посіб. — 2-е вид. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили; Одеса: ТОВ ВіД, 2003.

Loading...

 
 

Цікаве