WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетичні заповіти Андрія Легота - Реферат

Поетичні заповіти Андрія Легота - Реферат

Звертаючись до своїх побратимів по перу — літераторів з діаспори О.Веретенченка, Юрія Дивнича (Лавріненка), У.Самчука, — автор "Калинових шумів" розмірковує, чому про них "у журналах, газетах Вже давненько не чуть", хоча "колись, за небіжчика МУР-у І гучних таборових держав", їхні заявки й творчі плани були багатообіцяючими, "про велике мистецтво й культуру Гучномовні лунали слова". І він приходить до гіркого, але закономірного висновку, що "лиш сонцем вітчизни нагріті Пишно квіти мистецтва цвітуть" ("Де ви, де?"). Ця думка про фатальність долі митця, відірваного від батьківщини, відлунює в десятках поезій. У вірші "Хочеться" Андрій Легіт просто й щиро говорить про своє найпалкіше бажання бути з рідним краєм ("Хочеться в Корсунські весни В парку цвісти первоцвітом, Птахом дзвеніти небесним, Землю дощами поїти"). Незважаючи на похилі літа, поет намагається йти в ногу з часом, не відставати від тих вимог, які висуває життя. Хоча його "стареча муза вередлива Недочуває, шкандиба", співець прагне до постійного самовдосконалення, шліфує "кожне слово, образ, зміст, Щоб ямби голосно дзвеніли", щоб ліричний ужинок слугував Україні, "серця народу І хвилював, і поривав" ("Творчий відчай"). Письменник живе "землі моєї сонячним привітом", і це неповторне відчуття спонукає його знову й знову братися за перо, хоча "на вороних промчалися літа" ("Сімдесятиріччя"), хоча має тепер "лиш дряхле тіло, сутінки в очах, І хворість, і терпіння" ("Старість").

Не полишав співець і перекладацької діяльності. Десятки славетних представників світової літератури з його подачі промовляють до українського читача рідною мовою. Було зроблено переклади з англійської (В.Шекспір, Р.Бернс, Дж.Г.Байрон, В.Блейк, Т.Мур, Д.Мейсфілд, Д.Кітс, П.Б.Шеллі, Ф.Будилен, Р.Кіплінґ), німецької (Й.В.Ґете, Г.Гейне, Й. фон Ейхендорф), французької (В.Гюґо), польської (Я.Кохановський, Л.Стаф, Т.Л.Заблоцький, М.Конопніцька), білоруської (Ф.Богушевич, Янка Купала, Цьотка, Якуб Колас, М.Богданович), російської (М.Лермонтов, С.Надсон, О.Блок, І.Сєвєрянин, А.Ахматова, С.Баскін-Серединський) тощо). Доробок Легота-перекладача міг би скласти цікаву антологію світової поезії.

У 2004 році вийшла в Києві довгождана збірка оригінальних і перекладних віршів співця "Відлуння душі". Але Андрієві Тодосійовичу вже не довелося тримати це видання в своїх руках — завадила передчасна й невблаганна смерть. До книги увійшло понад триста поезій, більшість з яких написано в 70-90-х роках, а також близько сотні перкладів. Чимало з текстів опубліковано вперше, і це викликає посилений інтерес до даного видання. Особливо хочеться відзначити публікацію перекладного розділу, адже ця ділянка праці Андрія Легота до останнього часу лишалась майже невідомою читачеві. До книги увійшли твори Д.Г.Байрона ("Коли скрізь морок був і дим...", "Коли б я міг в морях пустинних...", "Із щоденника", "Споминання" та ін.), Р.Бернса ("Що діять дівчині", "Було", "Повернення солдата"), Р.Кіплінга ("Горб", "Томі Аткінс", "Бажання"), В.Гюго ("Спитали вони", "До Батьківщини") та багатьох інших авторів, що стали окрасою світового письменства. На жаль, при упорядкуванні до перекладацького розділу вкралися неточності. Так, вірш Ф.Будилена "Ніч має тисячі очей..." помилково вміщено серед перекладів з Р.Бернса під назвою "Будилєн". Хоча в рукописі (машинописі) перекладів Андрія Легота чітко означено, кому належить даний твір. Двічі в розділі подано переклади з Р.Бернса та Р.Кіплінга. Останній автор фігурує під різними іменами: то як "Р.Кіплінг", то як "Джозеф Кіплінг", а відтак створюється враження, що це дві окремі постаті, а не один і той же поет Редьярд Джозеф Кіплінг. Узагалі, бажано було б cистематизувати матеріали даного розділу за літературами (англійська, французька, німецька, польська та ін.), щоб уникнути плутанини.

Андрієві Ворушилу-Леготові не доводилося особливо нарікати на неувагу до себе з боку як відомих, так і малознаних критиків, літературознавців, письменників, краєзнавців. Назвемо імена бодай деяких з них: це Дмитро Донцов та Іван Багряний, Володимир Біляїв і Яр Славутич, Анатолій Михайленко й Володимир Поліщук, Микола Сингаївський і Людмила Скирда, Ігор Качуровський і Ольга Керзюк, Зоя Кучерява й Микола Щербак, Володимир Метелиця й Микола Ілляш, Григорій Зленко й Микола Вірний, Людмила Бистрова-Дробот і Тетяна Бондаренко... Поцінування творчого ужинку митця мають досить широкий спектр — від схвальних відгуків Івана Багряного ("Він росте і з нього виростає справжній добрий поет") та І.Качуровського ("Назагал це лірика неголосна, сумовита і якась лагідна — що відповідає його псевдонімові — Легіт") до екстатично-патетичних вигуків захоплення, як у Т.Дем'янчук-Шалапай ("Що за краса! Отримала я Ваші "Вибрані поезії". Боже, вони чудові. Люблю я Ваші поезії, Ви справді правдивий і дозрілий поет"), від щирих зізнань, як у Л.Скирди ("Я в захваті від Ваших виразних, афористичних мініатюр, від Вашої джерельно чистої любовної лірики, від Ваших точно адресованих публіцистично гострих поезій"), до філологічно-поетичних коментарів, як у Яра Славутича ("Лірик і традиціоналіст. Має виразний хист чи пак талант, сильні почуття, мелодійну мову. Співає, як пташка, завжди йде за ліричною течією, без будь-яких дивних збочень"), від приземлено-раціонального погляду В.Поліщука ("Лірика А.Легота приваблює передусім як поетичний документ доби, аніж як мистецьке явище. Іншими словами — у своїх віршах Легіт-громадянин, Легіт-патріот стоїть вище, ніж Легіт-поет, Легіт-митець") до спокійних метафоризованих констатацій М.Сингаївського ("Усе краще з написаного поетом — це сповідь тривожної, наче розчахнутої громом, душі, перед майбутнім Землі, України, свого роду і народу").

Скромний і небагатослівний як людина, чесний і невтомний трудівник, він віддав українській поезії більше півсотні років свого життя, не чекаючи на якісь лаври. За зразок завжди мав таких подвижників, як Т.Шевченко, І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, І.Франко, Леся Українка, Є.Маланюк, Іван Багряний, з любов'ю адресував їм свої численні ліричні присвяти. Був щасливий тим, що хоч уже й хворий та немічний, але повернувся на Дніпрові береги, на рідну Україну. З думкою про неї і її світле майбутнє співець пішов у вічність. Земля Вам пухом, поете-вояче.

Loading...

 
 

Цікаве