WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетичні заповіти Андрія Легота - Реферат

Поетичні заповіти Андрія Легота - Реферат

Багатством відтінків позначена інтимна лірика ("Найперше кохання", "Візія", "Кокетка", "Замирення", "Запав у серце", "Вона, як на картинці у журналі", "Матримоніяльна стріча", "Прийди", "Коли повернешся? — Не знаю...", "Ти наче Єва у земнім раю", "У нашім лісі"), пейзажні замальовки ("Через поле розлоге, осіннє", "Тополі і хмаринки", "Провесна", "Дощ", "Дух природи лови", "У пишнім затінку алей", "Скісне проміння заливало рінь", "Осінь у лузі", "Обідня година", "Осені", "Погода і настрій"), серед яких виділяється мариністика ("Ніч над морем", "Неба лице без маски", "Море", "На океані"). Хоча й несміливо та принагідно, звертається автор "Вибраних поезій" і до філософських мотивів ("Чому сумний у тиші вечоровій", "Рвешся у вічність — стривай", "Народжуються й умирають люди", "Не зазнавайсь на змученій землі", "Усе іде, усе мина"), до модної космічної теми ("Коли тебе на місяць доля кине", "Астронавтові"). У книзі знайдемо численні історичні екскурси ("Корсунське поле", "Січовик", "Корсунь", "Богун", "Мазепа", "Старий замок", "На виставці картин") і звернення до нагальної проблеми відвернення небезпеки атомної війни ("Лети, моя думо", "Атомний вихор", "Чорні дні", "У царстві сатани").

Зупинімося хоча б на деяких із названих творів. Виявом глибокої шани поета до свого краю та його героїчного минулого є вірш "Корсунське поле". Узявши за епіграф рядки з поезії Андрія Малишка ("Ой, ти поле, Поле корсунське... Поле тихеє, широкеє..."), автор вимальовує широку епічну картину, розгорнуту в просторі й часі ("тут текли вже криваві річки", "ти було попелищем і голе", "над тобою гармати ревли", "ґранати не раз тебе рили"). Адже здавна ці місця були свідками смертельних сутичок українців з поневолювачами. Відтінку скорботи творові додають риторичні звертання ("Ой, ти поле, ти корсунське поле!"), ліричні повтори ("Де не глянеш, — рівнини, яри І могили, могили, могили"). Справді, скільки вояцьких трупів укривало цю землю з княжих і козацьких, коліївських та уенерівських часів аж до антибільшовицьких та антигітлерівських змагань. І скільки народних леґенд і переказів, дум і пісень славило подвиги патріотів... Але "не співа на могилі кобзар Про Богдана козацькую думу, Лиш затінений Різаний яр Про минуле нагадує шумом", бо в радянську епоху історична правда приховувалась, український героїчний епос потрапив у зону жорсткого цензурного відбору або й замовчування, а носії слави віків — народні співці — були репресовані й фізично понищені. Читаючи поезію, відчуваємо гордість Андрія Легота за його "малу батьківщину", а також невтихаючий біль митця, викликаний насильницьким забуттям героїчних традицій давнини.

Віршем "Січовик" поет продовжує традиції Йозефа Крістіана фон Цедліца ("Нічний огляд", "Повітряний корабель"), Тараса Шевченка ("За байраком байрак"), Амвросія Метлинського ("Гетьман"), Михайла Старицького ("Хрещенська ніч") та інших авторів у плані використання прийому "оживлення" мертвого героя. Але якщо в попередників, як правило, домінує гнітюче тло, розчарований покійник із сумом повертається до могили, то в Андрія Легота акценти зміщуються й твір завершується оптимістично: "І радісно всміхнувся січовик, Додавши: "Ні, ще не усе пропало!".

У поезії "Мазепа" відображено драматичний момент у долі великого гетьмана-патріота. Після гіркої поразки під Полтавою він разом з однодумцями-українцями та шведськими спільниками втікає на підтурецькі землі, у Бендери. Роздуми І.Мазепи ("Коню, тримаймося шведів, Ззаду погоня, розгром"; "Що нас чека попереду За повноводним Дністром?") подаються на похмурому тлі, сповненому трагічної символіки: "Дим над неораним степом, Обрій з розп'ятим Христом, Кінь зупинився Мазепи, Землю гребе копитом". Атмосфера руйнації й запустіння в державі, викликана кровопролитною війною, втрата шансу здобути для України незалежність змушують старого гетьмана тяжко страждати. Згадка про розп'яття Ісуса Христа зовсім не випадкова в цьому контексті. З муками Сина Божого асоціюються й болі та страждання сина української землі, що офірував свій досвід, здібності, багатство та й саме життя на вівтар матері-вітчизни. Йому ж судилися "скорбний вигнання пеан", смерть на чужині, а в підросійській Україні — офіційне прокляття. Але голос гетьмана-волелюбця озивається у свідомості багатьох поколінь. З любов'ю та незмірним пієтетом виписуючи постать славетного діяча, Андрій Легіт акцентує увагу на спадкоємності його ідей, незнищенності його сліду й імення, що стало символом української жаги до незалежності.

Антиподами таких величних героїв у книзі "Вибраних поезій" є всілякі перекинчики й нікчеми, перевертні й пристосуванці. Один із них "на земляків всіх споглядає скоса, Наклепи пише злісні і доноси, Клене борців за край наш імена", орієнтуючись на московську забаганку ("Яничар-малорос"), інший — "був Коваленко, а тепер є Сміт", преспокійно британізувався, забувши свою українську сутність, — "раніше чтокав, спікає тепер", готовий підлаштуватись до будь-яких обставин ("Хамелеон"). Що ж до ліричного героя, котрий відтінює думки й почуття самого Андрія Легота, то й десятки років, проведених у чужинецькій столиці, не зможуть його переінакшити, знищити в ньому дух українськості. Показовий у цьому плані вірш "Лондон". Центр британського світу за стільки років проживання в ньому нітрохи не ріднішає ("змарнував тут багато вже літ"). Це чуже місто, як чужі й "закована Темза в бетон", і знаменитий Біг Бен, що ніколи "не озветься, як Лаврії дзвін". Але автор віддає належне Лондону за наданий притулок, не хоче залишитись невдячним: "Древнє місто, спасибі тобі За роботу на хліб і постій, Хоч один у мільйонній юрбі Часто чуюсь душею не свій". Прикмети Англії та України постають у контрастному зображенні ("ні полів, ні пташиних пісень, Лиш тумани й насупленість стін", "не в вежі, що встали до хмар, І не в шум невгамовний машин, Я закоханий в синь і янтар, України далекої син"). Герой нагадує рослину, що захиріла в чужій землі ("я немов пересаджений цвіт, Що на іншому ґрунті зів'яв").

Книга "Вибрані поезії" була помічена критикою, викликала цілу низку рецензій у зарубіжній та вітчизняній періодиці. У схвальних відгуках Яр Славутич, О.Керзюк, О.Беркут, М.Щербак, В.Метелиця визнають за Андрієм Леготом безперечний талант і творчу невтомність.

Наступна книга вибраного з доробку Андрія Легота з'явилась уже в Україні під назвою "Калинові шуми" (1994). Автор передмови М. Ілляш, знайомлячи широку читацьку аудиторію з малознаним на батьківщині митцем із діаспори, відзначив: "У багатьох політично і суспільно заанґажованих творах поет прагне грому "надиханих рим", буває гострий і гнівний. Часом і прямолінійний. Але провідні барви і настрої його поезії — задумлива ліричність, медитація, туга за рідним краєм, світлі сподівання щасливих перемін. І над усім тим — любов до України, до рідного Надросся, спогади про милі серцю дні далекої юности". Поряд із раніше публікованими до книги увійшли й фраґментарно репрезентовані рукописні збірки "Утома" (1967-1970), "Отава" (1970-1975), "Осінь" (1975-1978), "Зима" (1979-1983), "Сімдесятиріччя" (1984-1990). У них автор так само звертається до мотивів визвольної боротьби, згуртування й консолідації українців довкола ідеї незалежності ("Хоч осквернено юні пісні", "Воякам УПА й УНА", "О громе юних весен, загрими", "Левкові Лук'яненку", "22 січня"), поневірянь на чужині й туги за вітчизною ("Весь день за верстатом, машини шумлять", "Праця й праця від рання до вечора", "Травень, а сонця нема", "Журавлі", "Землякам-вигнанцям", "До друзів", "О рідний краю", "Гай... а тиша кругом німа"), кохання ("Перший поцілунок", "Вечори над Россю", "Серед нив", "На пляжі", "Гуркоче потяг, гуркоче"), природи ("Ячать лебеді", "Весняне", "Осінь", "Ранок над озером", "Калинові шуми", "Пізня осінь"). Широко репрезентована тема митця ("Буду йти", "Старий музикант", "Родина", "Лесин спів", "Де ви, де?", "До сонця", "Творчий відчай", "До поезії", "Сімдесятиріччя", "Не зважати на все", "Правда", "Абстрактним хвалькам", "Тяжко буть в Україні поетом") часто переплітається з мотивом старості, смутку за минулим ("Сніг", "Літа розвіялись, мов листя", "На вітрі часу в'януть думи", "Надія", "Розмова з дітьми", "Вітри", "Молитва", "Досвід цінніший мрії", "Вже не задзвонить юних весен міт", "На зиму віку повернуло"). Автор розробляє мотиви прометеїзму ("Гімн гідности", "Злочинці", "До рідного народу") й плекання національних традицій, збереження рідної мови та культури ("Імена", "О рідна пісне!", "І серця бій, і голос крови"). Щемливо озивається в книзі чорнобильська тема ("Хмаровище", "Чорнобиль"), убивчо разить сатира ("Імперія", "Дракон", "Перестройка", "Деспоти", "За Горбачова і Лігачова", "Патріот", "Шкура", "Безхребетний"). Поряд з цим багатьом віршам притаманний повчальний характер, моралізування, що викликані, певно, багаторічною педагогічною працею письменника ("Юнакові", "Не запродуй душі", "Українській молоді", "Не відгонюй думок", "Не потрапляй ніколи у тенета", "Навіщо мовить і не думать?").

Loading...

 
 

Цікаве