WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетичні заповіти Андрія Легота - Реферат

Поетичні заповіти Андрія Легота - Реферат

У цьому плані показовий вірш "Про смуток більш ні слова", що є своєрідною ліричною візиткою книги "Чим серце билось". Поезія напоєна оптимізмом, жагою діяльності. Кожна строфа випромінює радісне світосприйняття героя, упевненість у собі й своїх однодумцях, у звитяжності спільної справи. Твір пересипаний красномовними закликами: "Доволі нидіть світом, Іти в рядах позаду", "За нами правда, брате, За нами Україна!", "Забудь душевні болі", "Ставай в передні лави", "Торуймо шлях до волі, Торуймо шлях до слави!" Контрастні образи (зима — літо, смуток — радість) додають віршеві різкого вольового звучання. Особливої патетики автор досягає у творі завдяки обрамляючій строфі. Беручи поезію в кільце, вона утверджує життєлюбство й одержимість борців за волю України.

Твори збірки відзначаються яскраво вираженими автобіографічними рисами. У поезії "З тернів чужини" постає ліричний герой, що проходить, як і сам письменник, жорстоке горнило воєнних буднів, а потім опиняється у вигнанні ("в реві танків, розривах ґранат, В яснім сяєві й згарищах хат, Я країну свою загубив, Вічну рану на серці зробив"). Доля Леготового скитальця суголосна з численними поневіряннями багрянівських персонажів Максима Колота ("Людина біжить над прірвою") та Антона Біди ("Антон Біда — герой труда").

Подумки герой збірки "Чим серце билось" знову й знову блукає стежками отчого краю, спогади про який додають життєздатності, проганяють розпач. Віршований нарис "Надросся" живописує поетову "малу батьківщину". Це найрідніші місця, де "священна земля, чарівний України куточок". Цей милий авторові світ представлений у творі в природничому й історичному, загальногромадському й особистісному ракурсах. З любов'ю митець змальовує рідні серцю простори, "де між скелями Рось, бистроводна красуня співуча, Котить хвилі сріблисті в Славуту-Дніпро", "де Росава, де Потіч, де тихо тече Раставиця", "де бажала душа цілувати ввесь світ і молиться Серед луків зелених, блакитних полів". Тут кожна місцина зберігає пам'ять про Богдана Хмельницького та його безстрашних козаків-запорожців, про одержимість Максима Залізняка, що "ножа посвятивши на праведне діло, кров'ю Рось напоїв". Звідси полинули Україною й світом "слово Тараса, дзвінке, чарівне" та голос Івана Нечуя-Левицького, що "Надросся красу перелив у надхненні слова". Цей край прославився й за часів УНР та протистояння більшовицькій навалі. Тож усе згадуються "Тютюнника рейди, Зимовий похід і бої, Чи як воля селян на осьмушках й обніжках вмирала, Рідну землю боронячи й стріхи свої". Славний куточок неньки-України продовжує скніти "в московськім ярмі, у руїнах", але ще жива надія на краще майбутнє ("Вірю — скинеш вороже ярмо й зацвітеш!").

Як поетичний вирок комуністичному режимові звучить і вірш-портрет "Хвильовий", написаний Андрієм Леготом до 20-річчя від часу самогубства славного лідера українського розстріляного Відродження (пізніше цей твір подавався й у наступних збірках письменника). Постать автора репресованих "Вальдшнепів" вимальовується в романтично-піднесеному плані. Поет підкреслює оманливість і нездійсненність надій М.Хвильового на реалізацію в СССР високих ідеалів і благородних цілей. Виявилась фікцією сподіванка на те, що "зоря кривава Засяє щастям людям з-за гори". Тож цілком закономірною стала поява в доробку М.Хвильового різких критичних ноток, викривального пафосу, прагнення бичувати все те потворне, що мало місце в радянському побуті. Андрій Легіт відзначає широкий резонанс ідей визначного культурного й громадського діяча, життєвість виписаних ним героїв. Це символ творчого неспокою й митцевої непідвладності обставинам і можновладцям: "Про нього міт вальдшнепи вогнепері У синім небі з краю в край несуть".

Збіркою "Чим серце билось" Андрій Легіт підсумовує "прожиті буремні роки, несповнені надії, незагоєні рани" (Ольга Керзюк). Але час продовжує свою невпинну ходу. Змінюється разом з ним і поет-еміґрант.

Подальша еволюція митця простежується в рукописних збірках "У тумані чужім" (1954-1958), "На крилах надії" (1958-1962), "Почуття" (1962-1964), "Мрії" (1964-1967), що фраґментарно ввійшли як розділи до книги "Вибрані поезії". У заувагах "Від видавництва" та передмові Миколи Вірного "Оспівувач поривів молодих" автора було репрезентовано як "винятково загострено-скромну людину" й водночас наголошено: "Андрій Легіт — це чи не найчуттєвіший і найбільш безкомпромісовий воїн тієї жорстокої дійсности, в якій наш нескоримий народ зазнав чи не найбільшого лиха у своїй дотеперішній історії".

У книзі піднято чимало болючих проблем. Не можна не помітити, наскільки врізноманітнюються характерні для Андрія Легота мотиви, набуваючи нових відтінків, інших ракурсів висвітлення. Так, тема співця та його призначення не вичерпується в спогадах про щаблі свого творчого зростання від витоків до зрілості ("Народження пісні", "Буває загляну в архів", "Я казав — не покину пера") та констатаціях поневірянь митця-еміґранта ("Безсилля музи", "І от зайшов — глуха дорога", "Старий поет"), у славнях на честь словесної зброї, що править за "сурму похідну", "сиґнал у бою" ("Слово-слово", "Буває образ, наче пісня вічна"), і в маніфестах ("Люблю я землю, як і небо", "Бажання", "Поетові"), вона передбачає жвавий діалог автора з критиком і читачем ("Хто сказав?", "Порада читача", "Критикові", "Порада й відповідь"), співставлення радянського й західного мистецтва, визначення відмінностей уявлень про прекрасне в українців та інших народів ("Задля чого, брати, живемо", "Краса"), апеляції до шістдесятників ("Наймолодшим поетам поневоленої України", "Василь Симоненко", "Молодим українським підсовєтським поетам"), розробку тематичних ліній-персоналій — шевченківської ("Пісні кобзаря", "Вічність", "Тарас Шевченко", "Дума", "Читаючи "Кобзаря", "Мрійник"), тичининської ("Поети", "Павлові Тичині", "За нагороди й гонорари", "Не раз прикований очима"), багрянівської ("Ми є. Були і будем ми", "Дух І.П.Багряного. До першої річниці з дня смерти поета", "Зубожіння муз", "Після прочитання книги Івана Багряного "Маруся Богуславка") та ін. Значно розгалужуються й еміґраційно-ностальгійні мотиви, включаючи й теми пам'яті ("Немов тоді, вже відцвітають вишні", "Пригадалось", "Де ти, заквітчана весно?..", "Колись я стрів у тиші луговій", "Вдалині від залізного гулу", "Вже двадцять літ не сяє зірка рання"), розлуки з "малою батьківщиною" ("Біля Росі", "Богуслав", "Корсунь", "Крізь тумани"), тяжкої та невдячної праці на чужині ("Роби!", "Відповідь на лист друга", "Часом чулий ідеш до роботи"), лондонських вражень ("В час війни він на захід поїхав", "Лондон", "Розливи Темзи"), обов'язковості повернення в Україну ("Я хочу", "Осіннє", "Тріщав над нами неба дах", "Грають зорі симфонію ночі", "В мить повернення") та ін. Різними гранями представлені й теми вітчизни ("Любов", "Ніч цвинтарна", "Встань", "Завжди: у сні, й наяву", "Україні", "Ти для мене", "Родина", "Думки", "Ще прийдуть сподівані ранки", "Земле рідна", "Волошки"), національно-визвольної боротьби ("Месник", "Подолянка", "Інтерв'ю дівчини з комісаром", "Карпати", "Його закутим привели до ями", "Пам'яті С.В.Петлюри", "Над могилою", "Знайте, садисти неситі", "Ударять громи"), суворих воєнних випробувань ("Уже давно в димах несамовито", "Війна", "Пригадалося", "Відступ"), більшовицьких репресій щодо українського та інших східно- та центральноєвропейських народів ("Волелюбна Мадярщина", "З Сибіру вернувся, її не застав", "Себе віддав святій меті в офіру").

Loading...

 
 

Цікаве