WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетичні заповіти Андрія Легота - Реферат

Поетичні заповіти Андрія Легота - Реферат

Програмним віршем збірки "За дротами" та й усього доробку співця можна вважати послання "До музи". У творі висловлюється мистецьке й громадянське кредо А. Ворушила-Легота, його бачення свого місця у світі поезії, у суспільстві. Муза окрилює душу ліричного героя, додає фізичних і духовних сил. Це "сурма в бою", яка є важливим засобом громадського самоствердження поета, його служіння своїй нації: "Будь за зброю мені в боротьбі За народ мій, мою батьківщину, Щоб не впав я в зневірі й журбі, Щоби мужньо боровсь до загину". Приземлено-гнітюче тло ("нерадісні дні листопада"; арештантське "шатро", до якого пробирається муза, не боячись "ні дроту, ні стежі") аж ніяк не притлумлює романтичних поривань героя, які живляться споминами ("як гуляв я на сивім коні У розбурхану ніч горобину") і вірою в себе й свою справу.

До книги увійшло понад сімдесят поезій, і багатьом із них притаманні такі ж оптимістичні настрої. Вольові нотки, ідеї мужності й незламності звучать уже в назвах творів — "Не ридай","Ти твердо стій", "Іди вперед", "Не журися", — у яких А.Ворушило-Легіт закликає до активної життєвої позиції, до подолання сумнівів і вагань, до несхитності в настійному прагненні до волі. Ці вірші пройняті бадьорими гаслами: "Ти твердо стій — не плач і не проси!", "Своє чоло угору піднеси!", "Не гни колін ніколи перед катом", "Свої кайдани мужньо перерви","До бою стань — сконай в борні солдатом!", "Іди вперед! — Надійся й без надії!", "Тернистий шлях до здійснення мети — Іди по нім із гордістю у серці!" Для таких поезій характерний культ дії, героїчного чину та самопожертви. Це ніби данина шани співцям Празької школи — Олегові Ольжичу, Олені Телізі, Іванові Ірлявському, Юрієві Липі, — які не розривали слово й справу, пішли на смерть в ім'я високої ідеї. У вірші "Безсоння" Андрій Легіт проголошує: "Не оратори — мій ідеал, Їх у нас розвелося доволі, А стрілець, що вмира за загал На засіянім трупами полі". Відтак, у цілій низці творів збірки звеличуються відважні люди, чиї думки, почуття, вчинки близькі авторові. Самопосвята борців за свободу оспівується ним у вірші, адресованому захисникам Срібної Землі ("Героям Закарпаття"). Поет підкреслює неабиякий резонанс появи в цьому реґіоні (а це, нагадаємо, географічний центр Європи) незалежної держави зі своїм президентом Авґустином Волошиним: "України нам воля з Карпатських вершин, Наче зірка провідна сіяла". Хоча патріоти й утратили здобуті позиції в кривавій боротьбі з мадярськими фашистами, та "не загинула слава крилата", вона надихає на подвиг співвітчизників з інших куточків рідного краю.

Героїчні традиції закарпатців продовжують у 40-х рр. підпільники-оунівці, вояки УПА та УНА ("На вершині", "Пригадалася знову вона", "У Карпатах", "Сопілка гуцула", "Смерть друга"). Автор змальовує і загал патріотів, і окремі безстрашні постаті. Це хлопці-орли, що прагнуть "часи воскресити Максима", і їхня посестра по боротьбі — "кучерява, струнка, чорнобрива, Молода-молода, як весна, Мов дитина мала, соромлива", що прибула зі степових країв, щоб з автоматом у руках відстоювати честь нації ("Пригадалася знову вона"), це й хоробра "одна синьоока", що на тлі гомінкого лісу "бойовий заладовує кріс" ("Сопілка гуцула"), і нестримна УПА, котра "у похід виступає на звіра" й приймає благословення-усмішку самого сонця ("На вершині"). Вірш альпійської тематики "Смерть друга" має цілком конкретного адресата. Як сказано в присвяті, це побратим Андрія Легота по УНА, полеглий під австрійським містом Грацом вояк М.В. Останнє прохання, з яким звертається герой твору до свого приятеля за мить до смерті, було таким: "Помстися за мене, за любий мій край, За рідну мою Батьківщину".

У балaді "У Карпатах звеличується подвиг дівчини-патріотки "у сірій похідній шинелі Й військовім кашкеті з тризубом", яка до кінця виконує свій обов'язок. На мальовничому тлі рідного краю простими, стриманими мазками виписує поет її постать. Героїня поринає в задуму, але не забуває про небезпеку, що чатує на побратимів-повстанців, котрі сплять по наметах після важкого й довгого переходу ("боліли в них руки і ноги", "вони повернулись уранці, Пройшовши далеку дорогу", "у сні їм цвіла батьківщина, Всміхалися батько та мати"). Як тільки вартова спостерегла ворожих солдатів, вона — "як завжди, спокійна і сміла" — відкриває по них вогонь зі свого скоростріла, приймаючи удар на себе й попереджаючи своїх про напад. Мужній учинок дівчини позбавив напасників можливості захопити повстанський табір зненацька, запалив серця вояків нестримною жагою до борні з ворогом. Услід за сотником хлопці-відчайдухи кидаються в атаку й перемагають ("Хоч битва кипіла кривава, Та жоден не знав із них ляку", "Безстрашно ішли на багнети, За волю не страшно вмирати"). Автор захоплюється героїчною вдачею сміливців-повстанців, підкреслює їх нерозривний зв'язок зі своїм народом.

Героїчна тема тісно переплітається в збірці з наскрізним мотивом України, її визволення як від гітлерівського, так і від більшовицького ярма. Письменник переконує свого читача: "Ми розтрощим усі диктатури Й Україну підіймем з багна" ("Ну і що ж..."); "Є єдиною ціллю для нас — Україну збудить ураганами" ("Заокеанським братам"). Водночас він не приховує свого безмежного смутку від вимушеного відчуження, тривалої розлуки з рідним краєм ("Бажання", "Ліки", "Журавлі"). Усім серцем лине поет на батьківщину, живе надією хоч на мить повернутись туди, куди шлях йому був заказаний. Щемливий біль пронизує ліричні рядки співця: "А думки над морями, над горами На Вкраїну летять дорогу" ("Йду в простори..."); "Я на схід свій спрямовую зір — Україну побачити хочу" ("На вершині"); "Нехай у серці Україна вирина!" ("Невже весь вік?.."); "Юнацька душа На Вкраїну полинути хоче" ("Ой піду я..."); "В серці гарячім розмаєм Україна, як мрія, цвіте" ("Вже давно відгули урагани...").

У вірші "Prisoner" ("Бранець") передаються почуття й переживання полоненого, що працює на чужому полі, далеко від своєї вітчизни, де його вважають загиблим. Тавро ув'язненого щоденно нагадує героєві про його третьосортність у цьому байдужому суспільстві, до якого потрапив за примхою долі. Але й додому дороги нема, там не забариться розправа ("в Москві чекісти озвірілі Готують пастку"). Арештант усе ж не втрачає духу, сили волі. Така скрута й безвихідь пробуджують у ньому мужність і нескореність: "В душі думки лелію смілі, Нічого вже на світі білім Мені до страчення нема".

Журливі настрої, викликані поневіряннями по чужих шляхах, відлунюють у віршах "Надія на Бога", "Розмова з читачем", "Летять літа", "Хоч на серці у мене полинь...", "Наливайте міцного вина" та ін. Болючими акордами озивається відчуття неможливості побувати "під гарячим та рідним зенітом На святій українській землі" ("Я сумую..."), безмежної самотності ("один я — один") і неприкаяності "без родини, без хати, без долі" ("Тільки в спогадах..."). Особливо глибоко страждання скитальця, відірваного від батьківщини, передані в поезії з промовистою назвою "Я втратив все". Але потрясіння й внутрішні муки героя тільки загартовують його вдачу ("Я втратив все і смерти не боюся, Вона для мене й трохи не страшна"). В уяві виникають постаті найрідніших людей, яким "не можна й слова написати", бо своїм листуванням син накличе біду на батьків, стане мимовільним призвідцею їх заслання на Соловки.

Мотив "малої вітчизни", ностальгії щемливо звучить у віршах "Татові", "Де село родиме...", "Прощання", "Зима", "Сон" ("Дрібними сльозами вмивалися зорі...") та ін. Життя спрямовує на героя цілу зливу питань, які нерідко звучать риторично: "Чи ще простеляться у рідний край дороги Колись мені?", "Невже весь вік без роду і без плоду Життя топить?", "Чи ще судилося край рідного городу Гніздечко звить?" ("Невже весь вік?.."); "Чому сьогодні я не дома, Де рідний край і мій народ?", "Чому жене жорстока доля Мене по світу з краю в край?" ("Чому?"). Образ "малої батьківщини" тісно пов'язується в поезіях збірки з образом матері-України, сином якої щомиті відчуває себе автор. Численні патріотичні вірші звучать як ліричні освідчення в любові до своєї землі та її святинь.

Loading...

 
 

Цікаве