WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поет, філософ, громадський діяч М.Руденко - Реферат

Поет, філософ, громадський діяч М.Руденко - Реферат

Поет,філософ,громадськийдіячМ.Руденко

У серії "Бібліотека Шевченківського комітету" ("Дніпро", 2004) вийшла книжка поезій Миколи Руденка "Вибране. Вірші та поеми" (1936-2002). Це найповніше на сьогодні видання поезій видатного письменника, Героя України, Лауреата Національної ім. Т.Шевченка та інших премій, де найширше представлені поетичні твори останніх літ (1960-2002). Збірка складається із шести розділів: I. Із ранніх поезій (1936-1944) — 6 віршів; II. З походу (1946-1959) — 45; III. Оновлення(1960-1976) — 369; IV. За ґратами (1977-1986) — 176; V. Пером із янгольского крила — 103; та VI. Поеми (1947-1986) — їх 10 ("Сльоза Хіросіми", "Прощання з партквитком", "Реабілітований", "Атомний цвинтар", "Цунамі", "Хрест", "Побачення", "Вічна вдова і диявол", "ЦАР БУЖ", "Рогніда і Володимир"). Вступну статтю "І ніде не кінчається серце" та післямову до неї написав Лауреат Шевченківської премії Леонід Талалай. "Віхи життя і творчості М.Д.Руденка". Перша поезія написана у 1936 р. — "Юність" і остання "Попелюшка" — 13 листопада 2002 р.

Крім поезій, М.Руденко написав низку романів, повісті, драму та ряд наукових праць економічного, філософського та космологічного характеру.

Доробок і діапазон творчості його широкий і розмаїтий. Він дав підставу докторові економічних наук професорові Володимирові Шевчуку запитати: "чи хто-небудь у світовій науці колективно або одноосібно досягнув те, що вже зробив українець М.Д.Руденко, який порушив гіпотези, доведення чи принаймні оприлюднення яких перед якомога ширшим міжнародним загалом науковців підносить сучасну українську філософсько-космологічну школу до світового рівня?! Відповідь на це питання дозволяє стверджувати, що в особі М.Д.Руденка маємо мислителя, який заслуговує національного та світового визнання, його інтелектуальний здобуток мусить бути належно поцінований державою та міжнародною громадськістю" [9, с. 779].

Перед нами неординарна, знакова особистість, яка проявила себе як видатний поет, прозаїк, драматург, а також філософ, економіст і дослідник Всесвіту, а ще правозахисник і борець за незалежність України.

Провідними мотивами його післявоєнної творчості є: Людина, природа, суспільство, Всесвіт, сонце і серце та багато інших. Вони чи не найчастіше привертають увагу поета до оригінальних роздумів про них. "Я живу, як живе антена, Що приймає світи на екран" і "Спрямую душу на далекі зорі. Бо я і Всесвіт — це одна судьба", — заявляє співець і його ліричний герой. У відповіді на запитання хто він, читаємо: "Хто я такий? І чому не вмирають звуки, Якими я сповнений вщерть? Я — інструмент, на якому грають Сонце і вітер... Кохання і смерть..." [7, с.144].

Його хвилює все: морально-етичні проблеми, наше минуле, сучасне й майбутнє, правда, кривда, брехня, добро, зло, віра, надія, любов, совість, душа та інші. "Душа — та ж сама! Породити може Нелюдський злочин і святе добро" ("Совість", 1970). Право і обов'язок, життя у найрозмаїтіших проявах, кохання, смерть, безсмертя, час і простір, завдання літератури і мистецтва... Ось, для прикладу, хід думки і роздум у поезії "Спокій": "Краплина доростає до ріки. І "Я" тепер у неї вже не те — Воно до океану доросте" (1970).

Народився Микола Данилович Руденко 19 грудня 1920 р. в с. Юр'ївці на Луганщині. З шести років залишився напівсиротою, втративши батька, "шахтаря і кожум'яку", який згорів у шахті, рятуючи товаришів, що залишилися живими. Зазнав горя і злиднів. Але траплялися іноді й радісні хвилини. Восмикласник М.Руденко на літературному конкурсі, що його проводив Наркомос України, посів перше місце серед учнів шкіл та технікумів і був нагороджений стипендією в 150 карбованців, що після закінчення школи мали виплачувати аж до закінчення вузу. Але змінились обставини. І коли він приїхав, аби поступити до Київського университету, нове начальство відмовилося від попереднього рішення. Та хлопець вступив, оскільки на його захист став поет Леонід Первомайський, з яким познайомився ще під час конкурсу. Однак провчився М.Руденко лише місяць і був покликаний до армії. Служив у спеціальному кавалерійському полку по охороні Кремля, мавзолею і дачі Сталіна. Коли почалася війна, він подає рапорт з проханням послати на фронт. Спочатку М.Руденка послали на курси політруків у Ново-Петергофі. Не закінчивши їх, він у блокадному Ленінграді був тяжко поранений розривною кулею. Довго лікувався, майже рік. Лікарі вважали його безнадійним, але М.Руденко одужав і надалі служив інструктором-пропагандистом польового шпиталю. 1946 р. був демобілізований у чині капітана і повернувся до Києва. Почав працювати редактором видавництва "Радянський письменник". У 1947 р. вийшла перша поетична збірка М.Руденка "З походу", потім і наступні "Незбориме плем'я", "Ленінградці", "Мужність", "Світлі глибини", "Переклик друзів". Був прийнятий до СПУ. З 1947 по 1950 рр. — редактор журналу "Дніпро". Працював секретарем письменницької парторганізації.

Життя автора згаданих поетичних книг та романів "Вітер в обличчя" (1955) і "Остання шабля" (1959) після ХХ з'їзду КПРС круто змінилось. "З доповіді Хрущова я дізнався про злочини Сталіна, — згадував М.Руденко. — Я й себе відчував винним у цих злочинах. На мені також колись красувався блакитний кашкет. Я пишався тим, що охороняв вождя... Перевернулася моя душа. Колишнім я вже бути не міг. Почалися болісні шукання коріння помилок, що породили сталінщину... Коли цих помилок не знайти, вони лишаться у фундаменті нашого суспільства, як міна уповільненої дії". [9, с. 773-774].

Письменник старанно вивчає велику літературу, вчення багатьох філософів, економістів світу і приходить до висновку, що марксистське вчення хибне у погляді на природу додаткової вартості. Про це своє відкриття пише листи до ЦК КПУ і до ЦК КПРС. З Москви надійшла порада: "Пусть Руденко прекратит писать". Але не таким він був. Почалося цькування, плітки, дано вказівку не публікувати творів. Його звільняють з роботи. М.Руденко змушений був працювати нічним сторожем, продати спочатку машину, а потім і дачу. Його виключають з партії (1974), із Спілки письменників України (1975), позбавляють громадянства. У 1977 р. письменника заарештовують. Відбувається суд не в Києві, а на його батьківщині у Дружківці (Донбас), виносять суворий вирок — 7 літ ув'язнення і 5 заслання на Півночі.

У цей складний період він не припиняє своєї творчості і пише ряд статей, книг. Назву лише деякі із них: романи "Формула Сонця", "Орлова балка", поему "Хрест", "Економічні монологи", "Шлях до хаосу", трагедію "На дні морському", книги поезій "Прозріння", "За ґратами" та інші. За розповсюдження і популяризацію його творів заарештовують його дружину Раїсу Панасівну і засуджують на 4 роки таборів. Про сталінську "школу" таборів Микола Данилович розповів на зустрічі з студентами і викладачами КДУ, про що повідомила "Літературна Україна" від 18 лютого 1993 року: "Той, хто не пережив тюрми, концтаборів, той, мабуть, важко уявляє, яка це страшна кара — позбавити людину простору, поставити перед її очима стіну, забрати далеч горизонту. Це найтяжча кара. Та й, власне, сам Радянський Союз — хіба то не кара? А берлінська стіна, яка відгороджувала нас від світу, від цивілізації, від безмежності? Людина народжена для безмежності, вона є створіння безмежності, безмежність у природі її душі і забрати в неї почуття безмежності — це означає духовно вбити людину".

Loading...

 
 

Цікаве