WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Письменники-миколаївці в Україні і діаспорі - Реферат

Письменники-миколаївці в Україні і діаспорі - Реферат

Український письменник, який пише фантастичні та пригодницькі твори, Віктор Савченко народився 22.03.1938 р. у Вознесенську, а отримавши вищу освіту в Дніпропетровську, там живе й працює. Твори перекладались на інші мови, відзначаються читабельністю. Автор ґрунтовних і оригінальних досліджень Біблії.

Полтавцями стали двоє прозаїків, наших земляків: В'ячеслав Срібний, родом зі славної Мигії на Первомайщині, де він народився 17.08.1911, а також Олесь Юренко, який народився у Миколаєві 23.04.1912 р.

На Миколаївщині народилося четверо критиків та літературознавців, які стали членами Спілки письменників України й працюють у різних містах України. Іван Луценко народився 17.05.1915 р. в селі Прибужжя Доманівського району, працював у Миколаївському педінституті та Київському педагогічному університеті ім. М.Драгоманова, де обіймав професорську посаду. Мирослава Гурладі народилася у Вознесенську 12.12.1925 р., стала професором кафедри журналістики Львівського університету. Григорій В'язовський (02.02.1919-1996), родом з Баштанки, був професором Одеського університету, навчителем багатьох майбутніх письменників. Федір Степанов народився в Казанці 12.03.1939 р., вчився й живе у Сімферополі, видав також книжку поезій.

Поет Олекса Полішкаров (Полішкар) народився 25.03.1934 р. в Миколаєві, змушений був переїхати до Ленінграда в 1964 р. Тут, у Миколаєві, писав мовою російською, а в Росії відчув, чиїх батьків син, почав писати мовою рідною, став одним з організаторів Петербурзького українського товариства, активним учасником та організатором його заходів, у тому числі пам'яті Т.Шевченка — встановлення пам'ятного знаку на місці першого поховання поета, пам'ятника йому в Петербурзі, походу шляхом перевезення праху Т.Шевченка. Видав кілька книг поезій обома мовами, у тому числі в Києві — збірку "Признання" (2000).

Значно пожвавилося літературне життя на Миколаївщині, коли в 1974 році була організована Миколаївська організація Спілки письменників України (нині — Національної Спілки письменників України). Першим головою (відповідальним секретарем) обласної письменницької організації було обрано українського прозаїка Леоніда Куличенка (02.04.1918-25.03.1977). Родом із Черкащини, дитинство провів у Новобузькому районі, де став редактором райгазети, затим — редактором очаківської райгазети, директором Миколаївської студії телебачення. Основою його книг стали враження про наш рідний край та його історію.

У Вознесенську редактором міськрайонной газети працював український прозаїк Борис Слободянюк (24.07.1917–28.12.1986). В обласній газеті "Південна правда" працював російський прозаїк-гуморист Віктор Подольський (12.05.1912-1994). У Миколаєві працював фінансистом російський поет Леонід Вороній (29.06.1917-1990). По війні приїхав до Миколаєва російський письменник Адріан Топоров (05.09.1891-23.07.1984), автор педагогічних публікацій, книги мемуарів, кількох видань книги "Селяни про письменників" — про сприйняття літератури селянами на Алтаї.

Рано й трагічно-добровільно пішов із життя поет Анатолій Ластовецький (07.02.1938-27.05.1979), який народився у Баратівці Новобузького району й працював у Миколаєві фельдшером.

Із заснуванням Миколаївської письменницької організації наші літературні традиції збагатила ціла група українських письменників, які прибули на постійне мешкання до Миколаєва у 70-80-х роках із різних областей України. Серед них — молодий прозаїк (він і пішов з життя молодим) Іван Григурко (15.02.1942-21.08.1982). Родом із Одещини, він після Одеського університету працював журналістом у Херсоні, затим — у Миколаєві, видав кілька повістей і романів, став першим на Миколаївщині лауреатом тодішньої комсомольської премії ім. Миколи Островського. Не встиг написати все задумане й поет і прозаїк Валерій Юр'єв (26.06.1937-06.11.1980), який працював у газеті "Південна правда", завідував кабінетом молодого автора.

У ті ж роки жили й працювали в Миколаєві поет Кирило Курашкевич (нар. 08.11.1920), прозаїк Борис Янчук (08.01.1935). Вже після миколаївського періоду свого життя й творчості трагічно рано завершили життєву дорогу прозаїк Олександр Зима (08.03.1937-29.05.1986), родом із села Рибальчого, що на Кінбурнській косі в межах Херсонської області; тонкий лірик Іван Царинний (10.02.1952-2000); ліричний і мужній поет Валерій Гончаренко (23.04.1942 — 09.06.2000); прозаїк гостро сучасного бачення дійсності Антон Морговський (14.07.1957-2001).

Можна назвати також чимало українських письменників, чия творчість починалася саме в нашому краї. Поет, прозаїк, мовознавець, лексикограф Олекса Різниченко постійно відвідує Первомайськ, колиску його таланту. Він учився в Одесі, де двічі заарештовувався за звинуваченнями в "націоналізмі" ("Я винен тим, що українець" — назва його есе). Тонкий знавець і дослідник рідної мови, автор кількох словників, двох видань мовознавчої праці "Спадщина тисячоліть (Чим українська мова багатша за інші)", лауреат літературних премій ім. Павла Тичини та ім. К.Паустовського.

Працював на Чорноморському суднобудівному заводі, відвідував літоб'єднання "Шків" (тепер — "Стапель") й починав друкуватися в газеті "Красний Николаев" російський поет Марко Лисянський (13.01.1913-30.08.1993) — автор пісень про Миколаїв, який переїхав згодом до Москви.

Український і російський поет і перекладач Микола Котенко (15.12.1937-1998) народився у Новомар'ївці Братського району, закінчив середню школу й починав творчу роботу в братській районній газеті, затим жив у Москві, де багато зробив для перекладу української прози й поезії російською.

Український прозаїк і поет Леонід Куліш (14.01.1924 –13.03.2002) починав як журналіст у селі Привільному в 1947-1955 рр., у газеті тодішнього Привільнянського району, затим жив і працював у сусідньому Херсоні.

Відомий публіцист Віталій Карпенко (нар. 03.03.1941), який довгий час редагував популярну газету "Вечірній Київ", автор багатьох публіцистичних книг із проблем нашої сучасності, починав у снігурівській районній газеті, був довгий час редактором миколаївської газети "Ленінське плем'я", завідував відділом у "Південній правді" [7].

На початку 80-х років починав письменницький і журналістський шлях у Вознесенську, в місцевій газеті, український прозаїк Григорій Гусейнов (нар. 27.08.1945), нині — редактор унікального літературного журналу "Кур'єр Кривбасу" (Кривий Ріг на Дніпропетровщині). Він завершує видавати теж унікальну в нашій культурі літературно-краєзнавчу епопею у 8 томах "Господні зерна" (художньо-документальний життєпис), де багато сторінок присвячено нашому краєві, нашим землякам.

У Вознесенську ж закінчив середню школу й починав творчу роботу в місцевій українській газеті письменник-перекладач Григорій Філіпчук (нар. 30.03.1936), працівник журналу "Всесвіт", автор цілої бібліотеки перекладів прози з французької та іспанської, а також з італійської та португальської літератур.

Із захоплення минувшиною Миколаєва починав свою літературно-краєзнавчу трилогію "Благословенне святим Миколаєм" прозаїк і публіцист Віктор Жадько (нар. 16.02.1952). Він першим серед миколаївських літераторів створив документальну повість "Микола Аркас", за що отримав премію ім.Миколи Аркаса. Йому ж присвятив роман-пошук "Грек із душею українця". Нині живе й працює у Києві. Уклав і видав історичний календар Миколаївщини "Узбереги Божої ріки" (2003), довідники "Байковий некрополь"(2004), "Український некрополь" (2005).

Прозаїк Станіслав Павловський (нар. 11.01.1946) вчився у Первомайську, де провів юність та набрався вражень для першої прозової книжки, яка називається "Чиста вода з Бугу". Нині — теж киянин.

А кілька років тому до Національної Спілки письменників України прийнята колишня миколаївська співачка, автор трьох поетичних збірок Валентина Антонюк (нар. 23.09.1954). Тепер вона — заслужена артистка України, доктор культурології, викладач солоспіву в Національній музичній академії в Києві, автор дослідження "Українська вокальна школа".

Окремо на шляхах розвитку словесності стоїть словникарство — творення словників, які містять систематизований опис слів. Найбільшим зібранням такого плану останніх років стала багаторічна колективна праця — наукова робота кафедри української мови (завідуюча — кандидат філологічних наук, доцент Марія Феліксівна Тимченко) Миколаївського університету ім. Василя Сухомлинського. Це — кількатомний "Словник говірок Бузько-Інгульського ареалу".

Отож, по-різному складалася творча й життєва доля професійних літераторів нашого краю повоєнних десятиліть. Українським письменникам випало бути, як і більшості митців України, в перших лавах чи то пасивного (в більшості), чи активного спротиву радянсько-імперській політиці русифікації та асиміляції українського народу й витворення з нього "совєтського народу" з російською мовою спілкування. Тоді, внаслідок спрямованої з Москви антиукраїнської політики, були закриті українські школи в Миколаєві, закривалися і в районних центрах, а рідна мова стала викорчовуватися всілякими постановами та пропагандою як ознака "українського націоналізму", на який (патріотизм і прагнення незалежності) ми не мали права. Всі письменники відчували на собі тиск тоталітарної системи та безкомпромісної радянської цензури, встановлених компартійними органами правил сумновідомого соцреалізму. Та всупереч обставинам, творчий процес знаходив свої шляхи чи стежки.

Будь-якій імперській державі колись приходить кінець. Радянський Союз, який науковці і політологи назвали другою формою Російської імперії, теж прийшов до свого логічного кінця — розпаду, й 24 серпня 1991 р. було проголошено утворення нової держави — України. В народі було багато надій щодо змін на краще, але в керівництві країни залишилися старі кадри, які всіма силами боролися з самою ідеєю Української держави. Це — корінна причина того, що не відбулося, за великим рахунком, змін на краще, й до старих проблем додалися нові. В українського народу тоді не вистачило сил і національної свідомості, щоб закласти фундамент саме Української держави — національної держави європейського типу, про яку мріяли і за яку боролися століттями кращі сини і дочки нашого народу. Відповідно створені нелегкі умови й для розвитку української культури, зокрема — й літератури. Проте процес іде, нехай і повільно, й нові покоління нашого народу, зрослі в умовах незалежності, без сумніву, вже самостійно виведуть нашу країну на шляхи національної державності та європейського розвитку.

Loading...

 
 

Цікаве