WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Письменники-миколаївці в Україні і діаспорі - Реферат

Письменники-миколаївці в Україні і діаспорі - Реферат

Щасливо, але вже за кордоном, склалася творча доля Юрія Бойка-Блохина (25.03.1908-30.05.2002), який народився й жив на 1-й Слобідській у Миколаєві й став видатним українським громадсько-політичним та культурним діячем, літературознавцем, публіцистом, критиком, педагогом. Учився у профтехшколі, в 1927 р. вступив до Миколаївського інституту народної освіти (нині — університет ім. Василя Сухомлинського), де почав дослідницьку роботу, написав "Історію України" за творами М.Аркаса та М.Грушевського для учнів та вчителів шкіл, заснував молодіжну організацію "Гарт юнаків", незабаром заборонену. Виключений з інституту, зазнав репресій за сфабрикованою НКВС справою СВУ (Спілки визволення України), тож під час війни вирішив емігрувати. У Мюнхені (Німеччина) вивчав європейські мови, працював професором Мюнхенського та Українського вільного університетів, був дійсним членом наукових товариств, відзначений численними науковими титулами. Автор близько 200 наукових праць, спогадів про миколаївські роки життя, видав у Мюнхені українською мовою 4-томник літературознавчих праць з історії української та західноєвропейських літератур. Писав також публіцистику німецькою мовою, статті з політико-філософських проблем. Активний громадський і політичний діяч, був заступником Президента України у вигнанні, входив до керівництва Організації українських націоналістів. Його праці перекладені й видані багатьма слов'янськими, а також німецькою, англійською, французькою, італійською мовами.

Серед письменників-фронтовиків, у чиїй творчості війна з фашизмом стала однією з головних тем, виділяється Олександр Сизоненко, який народився 20.09.1923 в Новоолександрівці Баштанського району, а по війні працював робітником на Чорноморському суднобудівному заводі, одночасно навчаючись у Миколаївському педінституті. Тут почав літературну творчість, видавши кілька книг оповідань та повістей, навіяних нашим рідним краєм, долями наших земляків, а також роман "Корабели" (це слово утвердив саме О.Сизоненко!). Переїхавши до Києва, тривалий час працював на кіностудії ім. О.Довженка. Перлинами творчості земляка є роман "Білі хмари", де постає образ нашого степу, та документальні, але й глибоко психологічні оповідання з фронтових доріг, зокрема, "Зеєловські висоти". Тяжко поранений, чудом виживши в тій страшній війні, О.Сизоненко присвятив подвигу нашого народу тритомний роман-епопею "Степ", за який удостоєний Державної премії України ім.Т.Шевченка. Як майстер новели, став лауреатом премії ім.Ю.Яновського. Пише майстерні есе, присвячені митцям. Видав роман-есе "Не вбиваймо своїх пророків", присвячений літературним явищам сучасної української літератури.

Цікаво склалася доля письменника Миколи Вінграновського, уродженця Богополя — одного з районів нинішнього Первомайська (07.11.1936-26.05.2004). Доля подарувала йому знайомство й підтримку самого О.Довженка, у якого вчився. Як актор потім зіграв роль солдата Орлюка у фільмі Ю.Солнцевої "Повість полум'яних літ" (за О.Довженком). Фільм мав нагороди на кількох міжнародних фестивалях, а в Каннах (Франція) Миколі Вінграновському, виконавцеві ролі Орлюка — за кращу чоловічу роль — присуджена золота медаль (як і одночасно, на цьому ж фестивалі — відомому італійському акторові Марчелло Мастрояні). Рік видання першої збірки М.Вінграновського "Атомні прелюди" (1962) став початком нового етапу в нашій поезії: в задушливій атмосфері соцреалізму почалась відома "відлига", і книжка нашого земляка означила: ось якою має бути українська поезія! Звідтоді кожна збірка, а затим — і прозова книжка земляка — подія в нашій літературі, й Державна премія України ім. Т.Шевченка — достойна відзнака письменника. А ще — літературна премія "Благовіст", премія Фундації Антоновичів (США). Оригінальністю письма позначений його історичний роман "Наливайко". Неординарною є його книга сценаріїв для фільмів з української історії "14 столиць України". Творчість письменника Миколи Вінграновського — класика української літератури XX століття. Значущість цієї постаті зростатиме, адже М.Вінграновський — чи не найбільша творча особистість, яку дав наш край за всю свою історію.

1984 року Державна премія ім. Т.Шевченка, разом з М.Вінграновським та О.Сизоненком, була присуджена й ще одному (відразу — троє лауреатів-земляків!) уродженцеві нашого краю — поетові Леоніду Вишеславському (18.03.1914-26.12.2002). У рідному Миколаєві він провів дитинство, був на фронті кореспондентом, але його долею стала поезія. Писав російською мовою. За збірку поезій "Близкая звезда" відзначений Шевченківською премією, але постійно в його творчості лунали українські мотиви, звуки рідної землі, постійно тривала духовна подорож шляхами українського філософа Г.Сковороди. 90-і роки життя і творчості поета позначені його зверненням до української мови: "Був я довго радянським поетом, називався російським поетом, та назвавсь українським навік" [7].

Поет і археолог в одній особі — це поєднання природне, хоча Борисові Мозолевському та дорога випала нелегкою. Народився в Миколаївці (04.02.1936-13.09.1993) Веселинівського району, вчився в рідному селі та Веселиновому, потім в авіаційному училищі, служив в авіації, але доля покликала на землю — перемогла археологія, степові світанки й розкопки скіфських курганів. Став знаменитим на весь світ як відкривач у Товстій Могилі на Дніпропетровщині шедевра світового мистецтва наших предків — золотої царської пекторалі. Осмислив наше скіфське минуле і в науковому томі "Товста могила", і в популярній книзі "Скіфський степ", і в збірниках поезій та поем, в яких переплітаються історія й сучасність [7].

Після війни склалася традиція: чимало (власне, більшість) уродженців нашого краю прагнуло до Києва, аби бути у центрі культурних та громадських чи політичних подій, а також ближче до видавництв, газет та журналів, що, врешті, природньо. Згадані вище письменники стали киянами, тож назвемо й решту літераторів такої долі. Відомий український поет-гуморист та сатирик Павло Глазовий (30.08.1992-31.10.2004), мабуть, найпопулярніший в Україні у цьому жанрі, народився в селі Новоскелеватці Казанківського району. Вчився в Київському педінституті й залишився там на журналістській роботі. Тривалий час був заступником головного редактора журналу "Перець". Відзначений преміями ім. Остапа Вишні та Петра Сагайдачного. Автор багатьох і невеликих, і об'ємних книг віршів, які дошкульно й смішно малюють нашу дійсність.

Анатолій Качан — родом із Гур'ївки над Бугом, що в Новоодеському районі (16.01.1942), дитинство пройшло в сусідньому Новопетрівському, а після Одеського університету спізнав учительської та журналістської й видавничої праці. Пишучи поезії для дітей, став співробітником дитячих журналів у Києві, одним із засновників журналу "Соняшник". Його поезія органічно виросла з Прибужжя та Причорномор'я, вона сповнена дивами дитячого фольклору та ігрового духу. Він є лауреатом літературних премій ім. Лесі Українки, ім. Миколи Трублаїні та ім. Віктора Близнеця "Звук павутинки".

А головним редактором поважного літературного журналу "Вітчизна" звіддавна є прозаїк Олександр Глушко, який народився 14.08.1938 р. на Кінбурнській косі, в селі Покровці Очаківського району. А ще він працював у газеті "Південна правда" й п'ять років був редактором молодіжної газети Миколаївщини "Ленінське плем'я". Як кандидат філологічних наук, викладає в Інституті журналістики. Він є автором книги оповідань та двох історичних романів ("Кінбурн" та "Стрибок тарпана"), присвячених подіям кінця XVIII ст. у нашому краї.

Поет Андрій Ярмульський (29.01.1934 — лютий 1996) народився на Первомайщині, в селі Чаусове-2, вчився й працював у кількох краях, але таки осів у Києві. Збірки його поезій наснажені синівською любов'ю. Постійно гостював у мами й почав писати відразу два романи, але невблаганна хвороба підкосила його завчасно.

Народившись у Молдові (м. Дубоссари) 24.07.1967 р., в Очакові росли й училися у школах № 1, 2 й 3 українські прозаїки й видавці, брати Капранови — Дмитро та Віталій. Закінчивши Московський енергетичний інститут, видавали у Москві журнал української фантастики "Брати" й гумористичну українську газету "Тринди-Ринди". У 1998 р. повернулися в Україну, заснували у Києві видавництво "Зелений Пес", конкурс сучасної української прози "Золотий Бабай", видають серії фантастики, детективів, підліткових романів. Уже втретє (2004) вийшли їхні трилер для чоловіків та любовний роман для жінок в одній книзі під назвою "Кобзар 2000", а також магічний детектив "Приворотне зілля" (2004).

Поетеса Лілія Золотоноша народилася у Єланці, вчилася у Єланецькій середній школі. Нині живе у Києві, видала кілька поетичних збірок.

На журналістській роботі в Києві працював поет та кіносценарист із Врадіївки Анатолій Логвиненко-Славута (24.02.1937). Поет Леонід Федорук (25.12.1938) із Вознесенська був журналістом у Дніпропетровську, але нині теж у Києві. А поет Анатолій Жикол (13.07.1949), родом із села Бобрик Врадіївського району, є заступником головного редактора столичного журналу "Київ".

Прозаїк Володимир Васильєв народився 08.08.1967 р. у Миколаєві, тут учився у школі та профтехучилищі, захопився фантастикою. З 1991 р. постійно продукує фантастичні романи для масового читача, живе у Москві.

Чимало письменників — вихідців із нашого краю — живе і працює в різних областях України. Поета Станіслава Конака (06.12.1937), який народився в Братському й там працював у районній газеті, життя привело до різних міст, але врешті він став одеським журналістом. Поет Микола Палієнко (03.10.1944) родом із Семенівки Арбузинського району вчився в Одеському університеті й теж став мешканцем Одеси. Поет і прозаїк Віталій Колодій народився 19.01.1939 р. в Первомайську, працював в Одесі журналістом, затим осів у Чернівцях, теж журналістом.

Loading...

 
 

Цікаве