WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Письменники-миколаївці в Україні і діаспорі - Реферат

Письменники-миколаївці в Україні і діаспорі - Реферат

Письменники-миколаївцівУкраїніідіаспорі

Неординарною виявилась доля і творчість забороненого комуністичною системою українського історика й письменника, літературознавця й публіциста — Іллі Борщака (19.07.1892-11.10.1959). Він народився у єврейській слободі Нагартаві під Березнігуватим, учився в Херсонській гімназії, кількох університетах, а коли постала Українська Народна Республіка, пішов захищати її в лавах армії УНР. Його взяли до складу дипломатичного корпусу молодої держави, в 1919 р. він — у складі української місії у Вашингтоні, затим — у Парижі. Коли в жорстоких боях з Червоною армією впала УНР, він залишається в Парижі й розгортає широку наукову, літературну, педагогічну, видавничу, громадську роботу. У пошуках матеріалів з історії України вивчив найбільші архіви та бібліотеки Франції, Бельгії, Голландії, Швеції, а також Відня, Риму, Лондона. Видавав газету "Українські вісті" та науковий журнал "Україна", написав підручник української мови для французів, викладав українську мову, літературу, культуру. Автор сотень опублікованих і неопублікованих наукових праць, більше 10 наукових книг. Видавав українську класику. В літературі працював у жанрі життєпису: книги "Іван Мазепа", "Григор Орлик", "Войнаровський", "Наполеон і Україна" та ін. Помер і похований у Парижі [9].

І тут згадаймо французьку приказку "Поети народжуються у провінції, а помирають у Парижі". Ілля Борщак поезій не писав, тож нагадаємо про маловідомого нашого земляка — саме поета — Віктора Мамченка (1901-1981), який своїм життям підтвердив цю приказку стовідсотково. Він народився у Миколаєві, і в 20-річному віці подався до Африки, а з 1923 р. жив у Парижі, ініціював створення об'єднання російськомовних поетів, видав кілька збірок, там і похований [7:59].

Якщо М.Аркас-другий та М.Аркас-третій, С.Черкасенко та І.Борщак, живучи в еміграції, мали можливість писати в умовах творчої свободи, то в умовах Радянського Союзу склалася компартійна диктаторська система, жорстока цензура, ідеологічний тиск, який переріс у репресії, розправи в судах, а потім — у катівнях НКВД та концтаборах, каторжні роботи й розстріли. Врятувалися ті письменники, які змушені були прийняти жорстокі рамки соцреалізму або замовкнути. Така доля випала нашому народові відразу після так званої українізації — це було Розстріляне Відродження.

Нині літературознавці мають можливість вільно осмислювати творчість тих часів — приміром, дослідження відомого літературознавця і критика, академіка Івана Дзюби про творчість письменників 30-х років XX ст. має назву "Література соціалістичного абсурду" (ж. "Сучасність", 2003, № 1). Це був період тоталітаризму, суспільної стагнації, духовного гніту, страху й соціального фальшу, та все ж письменники намагались оволодіти алегоріями та недомовками, ховали думки між рядками, за лжепафосом і трибунними гаслами, декому вдавалося створити й полотна, які залишаються в духовній скарбниці нашого народу.

Юрій Яновський (27.08.1902-25.02.1954), видатний український прозаїк, у 30-х роках у Висунську, Баштанці, Миколаєві вивчав події часів Баштанської та Висунської республік — повстанського руху українського селянства й на тому матеріалі створив талановиті романи "Вершники" та "Чотири шаблі" — останній відразу був заборонений пильною цензурою, хоча авторові вдалося уникнути репресій. А ось видатний український драматург Микола Куліш (18.12.1892-1937), який був членом Миколаївського губвиконкому й матеріал для своїх драм брав і в нашому краї, не уник комуністичних репресій — його розстріляно в трагічно відомому урочищі Сандормох у Карелії в числі 1111 діячів культури, знищених "на честь 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції". Прозаїк, драматург, публіцист Іван Микитенко (06.09.1897-1937), який у 1929 р. працював на Чорноморському суднобудівному заводі, щоб написати драму "Диктатура", а також жив у Баштанці, де працював над п'єсою "Кадри", теж загинув у 1937 р. Викладач Миколаївського інституту народної освіти Василь Малагуша, звинувачений у "націоналізмі", відбув 18 років радянських таборів і заслання, і саме на засланні писав поезії.

Український драматург і повістяр Леонід Юхвід (05.05.1909-05.09.1968) у 1925-1926 рр. жив у Казанці і за місцевими матеріалами пізніше створив відому п'єсу "Весілля в Малинівці", яка була екранізована. Український прозаїк та драматург Євген Кравченко (25.12.1907-28.06.1975) народився у Володимирівці Доманівського району, він — автор багатьох книг оповідань та гуморесок, популярних одноактових та інших п'єс. Павло Ходченко (15.01.1880-11.01.1967), український письменник, народився на хуторі Лук'янівці Миколаївського району, жив у Миколаєві та Харкові, — автор повістей, п'єс, роману, мемуарів про революційні події у нашому краї. У 1921—1972 рр. на залізничних станціях Копані, Горохівка, Грейгове, Явкине, Водопій та у Миколаєві працював телеграфістом та бухгалтером український прозаїк і драматург Павло Діброва (26.01.1882-29.07.1973).

У 1923 р. протягом півтора місяця в редакції газети "Красний Николаев" працював і друкував свої вірші молодий російський поет Едуард Багрицький (16.11.1895-16.02.1934), який завітав з Одеси.

Ще в 30-х роках активним учасником літературного процесу став українських поет, критик, літературознавець Степан Крижанівський (08.01.1911-2002), який народився в Новому Бузі, вчився у Миколаївському інституті народної освіти, плідно працював як літературознавець і по війні видав книжки мемуарів. Зокрема, автор ще встиг потримати в руках свою мемуарну книгу "Спогад і сповідь з XX століття" [6].

Не обійшли письменників-земляків і смертельні фронти. Український поет Арон Копштейн (18.03.1915-04.03.1940), який народився в Очакові, загинув у війні, яку з загарбницькою метою розв'язав СРСР проти сусідньої Фінляндії. А другий український поет Дмитро Надіїн (21.10.1907-1942), який народився у Володимирівці Казанківського району і вчився у Миколаївському інституті народної освіти, загинув у війні з німецьким фашизмом. Перший був з єврейської сім'ї, а другий — з сім'ї місцевих росіян, і обидва стали українськими поетами, любили Україну й українську мову, і в роки відродження віддали свої таланти українській культурі [7].

Під час фашистської окупації на Миколаївщині діяла розгалужена мережа підпільної Організації українських націоналістів (ОУН). З серпня 1941 р. головою Миколаївської міської адміністрації (цивільної влади) був призначений Орест Масикевич (09.08.1911-08.10.1980) — поет, журналіст, родом — буковинець, випускник Чернівецького університету, який на всі відповідальні пости в місті поставив членів своєї організації. Метою організації в усій Україні було переобрання цивільної влади в свої руки як першої фази відновлення Української держави. Вдалося організувати відновлення поруйнованого міста та налагодження нормального побуту, влаштовували втечі полонених з концтабору. Редактором миколаївської газети "Українська думка" був призначений молодий поет і журналіст Василь Баранецький. Проте гестапо викрило організацію, в грудні більшість її членів була заарештована й кинута до в'язниці, а після допитів — розстріляна. Орест Масикевич дивом урятувався, дістався рідного села на Буковині, але коли туди прийшла Радянська армія, його схопили сталінські сатрапи, вислали до Москви, присудили до 15 літ концтаборів у Казахстані. Після 10 років поневірянь, через інфаркт, його звільнили. Жив у рідних краях (тоді ще — в межах Румунії), зміг видати дві збірки поезій, а після смерті дружина видала книгу його поезій та оповідань. Життя, варте роману [8:416-418].

Як бачимо з долі поета Ореста Масикевича, повоєння не принесло послаблення ідеологічного тиску — навпаки, тоталітарна імперська система скористалася народною перемогою над фашизмом для зміцнення своїх основ. Нелегкий період відбудови господарства, міст і сіл супроводжувався посиленим контролем на ідеологічному фронті, черговим голодомором 1946–1947 рр., новим заповненням тюрем та концтаборів, а в літературному процесі — подальшим зміцненням соцреалізму, ідеологічного компартійного контролю, перетворенням письменників на підручних компартії, а літератури — на ілюстрацію виконання компартійних рішень. По війні почалося нагнітання русифікації освіти, культури, господарства, всього суспільного життя, тривала асиміляція українського народу. Згодом компартія відверто оголосила мету: створення з усіх народів єдиного совєтського народу з єдиною російською мовою та культурою. Нелюдський комуністичний експеримент російської імперії під назвою Радянський Союз тривав і ставав усе жорстокішим.

Частина письменників піддалася тому тиску, але були й борці з системою (так звані дисиденти), і їх кидали в тюрми й табори. Більшість шукала таких можливостей слова, які дозволяли висловлювати хоч якісь власні думки, не забуваючи, що література — мистецтво слова. Тож доля письменників України складалася по-різному.

Творчо насичене, але нелегке життя випало Олесеві Берднику (25.12.1927-18.03.2003), який народився у селі Вавиловому Снігурівського району. Відомий і по інших країнах письменник-фантаст, футуролог, мислитель, шукач істини, він видав десятки книжок. Проте комуністична система двічі засуджувала його як "ворога радянської влади". Покараного на 15 літ неволі, його визволила лише смерть Сталіна. Став одним з активних шістдесятників, кумиром молоді, організатором Української Гельсинської групи для боротьби за демократію та національні права рідного народу. Автор звернення до народу Росії з вимогою відмовитися від колоніального володіння Україною. Надсилав звернення в ООН, до держав світу — й був засуджений знову, книги його вилучали й палили. Тим часом його роман "Зоряний корсар" був культовою книгою молоді. На хвилі революційного відродження кінця 80-х років організував Українську духовну республіку — товариство українців світу за відродження. Ця громадська діяльність поставила його в ряд найвидатніших постатей українського суспільства епохи української революції 1989-1992 рр., яка привела до краху імперського Радянського Союзу і проголошення незалежної держави України.

Loading...

 
 

Цікаве