WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Пам’яті борця за незалежну Україну М.С.Масютка - Реферат

Пам’яті борця за незалежну Україну М.С.Масютка - Реферат

В мене сонце і небо лютий ворог украв,

Він мене покарав

За любов мою щиру до неба,

За любов мою, земле, до тебе,

За любов мою, люди, до вас.

Щоб я пісню про вас серед вас не співав,

Щоб я вічно мовчав.

Каґебісти постійно лякали Масютка: "Ми Вас заженемо в таке місце, де Ви ніколи не зможете взятись за перо". На слідстві, під час закритих політичних процесів, а згодом у тюрмах і таборах М.Масютко тримався з гідністю. "Ні в чому не признався і ні на кого не дав свідчень", — писав про Масютка інший багаторічний політв'язень Зіновій Красівський у своїй книжці "Володимирський Централь".

М.Масютка 23 березня 1966 року на закритому засіданні Львівського обласного суду було засуджено на 6 років таборів суворого режиму за звинуваченням в антирадянській націоналістичній пропаганді й агітації. У тюрмі під час слідства він написав роботу про відхід від ленінських норм національної політики на Україні, яку послав до президії ХХIII з'їзду КПРС. У цьому зверненні М.Масютко змальовує жорстоку національну політику Сталіна: "Сталін мав план повивозити з України всіх українців, бідкався, що це йому дуже дорого обійдеться (!!! — І.Л.), бо українців надто багато". Аналізуючи перепис населення 1959 року, Масютко запитує: "Де ж поділися 15 мільйонів українців? Відповідь одна: їх заморено голодом, їх вивезено на Сибір, їх розстріляно" ("В полоні зла").

Навесні 1966 року М.Масютка запроторили до таборів Дубравлагу. У мордовських таборах суворого режиму, незважаючи на стан здоров'я (виразка дванадцятипалої кишки, недавно перенесена складна операція в районі серця), Масютка примусили працювати вантажником аварійної бригади, унаслідок чого порозходилися післяопераційні шви, і стан його здоров'я різко погіршився. У листі до дружини від 26.10.1966 року М.Масютко писав: "Я працюю на такій роботі, що доводиться тягати тягарі до 90 кілограмів і більше, від сього у мене рвуться спайки у тому місці, де була операція, дійшло було вже до того, що мені неможливо було кашляти і глибоко дихати — так різало у грудях...".

У книзі-життєписі "В полоні зла" в ті страшні мордовські дні і ночі М.Масютко не перестає перейматися долею українського народу. "Я просив Бога, — пише він, — змилуватися над моїм народом, що ось уже четвертий вік живе покинутий силами добра. За яку провину він терпить таку кару? За те, що не піддався одному грабіжникові, він терпить розбій другого грабіжника. За те, що зробив спробу вирватися з однієї неволі, потрапив у другу, ще гіршу неволю. Я просив Бога послати світлого розуму, снаги і відваги моєму народові в боротьбі за своє визволення, послати йому героїв у його боротьбі. Я прочитав "Отче наш", три рази перехрестився великим хрестом, низько вклонився до самої підлоги".

Перебуваючи в мордовських таборах, Масютко звернув увагу, що серед в'язнів більшість українців (70 відсотків). Українська мова звучала там частіше, ніж на сході та півдні України. За висновком Масютка більшість українських в'язнів було засуджено безпідставно. Про все це він і написав у скарзі до Верховної Ради України. Проте скарга не знайшла адресата —потрапила до рук... каґебістів.

У грудні 1966 року Масютка було посаджено на 6 місяців до табірної тюрми за необґрунтованими звинуваченнями у "виготовленні й поширенні в таборі антирадянських документів", а коли він відбув цю каторгу в тюрмі, табірний суд засудив його ще на три роки тюремного ув'язнення. Так Масютко потрапив до найжорстокішої в'язниці всього СРСР, відомої під назвою "Владимирський Централ". Та навіть звідти йому вдалося за допомогою українських та прибалтійських друзів передати скаргу у Вільний Світ. Її широко популяризувала західна преса та радіомовлення.

Після відбуття покарання М.Масютко повернувся до Феодосії, але тут його чекали нові поневіряння. Міська влада суворо заборонила йому з матір'ю і дружиною жити у власній хатині. Численні Масюткові скарги до владних структур ніхто навіть не розглядав. Лише у МВС йому пояснили: "В Криму, в Київській області, в Західній Україні проживати не маєте права". Масюткові довелося продати хату й повернутися на Херсонщину, землю прадіда, діда й батька, і поселитися в Дніпрянах поблизу Нової Каховки, де він увесь час перебував під наглядом КҐБ.

Удвох з дружиною, Ганною Григорівною, прожили тут тридцять років — з початку 70-х до вересня 2001 року. Тут, у своїй надзвичайно скромній хатині, М.Масютко 19 липня 1985 року закінчив написання великого твору-спогаду "В полоні зла" про життя рідного народу, і про своє життя, що стало невід'ємним складникам історії його народу. Ця книжка побачила світ у Львові лише 1999 року.

6 вересня 2001 року подружжя Масютків переїхало на постійне місце проживання до сестри Ганни Григорівни до Луцька, де невдовзі (18 листопада) від інсульту Михайло Масютко помер. Перед виїздом свою безцінну бібліотеку він залишив учителям і учням Дніпрянської школи. Там же, у школі, зараз створено музей борця за волю України — Михайла Савовича Масютка.

Учителька новокаховського ЗНЗ №10 Валентина Кириченко, яка була надзвичайно близькою до подружжя Масютків, по смерті Михайла Савовича напише: "Якщо подивитися на долю цієї людини, її творчий і життєвий шлях, перед нами буде, наче на долоні, вся історія нашого багатостраждального народу. То були страшні часи, коли інтелект нації, її розум перебував у політичних в'язницях. І дійсно, всі ті довгі роки ув'язнення можна назвати каранням за любов: любов до рідної української мови, до рушників і сорочок, вишитих хрещато, до жовто-блакитного кольору на нашому древньому прапорі, до рідного Дніпра і до Таврійських степів. Але ж любити свій край — це не є злочин...".

Надзвичайно образно висловився про М.Масютка Іван Пославський —кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України: "Син степової України, він за духом і мислею був галичанином, демонструючи тим історичну єдність української нації "від Сяну до Дону". Його книги — це живе свідчення невмирущості українського духу й українського слова, а тому завжди служитимуть джерелом пізнання найновішої історії України".

Великий Каменяр Іван Франко заповідав говорити правду навіть тоді, коли її не буде кому слухати, навіть стіні, але не мовчати. Усе життя Михайла Масютка — щира правда, за яку він довгі роки карався в радянських таборах. Проте настав час, і правда, свята правда української історії, восторжествувала. Тішуся з того, що цього часу діждав і Михайло Масютко.

У вересні 1993 року, до 60-річчя штучного голодомору в Україні, завдяки його зусиллям на території Свято-Введенської церкви було споруджено й освячено десятиметровий хрест з написом на ньому: "Жертвам репресій та голодоморів 1921-23, 1932-1933 та 1947 років". Щороку, у четверту суботу листопада, у День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій, біля Хреста збираються земляки М.Масютка, щоб вшанувати безвинно замордованих більшовицьким режимом своїх земляків. Приходив сюди і М.Масютко. Дніпрянці прийшли сюди й цього листопада, у день 72-ї річниці голодомору. Проте, уже немає з ними Михайла Масютка — Людини, що віддала життя на вівтар незалежності рідної України.

Цією статтею низько схиляю голову перед світлою пам'яттю мого земляка, справжнього борця за волю України, багаторічного політв'язня, колеги на педагогічній ниві, письменника Михайла Савовича Масютка. Вічна йому пам'ять.

Література

1. Кириченко В. "За любов мою, земле, до тебе..." // Учитель. — 2002. — 17 січня.

2. Масютко М. В полоні зла. — Львів, 1999.

3. Матеріали із сімейного архіву І.Лопушинського.

4. Масютко М. Людська рука // Учитель. — 2002. — 21 березня.

5. Славутич Яр. Масютко: (спогад) // Славутич Яр. Твори: У 2 т. — К.: Дніпро, 1994. — Т.1. — С.460-461.

6. Тарасова Ю. "За любов мою, люди, до вас..." / Роздуми і спогади про мого земляка Михайла Масютка // Учитель. — 2002. — 22 серпня.

7. Чорновіл В. Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців"). — Львів: Меморіал, 1991. — С.183-214.

Loading...

 
 

Цікаве