WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Пам’яті борця за незалежну Україну М.С.Масютка - Реферат

Пам’яті борця за незалежну Україну М.С.Масютка - Реферат

Цього разу, на відміну від Михайла Масютка, Грицьку Жученку вдалося уникнути виключення з інституту. Проте пізніше його все ж таки заарештовують за читання недозволених книжок, зокрема збірки Олександра Олеся "Кому повім печаль мою" та романів В.Винниченка. Крім читання заборонених книжок, "пришили" йому ще й несусвітнє звинувачення в терористичній діяльності у складі "групи" "ворога народу" Івана Микитенка.

Після виключення з інституту М.Масютко влаштувався вчителем української та німецької мов у Краєвщинській школі Володимир-Волинського району Житомирської області. Через рік, сумнозвісного 1937-го, його, 18-річного юнака, за наклепницьким доносом звинуватили в контрреволюційній пропаганді. Під час перебування на київському вокзалі М.Масютко зустрівся з Мельником, директором Васильківської середньої школи. Саме в той час було знято з посади Постишева. "Постишев пропився і прогорів", — сказав Мельник. "Усі вони прогорять", — відповів Михайло. Розмова була почута агентами, і обох молодих педагогів було заарештовано. М.Масютка було засуджено на 5 років ув'язнення та на три роки позбавлено виборчих прав. Покарання Масютко відбув на Колимі, куди його було доправлено навесні 1938 року. Працюючи по 12-16 годин на добу, він лише сам добув понад двісті кілограмів золота. На цій роботі Михайло виснажився наскільки, що його вага ледве сягала 44 кілограмів. Крім того, він пообморожував собі пальці на ногах. Кілька разів лише випадок рятував його від смерті.

1940 року помер батько, а мати добилася перегляду справи, після чого Михайла звільнили і реабілітували. Він залишився працювати в Хабаровському краї, де до 1942 року викладав німецьку мову в одній із шкіл Середньоканського району. Проте душею поет увесь час лине до рідної України, без якої не уявляє своє життя. У Магадані 1942 року з'являється один з найкращих його віршів "До України":

Рідна земле і рідне небо!

Не забуду я вас ніде.

Україно моя, до Тебе

Рветься серце моє молоде.

За горами і за морями,

Де я тільки уже не був,

Край, увінчаний тополями,

Ні на мить я ніде не забув.

Я прилину колись, прилину

На свою Батьківщину святу,

Припаду до землі на коліна

Й цілуватиму землю ту!

Рідна земле і рідне небо,

Не забуду я вас ніде.

Батьківщино моя, до тебе

Рветься серце моє молоде.

Навесні 1942 року колишнього політв'язня мобілізували до лав Радянської Армії. Війну М.Масютко скінчив під Берліном 1945 року. Його серце нестримно рветься до рідної української землі — спустошеної і сплюндрованої ще одним ворогом — фашистами. М.Масютко пише:

Україно моя розорена,

Край пісень, сподівань і мрій...

Над твоїми степами й горами

Пролітають пташки в ірій.

Обіймається серце болем,

Серце повниться жалем вкрай,

Як згадаю про твою долю,

Мій сплюндрований рідний край.

Після війни через сім років перерви М.Масютко повертається до своєї сім'ї в Крим (селище Сарабуз), де якийсь час працював у школі військовим керівником. 1946 року за розпорядженням Міністерства освіти УРСР був направлений до м.Дрогобича, де працював завпедом 10-ї залізничної школи.

1948 року вступив на редакційно-видавничий факультет Львівського поліграфічного інституту, а згодом екстерном — до Львівського педагогічного інституту. У своєму щоденнику за 1951 рік М.Масютко пише: "Хіба я був молодим, коли приготувався жити тихим і мирним життям? Тихо відраховувати день за днем, ретельно виконувати всі покладені життям і людьми обов'язки, спокутувати тричі спокутуваний мною "гріх" молодості та ні про що не думати. О, це найтяжче! Ні про що не думати! Задовольнятися тим, що є. Ніщо не хвилює душу, серце б'ється нормально, спокійно... І таке перебування на білому світі мало називатися життям?" Ні. Таке життя не для Михайла Масютка. Йому було про що думати — про свою нещасну Україну та її знедолений люд. Ці думки не покидали його ніколи до останньої хвилини життя. 1952 року, перебуваючи вдома в Криму, М.Масютко пише вірш "До мрії", в якому сміливо закликає до боротьби за нове, краще життя:

Мріє! Навій нам пожару,

Дай нам живої води,

Дай нам пекучого жару

Сили збудить молоді.

Сили збудить, запалити

Порох байдужих сердець,

Темную ніч освітити,

Вийти на грець!

Наприкінці 1952 року М.Масютко написав для наукового гуртка інституту реферат "Норми комуністичної моралі", який було визнано хибним. У роботі студент доводив, що не існує моралі комуністичної чи якоїсь іще, існує загальнолюдська мораль. За цей реферат, за чотири місяці до захисту диплома, його, відмінника навчання, виключили із Львівського поліграфічного інституту. Але Михайло 1953 року закінчує екстерном Львівський педагогічний інститут, учителює на Волині, кілька місяців працює науковим співробітником музею Івана Франка у Львові. Згодом, 1955 року, Масютко зміг добитися дозволу на захист диплома в Московському поліграфічному інституті. Потім учителював у с.Олексичі на Львівщині, у залізничній середній школі у Ківерцях на Волині, у селі Стайки на Київщині. Через рік переїхав до матері у Феодосію, викладав малювання, креслення та українську мову в школі та технікумі (цікаво, чи є таке сьогодні у Феодосії?), а потім вийшов на педагогічну пенсію.

У Феодосії М.Масютко не знаходить виходу із ситуації. І хоч Крим і став знову українським, розбудовувати Україну тут було надзвичайно складно. Часом письменникові просто не було на кого спертися у своїй боротьбі за Україну:

Дайте, о дайте,

Дайте, о дайте,

Дайте ви точку опори мені.

Точки опори нема.

Точки опори нема!

Точки опори нема...

Бо нікому дати,

Бо нікому дати

Точку опори мені...

("Точка опори", Феодосія, 1959).

Але М.Масютко сам віднаходить для себе "точку опори". Це його слово, полум'яне слово на захист усього українського. Він виступає як опозиційний публіцист. Інтенсивно займається літературною роботою (пише статті, повісті, оповідання), а також працює як художник-поліграфіст, оформлює книжки, найбільше для львівського видавництва "Каменяр". Зрідка автор друкується в республіканській ("Літературна Україна", "Дніпро") та обласній пресі Криму і Львова. Під час шевченківського ювілею 1964 року виступає на феодосійському радіо та львівському радіо і телебаченні збесідами про всесвітньо-історичне значення творчості Великого Кобзаря.

5 серпня 1965 року до його помешкання у Феодосії ввірвалася зграя каґебістів. Вони вилучили самвидавничу літературу (вірші Василя Стуса, Ліни Костенко, Івана Драча, твори М.Грушевського та П.Куліша, "Виступ на вечорі, присвяченому 30-літтю з дня народження В.Симоненка" І.Дзюби, "До письменниці Ірини Вільде та її земляків, які не бояться правди", "Українська освіта в російському шовіністичному зашморгу", "Промова Дуайта Ейзенхауера на відкритті пам'ятника Т.Шевченкові у Вашингтоні", "Відповідь діячам культури УРСР від діячів української культури Канади та США" Р.Рахманного, "Останній твір Миколи Хвильового", "З документів найновішої історії України, спалених у Києві" М.Гришка, "Виступ на похороні В.Сосюри" А.Малишка та інших вільнодумців), забрали рукописи його художніх творів та літературознавчих статей, зокрема "Література і псевдолітература на Україні". З матеріалів слідства відомі лише назви низки статей і художніх творів, що належать перу М.Масютка. Серед них сатиричні оповідання (чи гуморески) "Революційний дід", "Кров відзивається кров'ю", повість "Химера". В архіві М.Масютка чудом залишилися рукописи деяких віршів, декілька сатиричних оповідань, а також недрукованих статей "Іван Франко в образотворчому мистецтві", "Неологізми в творчості Лесі Українки", "Пан Тадеуш" у перекладі Максима Рильського", "Особливості перекладів Максима Рильського". Усі вилучені матеріали кваліфікувалися як "антирадянські".

Михайло Масютко вдруге був заарештований у Феодосії у вересні 1965 року та згодом доправлений літаком до Львова. У тюрмі Львівського КГБ 17 березня 1966 року Масютко писав:

Loading...

 
 

Цікаве