WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Пам’яті борця за незалежну Україну М.С.Масютка - Реферат

Пам’яті борця за незалежну Україну М.С.Масютка - Реферат

Пам'яті борця за незалежну Україну М.С.Масютка

Наш земляк — херсонець Михайло Масютко належить до тієї славетної людської когорти, яку називають совістю нації. Не кожному випало двічі бути в'язнем сумління — спочатку в часи сталінської доби, згодом — у відлигу шістдесятих. Людина нелегкої страдницької долі, він чимало зазнав на своєму віку несправедливості і зла. Проте все переборов і вижив, подолавши довгі життєві гони.

Так склалося, що мені особисто не довелося бути знайомим з цією унікальною постаттю, учителем і письменником від Бога — Михайлом Савовичем Масютком. Наше заочне знайомство розпочалося в серпні 1999 року, коли до Херсона вкотре приїхав відомий канадський учений, письменник, громадський діяч і меценат Яр Славутич — губерніяльний херсонець (так він сам себе називає). Визначний гість прибув до Києва на III-й Всесвітній конгрес українців. До Херсона письменник завітав, щоб зустрітися з авторським колективам книжки "Поетика Яра Славутича" (упорядник І.Лопушинський), написання котрої щойно було завершено. Під час однієї із розмов зі мною Яр Славутич запитав, чи знайомий я з Михайлом Масютком з Нової Каховки. На превеликий жаль, я знав про нього лише з розповідей новокаховського поета, мого приятеля зі студентської лави Олександра Гунька. Я поцікавився, звідки знає Яр Славутич Михайла Масютка. Виявляється, їхні шляхи перетиналися ще в 30-х роках, коли обидва хлопці були студентами-однолітками мовно-літературного факультету Запорізького педагогічного інституту. Яру Славутичу (тоді Григорію Михайловичу Жученку) вдалося, попри одноразове ув'язнення, закінчити 1940 року інститут, а Михайло Масютко 1936 року змушений був його залишити. Після Другої світової війни Яр Славутич проживав спочатку в Німеччині, потім у США, а з 1960 року — у Канаді. 1968 року долі М.Масютка і Я.Славутича знову перетнулися (тепер заочно), коли у Франції вийшла друком книжка В'ячеслава Чорновола "Лихо з розуму" (Портрети двадцяти "злочинців"). Одним із "злочинців", про якого писав В.Чорновіл, і був Михайло Масютко. Поява цієї книжки на Заході справила враження справжнього вибуху бомби. Потрапила книжка і до рук Яра Славутича у далеку Канаду. У своїй книжці В.Чорновіл писав: "Дійсно, імена більшості засуджених мало, або й нічого не говорять широким колам української громадськості". Але сьогодні їх знає кожний (окрім, звичайно, доморощених манкуртів): В'ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Михайло Горинь, Іван Гель, Левко Лук'яненко, подружжя Ірина та Ігор Калинці, Опанас Заливаха. У цій книзі славетних борців за волю України гідне місце посідає ім'я херсонця Михайла Масютка.

Згодом, 1983 року, у книжці Яра Славутича "Живі смолоскипи" було вміщено його вірш-спогад "Масютко", написаний 1981 року. Автор вводить читача в атмосферу передвоєнного часу, вимальовує портрет свого побратима:

У тридцять сьомому, у Запоріжжі,

Зустрілись ми на вулиці Жуківській,

Коли виходили з педінституту

І дзенькотів, рушаючи, трамвай.

Запам'ятав я — запорізький усміх,

Правиці вірної козацький потиск,

Русява грива і тверда постава.

І гарний голос, мужній баритон.

Ми йшли на виступ знаного поета,

Співця землі, Філянського Миколи,

Що завітав із міста Січеслава

На дружні диспути з молодняком.

Езотерично повідав прибулець,

Коли проказував сумирні вірші.

З безгучних слів лише "цілую землю"

Мені бриніло ніжно, ніби спів.

А далі Яр Славутич подає розгорнуту характеристику виступу М.Масютка на літературній зустрічі:

Скінчив поет — і взяв кінцеве слово

Стрункий Михайло, вставши з-поза крісел,

Рукою вверх підбивши буйну гриву, —

І вмить затихла заля заньківчан.

О як дзвенів його лункий постскриптум!

(Це "Київ" був — прибулого поета).

Шановний автор, лисину втиравши,

Мовчав і слухав, сяяв і мовчав.

Нараз, густою гривою стріпнувши,

Промовець гучно гримнув парафразу:

"У час грядущий, в пору незабарну,

Ти знов розімкнеш гордо свій язик!"

Увесь театр від оплесків бурхливих,

Немов пороги на Дніпрі, здригнувся.

А лисий автор, кликаний на сцену,

Вклонявсь і слухав — сяяв і радів...

Я більш ніколи їх обох не бачив —

Ані Філянського, ані Масютка —

Лише неждано тридцять літ пізніше

У Чорновола про Михайла стрів.

Після нашої зустрічі 1999 року Яр Славутич попросив мене передати від нього незначну суму грошей Михайлові Масютку, при цьому сказавши: "Я допоміг матеріально всім, про кого писав В.Чорновіл у книжці" "Лихо з розуму". Масютко — останній. Виконайте, будь ласка, моє доручення". Доручення мною було виконане. Михайло Масютко відразу ж через мене надіслав щиру подяку Ярові Славутичу за пам'ять і підтримку. На превеликий жаль, 18 листопада 2001 року (у день свого народження) Михайло Савович Масютко у віці 83 років помер. Проте він народився вдруге, тепер уже в пам'яті тих, хто був поруч з ним упродовж усього нелегкого життя, знав і любив його.

Хто ж він — провідник ідеї незалежності Української держави Михайло Масютко?

Михайло Савович Масютко народився 18 листопада (1 грудня за новим стилем) 1918 року в с.Чаплинці на Херсонщині. Його батько був регентом у місцевій церкві, мати, Дарія Олександрівна, учителькою. Михайло рано розпочав навчання. У 1932-1933 роках родина Масютків мешкала у м.Олешки (нині — Цюрупинськ), де пережила страшний голодомор. Після закінчення 1934 року Цюрупинської семирічки Михайло навчався на робітфаці при Херсонському педінституті. 1934 року він розпочав навчання на мовно-літературному факультеті Запорізького педінституту. З цього ж року родина Масютків стала проживати в Криму. У своїй книжці "В полоні зла" він пізніше напише: "Маю навіть довідку з 1934 року про те, що я кримський житель, з печаткою Кримсько-татарської Автономної Республіки. Мій батько похований ось тут, у Сарабузі під Севастополем. Ми не з тих, що приїхали на місце виселених...".

Проте закінчити педінститут Михайлові не вдалося. Він був відрахований з третього курсу після вечірки в гуртожитку, на якій з ровесниками почав згадувати, хто і як переніс голод 1933 року, хто що бачив у цей жахливий рік. У кожного ще стояли перед очима жахливі картини голодної смерті. Ось розповідь Михайла про страшний рік, надрукована у Львові 1948 року. "Ми, діти, збиралися на березі Дніпра. Тут повно кораблів із різних країн. Найбільше грецьких. У ці кораблі величезний рукав елеватора день і ніч засипав пшеницю. День і ніч ми лазимо на березі, шукаючи поживи. Ми — як песенята (псів давно вже тут поїли). Обминаючи трупи померлих із голоду, ми вишукуємо у брудному піску зернинки пшениці. І ось тоді на березі Дніпра я побачив руку. Вона десь там, на палубі грецького корабля, високо піднімає білу паляницю і з розмаху кидає у воду. Ми всі, хто у чому стояв, кидаємось у масні хвилі Дніпра і, змагаючись, пливемо до хліба. Ми рвемо його жменями у воді та ковтаємо, не пережовуючи, щоб більше з'їсти...".

"На цій вечірці не обійшлося без стукача. Нас спочатку повиключали з комсомолу, а згодом і з інституту", — згадає Масютко пізніше в своїй книжці "В полоні зла". Через роки, в оповіданні "Кістки мовчать" Михайло Масютко знову повернеться до теми голодомору 1932-1933 років. Герой його оповідання дивиться на поріг своєї хати і пригадує її навесні 1933 року. Тоді він теж так стояв на цьому порозі, лише лицем, оберненим у хату. Він бачив в одному кутку на долівці свою матір, а в другому — старшого брата. Обоє вони вмирали з голоду. Один з малолітніх братів лежав нерухомо на печі, а другий жменькою своєї маленької руки брав попіл з мірки і їв його.

Тут, на студентській вечірці, були разом однолітки Михайло Масютко і Григорій Жученко (нині Яр Славутич), який щойно став першокурсником. А згадувати Ярові Славутичу було що: під час голодомору 1933 року померла його найменша піврічна сестричка Галочка; бабуся, яка відмовилася їсти, щоб було більше вбогої поживи для діточок, та улюблений дідусь, якого Гриць час від часу рятував від голодної смерті, приносячи ночами шматочки зекономленого глевкого хліба, бутиль молока, яке скисало, трохи пшонця й солі. Дід помер на його руках, пожувавши принесеного хлібця й надпивши молоко. Хлопець сам поховав діда на узліссі. При повному розумі перед смертю дід узяв з нього присягу — вижити й розказати всьому світові, як сталінська Москва нищила Україну. Пізніше Яр Славутич виконав свою присягу на Заході, коли в листопаді 1968 року свідчив перед міжнародною комісією для розслідування голоду в Україні.

Loading...

 
 

Цікаве