WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Освоєння повоєнної дійсності у збірках «На грані» Наталі Лівицької-Холодної та «Спрага» Яра Славутича - Реферат

Освоєння повоєнної дійсності у збірках «На грані» Наталі Лівицької-Холодної та «Спрага» Яра Славутича - Реферат

І що шакалів і лисиць,

Вовків, гієн і чорних круків,

Самозакоханих самиць,

Самців метких і довгоруких,

І суку, що з кубла гарчить,

і вірних їй "батьків родини"

в одну благословенну мить

оберне раптом у Людину?! [4:123]

Знемагаючи від пережитого, Н.Лівицька-Холодна все частіше апелює до Бога. В інтерв'ю з Богданом Бойчуком поетеса зізнавалася: "Я дуже релігійна, але не по-церковному... Та церковщина мене убиває, і я, грішна, не буваю часто в церкві, вдома молюся" [Цит. за: 4:53]. Почасти мова йде про постійні звертання до Господа, як-от у поезіях "Господні терези", "Жнива", "Не треба слів", згадки про янголів ("Розмова з янголом"), сурми страшного суду ("Екстаза"). Проте найповніше ця тенденція презентована у поезії "Молитва".

Лірична героїня страждає у чужому ворожому світі, де щохвилини порушуються Божі заповіді, де вбивають і крадуть, де так важко знайти Людину: "...бо навколо вовки, вовки... і виття їх серце студить". Вона безнадійно самотня і налякана. Лиш віра допомагає їй не впадати у розпач. А проте й вона може похитнутися, з'являється сумнів: чи бачить Господь усе це беззаконня. Авторка не йде слідом за Шевченком, оскаржуючи Боже провидіння, лиш тихо нарікає:

Боже! Прийди й поглянь,

Що зробили з Твого діла,

З трону свого встань,

Зійди на хрести і могили!

Відвідай руїни столиць,

Порожні міста і оселі,

Заглянь у пустку лиць,

У дитячі сни невеселі! [4:123]

Характерний лейтмотив поезії — порожнеча, що панує в абсурдному світі: "порожні міста й оселі", "пустка лиць", багатомовна тиша у церквах. Чи Господь жорстокий, чи він не бачить, чи ще раз хоче напоумити грішних людей, котрі відкинули вічні істини, повірили у вседозволеність, створили світ, "де серце Твоє і любов Твою запльовано!". Всі навколо потонули у гріху, як за часів біблійних Содому і Гоморри. Тож Бог розгнівався і карає людей. Чи почує він тихе благання безневинної душі серед вовчого виття й гудіння моторів: "Боже! Але Ти десь там, Де мертво блимають зорі, А між нами й Тобою густа Хмара моторів". Авторка не звинувачує Бога, адже віра — єдине, що їй лишилося, єдиний дороговказ, світло у мороці кінцесвіття. Але вона — лиш слабка жінка, яка боїться, що не втримає тягаря, тож наприкінці смиренно просить:

Вислухай молитов моїх,

Подай мені, Господи, руку!

Хай віра моя проста

Буде тверда, як камінь!

Я знаю — треба так,

Я вірю — Ти тут, з нами.

Звертання до Бога, розрада у вірі — ці мотиви не зникають, а посилюються від збірки до збірки. Саме релігійність допомагає поетесі змиритися з недосконалістю світу і з тим невідворотним фактом, що підсумком людського життя завжди є смерть.

Найбільшої емоційної, експресивної наснаги вдалося досягти Яру Славутичу у третьому циклі, який умовно можна було б назвати "Апокаліптичне". Лейтмотив поезій — спрага помсти. Відшуміли події Другої світової, "козакування" у Чернігівській Січі та часова відстань не спроможні загасити жагу помсти, спричинену і особистою втратою (трагічна смерть дружини і доньки), і втратою батьківщини:

Кари кар — невимовно мало!

Сном німотним, світе, не спи!

Під чужим очманілим чвалом

Застогнали мої степи [6:120].

Воістину Шевченківської сили та емоційності набуває Славутичеве звернення до Бога, що лине з глибин зболеної душі:

Я молюся тобі натхненно, —

В час урочий цей світ зустрінь

І покутним градом вогненно,

Вікопомним градом, як рінь,

Розметай, спопели сваволю,

Сяйвом райдуг мій край обвій

І розбурхані хвилі болю

Погамуй у душі моїй [6:120].

Ліричний герой циклу постає перед читачем у двох іпостасях: перша — Гамлет ("Я — другий Гамлет, що з біди збезумнів І споглядаю присмерки епох" [6:121]), друга — біблійний пророк: "Щоб я, новітній Єремія, Оплакував свій чорний час" [6:128]. Єремія — автор однієї з пророцьких книг, що входить до складу "Старого Завіту". Використана автором паралель викликана, напевне, асоціацією з біблійною книгою "Плач Єремії", в якій пророк оплакує долю Єрусалима та Іудеї після вавилонського завоювання [2:131].

З Єреміїного пророцтва Яр Славутич переймає гнівні інвективи на адресу злого оточення, як-от: "... Вони напинають свого язика, немов лука свого, для неправди, міцніють вони на землі і не для правди, бо від злого або до злого ідуть..." [763], нарікання на Господа: "Чому вразив Ти нас і немає нам ліку? Ми чекаємо миру — й немає добра, і часу вздоровлення — та ось тільки жах". Слідом за пророком поет, чия душа знемагає від тягаря пережитого, від суцільного панування зла, зболено вигукує: "Ти не чуєш мого благання, Твердю неба прикрився Ти. О жорстокий! В журбі скитання Прирікаю тобі світи" [6:124].

Ліричний герой циклу може також нагадати іншого біблійного пророка — Івана Богослова, в чиєму новозавітному "Об'явленні" йдеться про кінець світу. Апокаліптична образність визначає семантичний код циклу, наприклад:

Земля — як гріховне лоно,

Все небо — зловісні знаки.

Простори горять червоно,

Криваво палають маки.

Надходить, бутний достоту,

Кінець, — і холонуть скроні,

І зносять світів скорботу

Розкриті мої долоні [6:126].

В окремих поезіях знаходимо творчо переосмислені образи, запозичені, найпевніше, з книги Івана Богослова, наприклад, сурми, що передують Страшному Суду: "О звуку сурми не жди — Борвієм гряди, Месіє, Жорстоким судом суди!" [6:122]. Навколо письменник помічає переконливі знаки наближення кінцесвітніх часів: "Тирлує тьми поріддя низькочоле... Ввесь світ оглух. Як невигойні рани — Тіла держав. Апокаліпси мить Понад звадливим людом окаянним, Як божий бич, кометою гримить" [6:121].

Це час остаточного падіння моралі, коли "кривда, підступна відвіку, Щедрі бере бариші" [6:124]. Апокаліптична картина зруйнування світопорядку лунає і в іншій поезії: "Світи — попелища храмів, Народи — покутня мста. Мій біль далину обрамив, Як терен чоло Христа" [6:125].

У ці кінцесвітні часи поет переймається не власним спасінням, а долею батьківщини, яка знемагає під чужинним ярмом. Україна традиційно ототожнюється автором з Матір'ю, яку покинули діти. Проте попри гнітючий настрій циклу, завершується збірка поезією, яка з пророчою наснагою нагадує, що після всіх випробувань і страшного суду гряде Царство Небесне:

... Очищеній людській вірі

Появить лагода вид,

І стане в господі добрій

Братання і клич незлоби

Знесе на прадавній обрій

Новий маєстат доби [6:129].

Попри все поет вірить, що лихі часи минуть, а правдоносці зроблять усе, "щоб з лона старої віри Новий народився світ" [6:128].

Ще одна принципова річ — ставлення поетів до життя. У Яра Славутича показовий образ смолоскипа як символ активної життєвої позиції, кредо борця, який не впадає у відчай, а збирає сили для подальшої боротьби. Характерно, що й збірку, в якій ішлося про українських правозахисників, дисидентів автор назвав "Живі смолоскипи". Натомість лірична героїня Наталі Лівицької-Холодної — слабка беззахисна жінка, якій надто багато довелося пережити. Тож її концепція — життя-тривання, очікування смерті, необхідність достойно прожити відміряне: "Не смолоскипом в тьму сторіч, Я буду майстром непоміченим І каганцем у буднів ніч ("Самотність").

Підсумовуючи, зауважимо, що наявність схожих мотивів у збірках Наталі Лівицької-Холодної та Яра Славутича зумовлена реаліями повоєнної дійсності (тематичні перегуки: протиставлення чужини — батьківщини, викриття несправедливого світу, прощання з молодістю, а також використання біблійної образності, філософічність як нові риси стильової манери митців). Загалом же далися взнаки вікові, генераційні та інші відмінності, що зумовили появу цілком оригінальної творчої манери кожного з письменників, сформували неповторний художній світ.

Література

1. Гарасевич М. Поетична творчість на етапах життя // Творчість Яра Славутича: Кн. ІІ. — К.: Дніпро, 1997. — С.248-260.

2. Коваль А.П. Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. — К.: Либідь, 2001. — 312 с.

3. Куценко Л. Наталя Лівицька-Холодна. Нарис життя і творчості. — Кіровоград, 2004. — 104 с.

4. Лівицька-Холодна Н. Поезії старі й нові. — Нью-Йорк: Видання Союзу українок Америки, 1986.

5. Назаренко Т. Поетична творчість Яра Славутича // Харківський збірник / Упор. Л.Селіверстова. — Харків: Регіон-інформ, 2004. — С.7-16.

6. Славутич Яр. Поезії та поеми. — Едмонтон: Славута, 2004. — 660 с.

7. Шерех Ю. Без назви // Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеології. — К.: Дніпро, 1993. — С.364-408.

Loading...

 
 

Цікаве