WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Освоєння повоєнної дійсності у збірках «На грані» Наталі Лівицької-Холодної та «Спрага» Яра Славутича - Реферат

Освоєння повоєнної дійсності у збірках «На грані» Наталі Лівицької-Холодної та «Спрага» Яра Славутича - Реферат

Показовою у цьому контексті є поезія "Тополі". Все, зокрема деталі пейзажу (тополі), нагадує письменниці про батьківщину: "Знов жаль за рідною землею В душі, що вигоріла вкрай, І раптом ось молюсь за неї..." [4:124]. Дещо відмінний контекст наявний у поезії "З минулого". Спогади про батьківщину тим дорожчі, що йдеться тут про часи дитинства та юності, котрі здаються 43-річній жінці омріяним раєм. "Тепер" у трактуванні авторки похмуре: "ми тепер похмурі і завзяті", "нас тепер ще тяжче стало взяти словом тихим ніжности й тепла", "світ тепер навколо нас не той став" [4:126]. Але антитезою "тепер" уявляється не так "колись", як "десь" (отже акцентована не стільки часова, як просторова віддаль):

Десь в минулому Дніпрові плеса

І солодка червінь в вишняках...

Десь, далеко-десь, привітність хати,

Що була колись, як цілий світ... [4:126]

Проте з часом дитячі спогади стираються, нагадуючи старі фотознімки. Тут виявляється друга небезпека, на яку вказав Б.Рубчак, — "одверто висловлений сумнів у існуванні батьківщини" [4:36]. Образ України втрачає свою предметну окресленість: "поблякла й висохла, мов міт" [4:124], "О Україно! Вічний міте в серцях мандрівних злидарів" [4:133].

Невимовного болю завдає поетесі усвідомлення трагічного становища, в якому опинилася батьківщина, відчуття власного безсилля. Щемливі спогади дитинства поступаються місцем тривожним видінням:

Щоночі снишся Ти кошмаром,

Лякаєш мертвим сном осель,

Печеш незгаслим ще пожаром

І студиш холодом пустель... [4:133]

Образ України в поезії Н.Лівицької-Холодної багатогранний: це й ідеалізований край дитинства, і руїни, край, що конає в лабетах ворожої імперської влади. Натомість авторка цілковито ігнорує чужину. Один лише раз проривається на сторінках збірки емоційно-оцінний вислів: "В цій чужій стороні заклятій" [4:125]. Це неприйняття чужини досягає своєї кульмінації після "другого ісходу" — переїзду до США.

Більшість поезій збірки Яра Славутича так само репрезентують читацькій уяві протиставлення "свого" — "чужого", точніше "рідного краю" — "чужини". "Чужина" представлена яскравим образним ланцюжком: "подув крижаний", "сіре небо чужини", "хмуряться простори" [6:109], "важкі путі, позбавлені спокою", "чужі краї, запалі в каламуть" [6:110], "терпка чужина" [6:114]. Доволі характерними в цьому плані є дві поезії, що увійшли до першого циклу. Перша — "Відгомоніла спрагла рівновага" — це прощання з рідним краєм, небажання прийняти чужину. Автор добирає справді промовисті образи:

Прощай навік, блаженний супокою!

Мою рахмань і втрачені степи

В дочасну пору заступили млою

Чужинних міст брунатні черепи [6:109].

Окрім зауваженого неприйняття чужого довкілля привертають увагу принаймні два виразно заявлені мотиви. Перший — невідворотність вимушених мандрів, що тяжіє над ліричним героєм як меч Дамокла. Другий — сприйняття цих мандрів як прокляття, спокути за невідомі гріхи (зауважений Б.Рубчаком "комплекс Іова"). Ліричний герой Яра Славутича, як міфічний Антей, відчуває нерозривний зв'язок з рідною землею. Втративши батьківщину, він втрачає сенс існування, силу, радість буття.

Ні гожий Майн, ні Райнові щедроти,

ні косогорів пишнобарвна гра

не нагадають степові широти

і не заступлять рідного Дніпра [6:115].

Письменник прагне повернутися на батьківщину, відновити втрачену душевну гармонію. 1945 року з нагоди сторіччя Шевченкового "Заповіту" Яр Славутич написав власний "Заповіт". Лейтмотив поезії — прагнення повернутися хоч після смерті, бути похованим на рідній Херсонщині, бо за життя, допоки існував СРСР, навіть "на тло сплюндрованого дому Не допустять недруги мене" [6:116]. Славутич ностальгійно просить:

Поховайте на довічний спокій

Там, де хвиля жита — як гора,

У моїй Херсонщині широкій,

Де вітає близина Дніпра... [6:116].

Та певності, що це бажання здійсниться, немає. В унісон до Славутичевих лунають рядки з поезії Наталі Лівицької-Холодної "На роздоріжжях":

Не гримлять гурагани смерті,

Відлетів, відшумів буревій.

Тільки нам не судилось умерти

На кривавій дідизні своїй [4:127]

Інший поширений у збірці Наталі Лівицької-Холодної мотив можна назвати "прощання з молодістю". Все частіше з сумом авторка констатує наближення старості. Ще "іскриться пінява й ясна, До половини повна чара" [4:121] життя, але молодість уже минула й не повернеться. Панує настрій "передостанности", усвідомлення, що людина смертна, що життя минає надто швидко — "Тісний людських змагань трагічний кін, Все ближче виступ мій останній" [4:121], — пише 43-річна поетеса. У 45 років вона з сумом констатує прикмети "відходу": "душа німіє, в серці мовкнуть струни". А проте це виявилося завчасним, адже доля подарувала їй довге життя. Справді пророчими видаються гіркі рядки з поезії "Тривання", нарікання: "О Боже! Чом не полум'яність смерти, Лиш гіркоту тривання дав мені?" [4:129].

Періоди людського життя в уяві поетеси асоціюються з порами року: молодість — то весна: "і весни мені не пригадуй, не тривож покою зрілих літ" ("Жнива"), старість — зима. Сьогодення ліричної героїні — осінь. Ця осінь життя позначена передусім утомою, байдужістю, очікуванням смерті: "Я чекаю на смерть без ляку, Тільки знаю не досить ще", смерть видається єдиним порятунком від нестерпності буття: "Адже й серце моє гаряче В цьому світі, Мов у труні" [4:134]. Разом з тим осінь — то період збирання врожаю, підведення підсумків:

Осінь буде гарна й плодовита,

Овочів не вбили громи з хмар,

І душа, як стиглий колос жита,

Зберегла для житниць свій тягар [4:134].

Сприйняття старості трагічне, проте в пізніших поезіях збірки, особливо у наступних — "Перекотиполе" та "Остання дія" — авторка, здається, змирилася й зрозуміла, що кожен період життя — неповторний, здатний обдарувати людину новими радощами і здобутками.

Сутність другого розділу збірки "Спрага" можна передати словами Т.Назаренко: "Ця невелика за обсягом книжка виявилася ніби перепочинком на шляху боротьби та спробою осмислити набутий життєвий досвід..." [5:12-13]. Збагачений життєвим досвідом, загартований у пожежі Другої світової війни, ліричний герой (читай — і сам автор) озирається на пережите, оцінює його в чеканні "суворого суду". У поезіях немає песимізму, "кінцесвітніх" настроїв, йдеться швидше про спокійне сприйняття світу людиною, котра підходить до періоду творчої зрілості, коли молодість уже відгомоніла, але й старість ще не стукає у двері, адже на момент виходу збірки авторові було лише 32 роки:

Після грози поглибшає блакить,

З роками розум визріє, мов гроно.

Тож хай сивіють скроні, сни мовчать,

Маєстатично споважніє тіло, —

Премудрий спокій прикладе печать

На те єство, що буйно клекотіло[6:117].

Славутичів ліричний герой прагне погамувати спрагу пізнання, сподівається, що зможе своїм життям принести користь поневоленій батьківщині. Волею обставин йому довелося замінити гвинтівку на перо (за Є.Маланюком, "стилет" на "стилос"), а проте і слово він прагне перетворити на зброю. Як декларував свого часу У.Самчук, ліричний герой хоче стати "літописцем" цієї непростої епохи, закликаючи:

Прийди, прийди, первопричинне слово

На невгамовність марної плавби,

Щоб я в тривкім наснаженні святково

Засвідчив суть померклої доби! [6:118].

Медитації на теми творчої зрілості видаються завчасними: "сивина", "зріле серце", "мудра школа відбуялих днів" — вияв не старості, а митцевого змужніння.

Окрім уболівання за долю України, лірична героїня збірки "На грані" надзвичайно емоційно реагує на факти недосконалості світу. Як жахливо усвідомлювати, що цивілізоване ХХ століття стало віком відродженого варварства, як страшно жити у світі, де панують зло і несправедливість, чи вдасться їй зберегти свою душу: "І в цій пустелі, серед крику й бруду, серед перекупок і крамарів, я так боюсь, що я також забуду, що Бог мене людиною створив [4:129]. Використані авторкою образи вражають емоційною наснагою. Не впадаючи у відчай і зневіру, з останніх сил поетеса прагне знайти те єдине слово, що

...до сердець усім промовить.

Loading...

 
 

Цікаве