WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Освоєння повоєнної дійсності у збірках «На грані» Наталі Лівицької-Холодної та «Спрага» Яра Славутича - Реферат

Освоєння повоєнної дійсності у збірках «На грані» Наталі Лівицької-Холодної та «Спрага» Яра Славутича - Реферат

Освоєння повоєнної дійсності у збірках "На грані" Наталі Лівицької-Холодної та "Спрага" Яра Славутича

Творчість Наталі Лівицької-Холодної та Яра Славутича посідає помітне місце в літературі української діаспори. Обраний порівняльний підхід видається цікавим, адже дозволяє чіткіше окреслити ті чи інші риси індивідуальної стильової манери митців. Мета статті — проаналізувати поетичні збірки Наталі Лівицької-Холодної та Яра Славутича, які були написані відразу після Другої світової війни (зі збірки "На грані" вибрані лише поезії, датовані 1944-1949 роками, аби зіставлення виглядало точнішим). Цікаво з'ясувати, наскільки відмінною виявиться інтерпретація схожих подій цими майстрами слова. Зауважимо також, що мова йде лише про перегуки, зумовлені схожими життєвими обставинами (адже написані твори в період, коли автори перебували у таборах Ді-Пі у Німеччині).

1939 рік — початок важких поневірянь родини Н.Лівицької-Холодної, коли часто доводилося дбати про звичайний шматок хліба, про ліки для хворої доньки. Поетка змушена була виконувати будь-яку роботу, в тому числі й фізичну. У 1944 році Холодні залишили Варшаву, яка стала для них другим домом, і переїхали до Німеччини. Це була катастрофа, посилена спогляданням поруйнованої і понівеченої Німеччини. Від 1944 року сім'я жила в Оффенбаху, з 1948 року — у Майнц-Кастелі, а згодом у Етлінгені.

Схожа "одіссея" випала й на долю Яра Славутича. Ось її віхи: 1944 р. — після дев'ятимісячного перебування у Львові поет виїздить на Захід; арешт у Катовицях з підробними документами; нічна втеча з табору інтернованих; перехід польсько-чеського кордону; втеча від гестапівців; переїзд до Берліна. 1945 р. — втеча до Веймару, а потім до Баварії; участь у заснуванні МУРу (до МУРу "від старших письменників" залучена була і Н.Лівицька-Холодна, щоправда активної участі у його роботі поетеса не брала). 1949 р. — еміграція до США, родина осіла у Філадельфії. За скупими рядками біографії митців — постійні втечі, переїзди, пошуки "хліба насущного", душевний дискомфорт і невтолима туга за втраченою батьківщиною, яка після "другого ісходу" (еміграції до США) ще більше віддалилася.

А проте, окрім схожих моментів, слід також враховувати чинники, що зумовили відмінності в інтерпретації фактів довколишньої дійсності: соціостатеві (жіноче й чоловіче сприйняття світу все ж має певні характерні риси), вікові (у 1944 році Н.Лівицькій-Холодній виповнилося 42 роки, а Ярові Славутичу — лише 27...) Але окремо хотілося зупинитися на відмінностях сказати б "генераційних". Н.Лівицька-Холодна та її покоління — це так звана друга "хвиля" української еміграції, центром якої стала Прага. Цікаві роздуми про це покоління наводить Л.Куценко: "Пражани — то окрема республіка", — любив наголосити Л.Лиман. Щоправда, жодних пояснень феномену "пражан" я не почув, лише констатацію спільних рис для інтелектуальної міжвоєнної еліти: аристократизм, претензії на певний суспільний статус, прагнення виокремитися, певна ізоляція від загалу тощо... Прага цілеспрямовано творила з молодої генерації уенерівської еміграції інтелектуальну еліту європейського зразка, причому не вдаючись до асиміляторських процесів..." [3:68-69].

Натомість представники третьої "хвилі", до якої належав Яр Славутич, лише під час Другої світової війни вирвалися з лабет тоталітарного СРСР, де їм доводилося докладати зусиль, аби просто вижити, вони були більш стійкими до випробувань, хоча від того їх страждання були не менш відчутними.

Характерні у цьому контексті назви збірок. Якою б не була інтерпретація поняття "спрага" у Яра Славутича (прагнення мандрів, пізнання світу, спрага помсти), пафос життєствердний — людина прагне, отже, живе. Натомість назва збірки Н.Лівицької-Холодної звучить більш тривожно — "На грані", отже на межі якогось зламу, посилюється відчуття трагічності, невідворотності. Дається взнаки й те, що збірку авторка уклала в середині 80-х років, отже дивилася на поезії з височини перейденого життєвого шляху, підсумовуючи зроблене.

Привертає увагу також відмінний підхід до укладання збірок. Н.Лівицька-Холодна цілком свідомо обирає хронологічний принцип групування поетичного матеріалу. Більшість дослідників підкреслювали "щоденниковість" збірки "На грані". Ю.Шерех, наприклад, зауважив: "Нові поезії" [Н.Лівицької-Холодної — Л.С.] не групуються в цикли, кожний вірш, хоч який короткий, має свою назву, багато з них — і підназву — "Листки з щоденника", підкреслюючи тим їх епізодичність, завершеність у собі, самодостатність, самоцінність..." [7:364-365] — і далі: "Щоденниковість була диктована їй обставинами життя, що схиляли до нотування вражень і переживань, а не до організації як цілості за музичною засадою" [7:376].

Натомість Яр Славутич обирає традиційний поділ збірки на цикли, кожний з яких має свою тематичну домінанту. Характерно, що цикли у збірці "Спрага" (на відміну від попередніх збірок) не мають заголовків, та й вірші також не названі (за одним лише винятком). Чим пояснити подібний факт? Можливо, автор не хотів звужувати читацьку рецепцію, адже заголовок програмує сприйняття, обмежує поле інтерпретацій.

Аналізовані збірки можна вважати етапними, такими, що переконують у творчій зрілості митців, презентують нові грані їх творчості. Однією з таких рис може вважатися філософічність. "Романтичний струмінь міжвоєнної творчості [Н.Лівицької-Холодної — Л.С.] заступає поезія філософського самозаглиблення, мудрого осягнення свого власного "Я", а українська проблема витісняється актуалізованою часом глобальнішою проблемою недосконалості світу і людини", — підкреслив Л.Куценко [3:72]. М.Гарасевич також констатує, що Славутичева "Спрага" — це "книжка поезій філософської мислі, філософського сприймання світу з пристрасним прагненням пізнати його..." [1:253].

Проаналізуємо тематичні епіцентри збірок. Один із провідних мотивів збірки "Спрага" — мотив мандрів. На цю думку спрямовують нас рядки з поезії "Важкі путі, позбавлені спокою":

Тож нащо стрим? Наснажена людино,

Іди й мандруй Сковородою в світ [6:110].

Однак не варто сприймати це як апологію мандрів (цей мотив значно виразніше лунає у збірці "Мудрощі мандрів"), швидше може йти мова про намагання автора переконати читача (а може — себе самого) в тому, що в мандрах можна здобути знання і життєвий досвід, необхідні в майбутньому для розбудови незалежної України.

Мандри не приносять задоволення і самовмовляння автора на кшталт

О всесвіте! Твої принадні далі

Мені дзвенять крізь дні відрокоталі,

Немов яса лункої булави;

Бери мене в свої важкі обійми

Дозволь дознати простір віковий... [6:111]

лунають непереконливо, адже поет не може помандрувати на батьківщину. До того ж поки йдеться про блукання зруйнованою у полум'ї Другої світової війни Європою, про невідрадне перебування у таборах Ді-Пі, загрозу репатріації, непевність у завтрашньому дні. Тож позірне захоплення перспективою навколосвітньої мандрівки далі змінюється на пророче:

О, слухай, вчувай, мандрівниче!

Надійде зненагла зміна:

Буяння твоє поривче

Підкосить твої ж коліна.

І звабні безкрай-дороги,

Як мудрість верхів Синаю,

Стигматами з'ятрять ноги –

О, знаю, мандрівче, знаю, –

Огорне відчай, мов галич,

Посушать піски баклагу,

І дика, безводна далеч

Запалить смертельну спрагу [6:114].

Спрага в цьому випадку набуває концептуального значення. Йдеться, отже, не про спрагу пізнання чи мандрів, а про щось інше, якого вказані реалії не втамують — навпаки, чужина для автора — то "дика безводна далеч".

Мотив мандрів (точніше — безпритульного блукання світом) у поезії Наталі Лівицької-Холодної представлений доволі скупо, лише зрідка віддзеркалює гіркота від усвідомлення власної неприхищеності й неможливості повернутися на батьківщину. Напевне, тут спрацював фактор часу, адже поетеса залишила Україну у 1920 році, тож мандри чужиною не були для неї чимось новим. Зрідка проривається тужливе риторичне питання: "Чи довго ще отак мені блукати без пуття й без долі" [4:123]. Прикметно, що в цьому випадку використано саме дієслово "блукати" замість "мандрувати", що надає вислову додаткового відтінку приреченості, трагічної мандрівки в нікуди.

Загалом поняття "мандрівка" у збірці "На грані" має дещо інше витлумачення, аніж у Яра Славутича. Якщо у "Спразі" йдеться про можливість побачити світ, про мандри у реальному часі та просторі, то у Н.Лівицької-Холодної йдеться про метафізичне тлумачення, коли саме людське життя трактується як мандрівка в океані часу: "за примарним променем вічності помандрує душа в простори" [4:132], "путь без причалів", "а душа — сліпий мандрівник, що дороги йому не знайти"[4:127]. Поняттю мандрівка Н.Лівицька-Холодна надає відтінку філософічності й багатовимірності, ототожнюючи її з життям людини, котра постійно перебуває в дорозі від буття до не-буття.

Натомість з великою емоційною силою лунає у збірці Н.Лівицької-Холодної мотив туги за рідним краєм. На це вказує, наприклад, Богдан Рубчак у передмові до збірки "Поезії старі й нові": "Напевно найсильніше з поетів Празької групи, а можливо й з усіх поетів-емігрантів, втілює Лівицька-Холодна тугу за батьківщиною. Але за безперечними високими успіхами на цій тематичній ділянці скриваються певні світоглядові небезпеки, які, зрештою, загрожують емігрантові, як такому... Перша — це цілком одверта відмова бачити чужину. Прага, Париж, а вже особливо пізніший Нью-Йорк стають невидимими; вони матеріалізуються тільки каталізатором неприсутнього Києва..." [5:36]. Небажання помічати красу довколишнього світу, усвідомити, що життя триває далі, прагнення жити у фіктивному світі, що живиться спогадами про рідний край, визначають настроєву домінанту збірки "На грані".

Loading...

 
 

Цікаве