WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Омріяна ієрофанія» української діаспори у драматургічних проекціях другої половини ХХ століття - Реферат

«Омріяна ієрофанія» української діаспори у драматургічних проекціях другої половини ХХ століття - Реферат

Тереса. Добре. Хай так. Та чи не вистачило б для нього тільки одного обранця? Чи не вистачило б такого одного, хто свободно брав би на себе відповідальність? Хай би той єдиний витлумачував Божу волю. Хай він єдиний сперечався б із Богом про шляхи людської власної волі [...] Для чого йому сума наших неіснуючих воль? Для чого? Для чого?

Святослав Тогобічний. Для того, щоб його воля переходила середовищем. Для того, щоб вона стверджувалась не тільки прямо, а й відлуннями. Для того, щоб звук струни діставав обертони. Для того, щоб була гармонія" [14:233-234].

По-різному прочитує образ Діви Марії яскрава представниця діаспорової драматургії Віра Вовк. В її драматичній поемі "Смішний святий" (1968) Марію змальовано як іконописне втілення ("Вона промовляла до нього з картини!"), примару ("Все, що ви бачили й чули — / Це тільки притча!") і як живу жінку-звабницю, певну, що "Сила кохання — міцніша, ніж зір і слух" (тут же наявна аналогія "Марія — Єва", а плід пізнання для головного героя має споконвічну гріховну природу: "Бо тут, між грядками, янголи ходять, / А в книгах сидить лихий біс"), причому, хоча й присутні натяки на "відьомство" звабниці, для героя драми отця Йоана "фавстівська" ситуація не загострена і зостається відкритою, адже у фіналі він залишається на роздоріжжі. В цій же драматичній поемі є цікаві алегоричні паралелі — згадка про обіцяний Рай і святилище для Діви Марії супроводжується іронічним коментарем у постмодерному ключі: "Мабуть, забули вже люди / Про те святе місце, / Бо стіни, долівку й дах / Покрили опеньки". Зовсім інакше Вірою Вовк зображено Богородицю у містерії "Іконостас України" (1988). Тут вона є опоетизованою героїнею вертепу, оспіваною у національній фольклорній і літературній традиціях, далі представлена триіпостасно — як три Марії (очевидно, авторка має на увазі Марію Богородицю, "звичайну" Марію — її сестру і Марію-Магдалину), потім іконографічно — як Марія Магдалина Мазепина, Козацька Богородиця, Покрова, Скорбна Мати, Почаївська Богоматір, Стіна Незрушима, Оранта з Софійського собору в Києві. Розгортання об'ємного спектру богородичної символіки дає авторці змогу провести нас через найпекельніші події української історії — від охрещення Київської Русі до голодомору та чорнобильської катастрофи. Перед нами під покровом богородичних ікон постають українські святі — канонізовані (Андрій, Володимир, Ольга, Юрій, Борис і Гліб) й неканонічні (Сковорода, Мазепа, Надія Світлична, Василь Стус), сакралізуючи епохальні й трагічні віхи національного історичного поступу. Символіка трьох Марій розвивається Вірою Вовк у "Весняному дійстві" (1995), а також у новій драматичній поемі "Настася Чагрова" (2001): Осмомисл просить зробити стінопис зі сценами Марії й Сина, Богородиці у Славі й Успіння Богородиці. "Це паралель до життя героїні, особливо після очищення її вогнем", — коментує Л.Залеська-Онишкевич [10:18].

У дійстві одного з організаторів Нью-Йоркської групи поетів Богдана Бойчука "Приречені" (1963) Марія зображується вже повністю з позицій постмодерністського драматурга — як антигероїня (Магдалина до каяття), що має свого двійника (сестра Марії), або навіть своїх тиражованих двійників (Хор вагітних жінок). Перелицьовується й сам новозавітний міф: Непорочна Діва постає "грішницею", "святотатницею", свого чоловіка (Христина) вона кличе не з небес, а "з німих і темних нутрощів буття", ритуальне коло (аналогія — "відьомське коло"), покликане згубити Марію, змикається смертними жінками "в ім'я Сина, Духа і Отця". Деструктуровано також головну ідею Нового Завіту "Бог — то Любов", причому деструкцію вкладено саме в уста Марії: "Ха-ха! Він любив... так можна всіх людей любити. Але з такою любов'ю ледве чи хтось ішов би на Голготу, щоб його прибили до хреста" [4:504], і далі з тих самих вуст — "така любов безвартісна!".

Має рацію Степан Хороб, зауважуючи, що євангельська рецепція в українській драматургічній традиції завжди здійснювалася в органічному зв'язку зі світоглядно-ідеологічною й моральною свідомістю нації, і власне тому "релігійно-християнська драма у нас з біблійною та євангельською ремінісцентністю (хай і не завжди художньо досконала) все ж була віддаленою від умоглядної відстороненості, яка так чи інакше проступала в творах митців (навіть досконаліших у сенсі змісту і форми) державницьких націй". Українські драматурги, продовжує дослідник, "створюючи такого типу драми або п'єси із сакральним спрямуванням, нерідко поєднували релігійне з історичним, національне з християнським" [19:119].

Таким чином, міф України, створюваний драматургами української діаспори у другій половині ХХ століття, багато в чому спирається на традиційну євангельську сюжетику, спроектовану на долю української нації та процеси українського державотворення, а концепт "християнська нація" у діаспоровому транскрибіюванні набуває беззаперечних ментальних ознак.

Література

1. Барка В. Молебник неофітів. Ораторія: Вступ до літургії в церкві // Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діяспори / Упор. та автор передм. Л.Залеська-Онишкевич. — Київ-Львів: Час, 1997. — С. 615-627.

2. Библейская энциклопедия: репринтное изд. 1891 г. — М.: Свято-Троице-Сергиева Лавра, 1990. — С.627; Нюстрем Э. Библейский словарь: Энциклопедический словарь: Пер. со шведск. — Санкт-Петербург: Библия для всех, 1999. — С.390-391.

3. Бойчук Б. Голод (1933) // Антологія модерної української драми / Ред., упоряд. і авт. вступних статей Л.Залеська-Онишкевич. — Київ – Едмонтон – Торонто: Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 1998. — С.403.

4. Бойчук Б. Приречені: Дійство // Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діяспори / Упор. та автор передм. Л.Залеська-Онишкевич. — Київ-Львів: Час, 1997. — С 497-520.

5. Вовк В. Іконостас України: Містерія // Вовк В. Театр. — К.: Родовід, 2002. — С.167.

6. Вовк В. Театр. — К.: Родовід, 2002.

7. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. — К.: Критика, 1998. — 212 с.

8. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. — К.: Абрис, 1997. — 142 с.

9. Завада І. Ірод Окаянний: Драматична поема на п'ять дій. — К.: Просвіта, 1999.

10. Залеська-Онишкевич Л. Від вертепу до крилатої скрипки: драматичні твори Віри Вовк // Вовк В. Театр. — К.: Родовід, 2002.

11. Залеська-Онишкевич Л. Передмова // Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діяспори / Упор. та автор передм. Л.Залеська-Онишкевич. — Київ-Львів: Час, 1997. — С. 9-32.

12. Клековкін О. Сакральний театр. Генеза. Форми. Поетика (структурно-типологічне дослідження). — К., 2002. — С.167.

13. Коваленко Л. Героїня помирає в першім акті // Антологія модерної української драми / Ред., упоряд. і авт. вступних статей Л.Залеська-Онишкевич. — Київ – Едмонтон – Торонто: Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 1998. — С.403.

14. Костецький І. Близнята ще зустрінуться // Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діяспори / Упор. та автор передм. Л.Залеська-Онишкевич. — Київ-Львів: Час, 1997. — С.189-251.

15. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. — 294 с.

16. Тарнавський Ю. 6 3 0: Драматичні твори. — К.: Родовід, 1998. — С.356.

17. Тис Ю. Не плач, Рахіле...: Різдвяна містерія-драма в 3 діях // Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діяспори / Упор. та автор передм. Л.Залеська-Онишкевич. — Київ-Львів: Час, 1997. — С. 521-537.

18. Хороб С. Українська релігійна драма кінця ХІХ — початку ХХ століття: проблематика, жанрово-стильова своєрідність. — Івано-Франківськ: Плай, 2001.

19. Чорній С. Український театр і драматургія. — Мюнхен–Нью-Йорк, 1980.


 
 

Цікаве

Загрузка...