WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Омріяна ієрофанія» української діаспори у драматургічних проекціях другої половини ХХ століття - Реферат

«Омріяна ієрофанія» української діаспори у драматургічних проекціях другої половини ХХ століття - Реферат

А судимо лише на показ,

Щоб мати перед світом доказ

Законності і правосуддя [9:73].

Присутній у п'єсі й український континуум: так, поблизу Вифлеєма чути пастушу пісню, яку "співають десь на Верховині" (саме так називається місцевість у західній частині України), хлоп'ячий гурт колядує, віншуючи народження Месії відомою українською колядкою "Дивная новина", а три царі зі Сходу з'являються у Вифлеєм з колядкою "У Вифлеємі нині новина: / Пречиста Діва родила сина". Перші подарунки, які приносять в ясла Чабан і Пастирі, географічно та ментально марковані: "клунки", "бриндза", "молоко", "ягнятко", "славна паляниця", "цілюще зілля Верховини" тощо. У п'єсі Ангел звертається до Діви Марії з порадою не вертатися на батьківщину, доки на ній хазяйнує Ірод. Очевидно, що така порада була вельми актуальною в таборах біженців у Німеччині, де свого часу, в 1946 році, І.Завада й написав "Ірода Окаянного" (прем'єра відбулася у 1948 р. на сцені українського табору в Байройті, Німеччина), адже ми сьогодні добре знаємо, що чекало на емігрантів, які все-таки поверталися в СРСР після Другої світової війни:

Із батьківщини в край чужинний,

В землю єгипетську підете,

І там до часу підождете,

Аж Ірод лютий втратить владу.

Тоді назад вертайтесь радо

З землі чужої фараона,

На рідне батьківщини лоно [9:62].

Аналогічну сюжетну канву, пов'язану з царюванням Ірода, має різдвяна містерія-драма Юрія Тиса "Не плач, Рахіле..." (1952). Сам автор зазначає, що його драма спирається на Святе Письмо, народну різдвяну творчість та на поетичні зразки Б.І.Антонича, Б.Кравціва і М.Черемшини [18:522], тому вдається до численних інтертекстуальних засобів, скажімо, до трансформованих євангельських цитат ("Бідна мати! Меч пройде крізь її серце, стоїть у писаннях"). Також цікаво, що у різдвяній сюжетиці паралельно даються дві інтертекстуальні версії: перша — поетичний парафраз Богдана Кравціва: "Пішли вже яничари / шукати немовляти" — екстраполює долю юдейських жінок-матерів (вона персоніфікується в образі Рахілі) на долю України ("І матері ридали / Над Сяном і над Доном"); друга — поетичний ремікс Богдана Ігоря Антонича — трансформує, десакралізує самий хронотоп народження немовляти в яслах у знаковому сакральному центрі — теплому Вифлеємі (на місці його — холодний і суворий, марґінальний лемківський топос, так само як подеколи у цитаціях М.Черемшини його заступає такий же маргінальний топос — гуцульський), а також фрагмент поклоніння волхвів і символіку перших дарів Богу Любові:

Народився Бог на санях

В лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

І принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії

Крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії

Місяць — золотий горіх.

Українська хата, в якій відбувається дія 1, злиденна й холодна, "на стіні сліди з давно знятих ікон", але її мешканці потаємно святкують Різдво, усвідомлюючи всю небезпеку подібної акції за "іродових часів", вони сповнені надії "побороти Ірода навіки-вічні!". При особі Ірода (поданого як постать "червоного ката": "червоне світло з палати багрянить усю його постать") у драмі Ю.Тиса з'являються два кати з автоматами і промовисто-алюзивними мовленнєвими характеристиками ("1-й кат.Пашол вон!"; "2-й кат. Вон!"); з-поміж трьох царів, що йдуть привітати новонародженого Месію, збережено євангельську версію щодо двох перших, а третій цар несе йому досить своєрідні для різдвяної версії дари — "меч і пшеницю з України", підкреслено також, що на поклоніння до священного немовляти ходило чимало українців: "люди йшли, вітали його. З лісів, з гір, з далеких полонин", потім актуалізується україноцентрична версія спасіння маленького Ісуса, що належить перу Б.Кравціва: "Це янгол скрив Дитятко, / щоби, як Ірод згине, / Вернулось, виростало / По селах України!"; з наказу Ірода треба не лише знайти і закатувати новонародженого Сина Божого, вражає також другий його наказ, надто актуальний для емігрантів різних поколінь: "Не випускати нікого на чужину. На кордонах спустити залізну завісу".

Євангельська різдвяна сюжетика сусідить з долею України також у драматичній поемі "Зимове дійство" (1994) Віри Вовк. Драматург синхронізує два хронотопи — юдейський часів народження Ісуса Христа та український середини ХХ століття.

І в Івана Завади, і в Юрія Тиса, і у Віри Вовк у названих п'єсах є типологічна паралель між Іродом і Сатаною, а саме ім'я Ірода стає гіперонімом, адже постать конкретного юдейського правителя гіперболізується до образу Сатани. Але якщо Ю.Тис ототожнює ці дві іпостасі ("Постать. Він, Ірод — Сатана"), закріплюючи за словом "Сатана" ("сатан" = "шайтан") ту конотацію, яка була властива староєврейській мові і позначала взагалі супротивника чи ворога [2:15], то І.Завада і В.Вовк, спираючись на староукраїнську вертепну драматургію, відтворюють власне український сюжет угоди між Іродом і Сатаною. У такому контексті нищівна функція Ірода ХХ століття розглядається як спланована диявольська місія, спрямована проти тих, хто мав Бога у душі (у даних контекстах проти українського народу), а концепт "християнська нація" набуває виразного етнічно-ментального забарвлення.

У дусі постнеокласичної естетики символіка розп'яття з п'ятьма символічними цвяхами накладена Юрієм Тарнавським на символіку українського національного прапора: подвоєння символічних кодів довершує ефект стигматів національної історії, що, власне, і відбиває "сценка з 70-х років" "чотири проекти на український національний прапор" (1972-1973). Як свідчить сам автор, твір написано "як реакцію на репресії на Україні, що тоді розгорялися" [17:356]. Темою українського дисидентства просякнуті також ораторія "Триптих до циліндрових картин Юрія Соловія" (1982) та містерія "Іконостас України" Віри Вовк. Українських дисидентів у "Триптиху" протиставлено упалим, "колишнім" ангелам, тут деякі дисиденти можуть бути особисто ідентифіковані (скажімо, у пісні про Фавста — Валентин Мороз, у "Надії" — Надія Світлична, у пісні "Світанок" — Алла Горська [10:10-11]), так само як в "Іконостасі" на розп'яття проектуються трагедія Надії Світличної ("Н.С.") і хресна доля майже канонізованого авторкою Василя Стуса ("В.С."): портрет Стуса-в'язня ототожнюється з іконою ("В'язня обличчя — ікона німа. / В нього нічого крім болю нема"), далі авторка розгортає мотиви плащаниці та Спаса Нерукотворного ("Може, дружина прилине тихцем / Взяти з хустиною стерте лице"), резюмує долю українського "шістдесятництва" ("День без надії, ніч без зірниць"), пише про тяжкий хресний шлях політв'язня радянських часів ("Маю два хрестики замість зіниць") і, зрештою, канонізує Василя Стуса, дорівнюючи його долю до хресних страждань і хресного шляху Господа ("Був я поет, та тепер я — мов Ти, / Той, хто доніс уже хрест до мети") [5:167]. У такий спосіб поетично інтерпретується ідея української Голгофи, актуальна для політичної та культурної історії української нації впродовж ХХ століття. В унісон ідеям українського дисидентства звучить діалог масок у найбільш ранньому варіанті драматургічного розкриття активної позиції віруючого українського інтелігента (на той час переважно представника діаспори) — п'єсі Ігоря Костецького "Близнята ще зустрінуться" (1947). Людину сліпим виконавцем чужої волі (міфологема "совка") не хоче бачити сам Господь Бог, — стверджує один із маскованих персонажів драматичного дійства. Подальший діалог немов пророкує дисидентство українських "шістдесятників":

"Тереса. Так чого ж він хоче? Якщо він направду всемогутній, для чого було йому потрібно творити мене з власною волею? Всемогутній — значить, усе сам спроможен робити. Без помічників.

Святослав Тогобічний. Всемогутній — значить, усе сам спроможен робити. Всемогутній — значить, спроможний давати поштовх так само й істотам з власною волею. Йому потрібна сума їхніх воль.

Тереса. Але глузд, глузд який у тому?

Святослав Тогобічний. У тому його гра. У тому радощі його. Ти хіба не чула, що він — Творець? Яка бо радість Творцеві бавитися з ляльками без сподівання, що ляльки колись оживуть?

Loading...

 
 

Цікаве