WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Омріяна ієрофанія» української діаспори у драматургічних проекціях другої половини ХХ століття - Реферат

«Омріяна ієрофанія» української діаспори у драматургічних проекціях другої половини ХХ століття - Реферат

Обидва виміри переходять в єдиний, коли пролог розверзається основною дією, і це зафіксовано у ремарці: "Сцена ясніє. Збоку висить покривджене віком Розп'яття: в Христа поломані коліна і пощерблені уста. Кругом лежать занедбані поля з потрісканою шкірою і бур'янами".

В антиміфологічному коді, майже сюрреалістично, змальовано Христа й Богородицю Людмилою Коваленко в п'єсі "Героїня помирає в першім акті" [13] (1948). Мати (міфологема Богородиці) шукає одяг для свого новонародженого сина (євангельський міф), і їй пропонують одягнути його Аполлоном (деструктурований античний міф), а в руки дати сагайдак (сегмент національного міфу). "Це небезпечно. Він може наколотися стрілою" — застерігає Мати, і чує у відповідь, що владу матиме лише той, у кого буде зброя. "Я б хотіла, щоб він панував над світом... Але, щоб він не наколов собі руки... Хіба зроблю йому сагайдака з цієї лілеї". А далі об'єми, символи і форми переливаються одна в іншу. Лілея — символ чистоти Діви Марії — обертається на сагайдак, червона троянда — символ хресних страждань Ісуса Христа в ім'я Любові до людства — стає стрілою Аполлона, разючою, ладною влучити навіть у центр Божественного світу — у самісіньке сонце, а відтак інші персонажі постають блазнями.

Для драматургів поза материковою літературою надзвичайної актуальності набуває образ царя Ірода. У діаспорових п'єсах, які сьогодні видруковані в Україні, цей міфологічний код постійно обігрується. Звісно, що його декодування активізує політичні підтексти й надтексти, саме тому "пасійна містерія", започаткована християнським народним театром раннього європейського середньовіччя, припадає драматургам до вподоби, а її мотивний код "про трьох королів" — "Dreikonigspiel" (інколи прочитуваний як "сцени при яслах" — "Krippenspiel") поступається жанровій матриці "Herodesspiel" — "сцен з Іродом". Цар Ірод стає однією з ключових міфологем діаспорової драматургії, а її провідний мотив потлумачується як нищення Іродовим племенем дітей своєї втраченої батьківщини. Ірод як архетипний образ вбирає в себе і більшовизм як режим, і штучно створений в Україні голодомор, в окремих драматургічних транскрипціях він має досить чіткий персоніфікований алюзивно-конотативний спектр (Ленін, Сталін, більшовицька / комуністична влада).

Іван Завада у драматичній поемі "Ірод Окаянний" (1946, надрук. 1999) опрацьовує традиційний сюжет, пов'язаний з народженням Ісуса Христа й переслідуваннями царя Ірода. Відповідне місце в такому сюжеті відводиться й Марії — земній жінці, матері новонародженої дитини ("Вночі дитина народилась", "Щасливі ми на світі люди"), Богородиці ("За свій народ журбу й тривогу / Довірте все одному Богу, / Що тут сьогодні народився"), провидиці ("Будуть тебе катувати / Та за правду розпинати / Вороги-кати"). Але євангельська сюжетика ускладнюється алюзивними векторами: так, драматичну поему автор присвячує пам'яті своєї матері, "що каралась на засланні разом з родиною в царстві Ірода Окаянного ХХ-го століття", а в уста Марії вкладає молитву, в якій прочитується кредо емігрантів-патріотів (хоча в цілому в діаспоровій драматургії доля емігранта майже не стає естетичною категорією):

Дай нам, о Боже, в нашім болю

Душевну міць в тяжкій недолі,

Щоб пережити цю тривогу.

Дай нам, нещасним, допомогу.

Тобі молюся у стражданні.

Не дай пропасти у вигнанні,

Десь на скитальщині ізгоєм,

Бездомним вигнанцем. Судьбою

В біді полишеним, самітнім,

В чужому краї непривітнім,

Далеко вирваних від рідних,

Кругом зацькованих і бідних,

За Правду суджених і битих

Та катом нищених неситим,

Що прагне жертви, прагне крови

І насміхається з Єгови!

Рятуй нас, Господи безсмертний,

Рятуй, рятуй і збав від жертви,

Щоб ми для тебе заціліли,

Щоб наші кості не біліли

В чужій країні на розпутті

У безсердечності забутій.

Не кидай в нас страшним прокльоном,

Не дай померти поза домом,

На смітниках чужих в зневазі,

Немов залишенцям в проказі,

Немов засудженцям злочинним.

Рятуй нас, Господи, невинних!

Публікацію цього твору супроводжує маленька авторська передмова, в якій читаємо: "Ідея написання драми "Ірод Окаянний" виникла внаслідок задуму автора показати на великій сцені режим кривавого тирана і ворога Христової Правди. Таким режимом в опінії християнського світу було правління царя Юдеї, Ірода Іскаріота, тирана свого народу і лютого ворога царя Христа-Месії, а в часи ХХ-го століття кривавий режим тирана-деспота Йосифа Віссаріоновича Сталіна — ката України і ворога церкви" [9:3]. Паралелі, задекларовані драматургом у передмові, на рівні тексту обігруються через цілу систему кодів. Так, зауважуючи, що вітальня царя Ірода влаштована на взір римського двора, драматург натякає на міфологічну паралель "Москва — третій Рим" (ця ж паралель прочитується у різдвяній містерії Ю.Тиса "Не плач, Рахіле...", оскільки в ній Ірод прагне стати "самим Августом", зухвало проголошуючи: "Я — цар землі! Я — цар світу!"); у п'єсі безперервно актуалізуються страшні реалії сталінських часів: до Ірода приходить його консул зі "звітом про останню чистку", постійно лунає кліше "вороги народу", задля знищення яких правитель знову радить "почати розшуки і труси", неприховано йдеться про жорстокі репресії: "Чи у твоїй державі мало / Людей до гробу ми загнали? Ми на них прямо полювали!" [9:12]. Та й сам образ Ірода окаянного зображено з урахуванням стилістики "культу особи": його піддані постійно нагадують йому, що для них він "мов батько рідний", його деспотію "величають всі язики", до нього звертаються "Вождю любимий!", Ірод постійно підозрює, що проти нього хтось готує "змову", він "проходжується" по кімнаті, коли нервує, зрештою, він гордо звітує Сатані:

...Арешти

У царстві моїм повні люду.

Ми їх викінчуєм без суду,

Loading...

 
 

Цікаве