WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Національне питання в драматичній поемі «Бояриня» Лесі Українки - Реферат

Національне питання в драматичній поемі «Бояриня» Лесі Українки - Реферат

Національнепитаннявдраматичнійпоемі"Бояриня"ЛесіУкраїнки

Саме під таким заголовком з датою 2007 року в Джерзі Ситі, Н.Дж. появилася на 140 сторінках друку публікація авторства довголітньої вчительки, колишнього редактора сумівського журналу "Крилаті" та суспільно-громадської діячки мґр Павлини Андрійчук-Данчук, яку вона присвятила українській молоді. На твердій обкладинці видніє портрет Лесі Українки (рисунок В.І.Касіяна). Тиражу не названо. Не названо також мовного редактора, тож можна здогадуватись, що книжка видана під редакцією її автора. Відсутність мовного редактора — недолік кожної публікації, отже й цієї. Хоч книжка видана на гарному папері, трапляються в ній деякі технічні, друкарські, граматичні, правописні та синтаксичні помилки, яких мого б не бути.

З нагоди конференції Шкільної Ради, що відбулася на оселі СУМА на початку жовтня 2007 року, пані Данчук подарувала свою публікацію всім учасникам нарад. Познайомившись із цим виданням, вважаю, що було б доречно й корисно, щоб прочитали її всі учні Шкіл Українознавства, бо в ній знаходимо цікаві дані про Лесину творчість і переконливе тлумачення.

Книжку ілюструє портрет авторки та 22 чорно-білі світлини переважно з життя Лесі Українки, а доповнює її бібліографія.

З приємністю і цікавістю перечитуємо сторінки біографії мґр Данчук, що є відгомоном багатьох життєвих доль патріотичного покоління післявоєнних політичних патріотів-еміґрантів з України, які подались на Захід, опісля за океан, щоб тут зберегти своє життя від брутального більшовицько-російського окупанта України.

Павлина Андрійчук-Данчук народилася 8 травня 1916 року в с. Вівсяники у Вінницькій області. Вона цікаво змальовує свою нелегку долю в Україні та скитання в чужому світі молодої матері-вдови з двома дітьми — у Франції, Аргентині та в Сполучених Штатах Америки. Та, де б вона не була, всюди "включається до активної праці в українському громадському та політичному житті, вкладаючи найбільше своїх зусиль і душу в українське шкільництво" (с. 10). "Національно-виховна праця з українською молоддю стала життєвою темою мґр П.Андрійчук-Данчук. Вона викладала мову і літературу у вищих клясах в кількох Школах Українознавства" в Америці (с. 12).

Можна сміливо сказати, що авторка книжки "Національне питання..." йшла крізь життя із Заповітом Тараса Шевченка. Вона безмежно любила свою поневолену Батьківщину і вчила своїх дітей та всю українську молодь її любити та служити їй усім своїм знанням та працею. Коли ж Україна скинула ярмо неволі та стала незалежною, П.Данчук "відвідала її п'ять разів" (с. 15).

Познайомившись зі змістом книжки, у мене склалось враження, що Авторка обговорює не лише національне питання в поемі "Бояриня", але й в усіх Лесиних драмах і поетичних творах, тож напрошується потреба розширити заголовок книжки, а саме: "Національне питання в творчості Лесі України", або хоч "Національне питання в драматичних поемах Лесі Українки".

Пекучим болем і нестерпним гнівом пролунали на всю Україну Лесині вогненні вірші "Сльози-перли", 1891 року:

"О люде мій бідний, моя ти родино, Брати мої вбогі, закуті в кайдани! Палають страшні, незагойнії рани На лоні у тебе, моя Україно!" (с. 58).

Авторка книжки доречно наводить думку Івана Франка (с. 58), який вітаючи появу Лесиних віршів, писав: "І в прекраснім циклі "Сльози-перли" вона підіймає важке голосіння вже не над своєю долею, не над долею якогось героя або примхливого артиста, але над цілим рідним краєм, над тим народом, забитим в кайдани".

Павлина Данчук систематично прослідковує й відмічає прояви національного питання в творчості Лесі Українки, що в повній величі назрівають у драматичній поемі "Бояриня".

Той же Франко про Лесині вірші писав (с. 59): "Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст цієї слабосилої, хворої дівчини..."

Вже в першій ліричній збірці "На крилах пісень", поруч ніжних мелодій, в яких оспівана краса природи, задзвеніли сильні акорди патріотичної громадської лірики (с.60), — підсумовує Павлина Данчук. Саме через це в 1893 році російська влада заборонила розповсюджувати збірку Лесі Українки "На крилах пісень". Мабуть, побачила в них національне питання, що її все дражнило. Від дрібних ліричних поезій, крізь довші епічні й драматичні поеми Леся Українка переходить до драми, але ідейний підхід її творчости той самий: глибока віра в краще майбутнє свого народу, — переконливо підсумовує авторка книжки (с. 62).

Письменницю переслідує гадка про недалеке вже криваве народження нації. Вона виносить твердження, що не є гріхом убити ворога за Батьківщину, базуючись на словах Св. Письма: "Ніхто не має більшої любови, як той, хто душу покладе за друзів своїх". Кульмінаційний пункт поеми "Грішниця" — ідея християнства викристалізовує національну ідею, підпорядкування власних ідеалів національним (с. 67), — відмічає Данчук. — Поетеса почуває, що в ній і її сучасників "вогонь Титана не погас", вона роздмухує цей вогонь своїми творами і прагне запалити пожежу, що спалить старий лад неволення і визиску; вона прагне розбудити сумління і вогонь у думках своїх сучасників і товаришів" (с. 71).

У "Триптиху" Леся Українка "...з'ясовує українському народові, що треба робити, щоб докінчити мури й збудувати "нове місто" — нову й могутню державу, бо велет таки збудиться... і скине із себе "дроти залізні", так і ті всі "федеративні" вигадки, які нашили на ньому під час двовікового сну, та стане вільним, стане державною нацією (с. 74).

У творах Лесі Українки "... все привиджується меч политий кров'ю, або зброї полиск. Вона прагне, щоб її слова стали вогнем, на якім жевріє залізо для мечів, гартується ясна і тверда криця..." — підсумовує Данчук. А далі: "Тут у поетки бачимо геніяльний дар передбачення, дар візіонерки з екстазою віруючої в тріюмф її народу, який неможливий без жертв, — кров освячує всяку ідею... Хто любить свою правду, мусить її боронити" (с. 77).

Найголовнішим жанром Лесі Українки були драми, а саме: сім драматичних творів на теми з давнього Єгипту, дев'ять з біблійного Ізраїлю, чотири з античної доби, дві з середньовіччя, дві з давньої Англії, а одна з французької ревоюції. Леся Українка створила цілий рад драматичних поем, наприклад: "Одержима", "Вавилонський полон", "На руїнах", "У катакомбах", "Касандр"а, "У пущі", "На полі крови", "Бояриня", "Адвокат Мартіян", "Оргія" та інші. До неї цього жанру в Україні не було. Данчук підсумовує: "Призначення її (Лесиної — М.Д.) нації згинути або вийти з неволі... котра з тих двох судилась нам дорога?" — "Всяка, лише не сконіння в ярмі!" — писала Леся (с. 88).

Аналізуючи драматичну поему "В катакомбах", Данчук пише: "Нащадками Прометея" Леся Українка називає всіх тих, хто бореться за справедливість, хто посвячується для свого народу, ім'я Прометея викликає у Лесі України думку про вічність людського буття. Неофіт-раб символізує поневолену Україну, яка терпить під чужим ярмом. Ця поема має в основі свого сюжету події глибоко актуального змісту: ідея і образи звернені до сучасности. Вони утверджують боротьбу проти поневолювача України, Московщини, з вірою в перемогу правди над злом (с. 97).

Дуже важливою сьогодні є драматична поема "На полі крови", в якій особливо актуальна тема національної української зради. Данчук робить тут такі висновки: "Нам ясно предсталяються зрадники українського народу, які й сьогодні вислуговуються перед ворогом України та по-юдейському продають рідного брата. Юда зраджує для власної користи, продає Христа, а перед тим його цілує, щоб ворог пізнав, кого продав йому Юда. Юда продав свого Месію-вчителя і за ту ціну купує собі хоча частину майна" (с. 100).

В основу драми "Оргія" лягли українсько-російські взаємини. Дуже характерним є те, — пояснює Данчук, "коли Леся Українка пише про греків і римлян, а думає про Україну і Московщину, яка нищить українську мову, культуру і перетворює укаїнський народ на рабів" (с. 101). Та й тепер у вільній Україні російська п'ята колона домагається надати російській мові статус другої державної, щоб тим добити українську мову, яку вона страшенно ненавидить.

Співець Антей не хоче кидати переможцям під ноги свого хисту. З горем він сприймає те, що його приятелі продають римлянам свої таланти, а в погоні за славою й багатством ідуть на службу до Мецената. У постатях римлян Леся Українка дала характеристику російських можновладців, а в постатях греків — тієї частини української інтелігенції, яка вислуговувалась (і дальше вислуговується. — М.Д.) Росії, збагачуючи московську культуру (с. 102).

Даючи оцінку й переконливу інтерпретацію багатьох творів Лесі Українки, Данчук переходить до основної теми, поставленої у заголовку книжки — до національного питання у "Боярині". В цій драмі Л. Українка "висвітлює тяжкий історичний період конфлікту українського суспільства, порізненого присягою гетьмана Богдана Хмельницького Московщині, який тяжить над українським народом до сьогодні" (с. 110).

Письменниця, — пише Данчук, відтворила з одного боку ту активну українську верству, яка своїм єством рвалася до боротьби (як Іван), за суверенність української справи (родина Перебійних), особливо Оксана, її брат Іван та її безіменні братчиці, що ризикуючи головою, вишивали корогву і несли для гетьмана Дорошенка. З іншого боку, письменниця подала нам пасивну частину, яка боялася зрадити присягу Московщині, — це батько Степана; Степан — невільник присяги, він покутує за свого батька, не може зламати присяги й нічим не може допомогти поневоленій батьківщині, він боярин, вислуговується як раб, мовляв, "однаково чиї п'яти лизати — чи польські, чи московські", — каже Іван, брат Оксани (с. 111).

Пасивність і байдужість значної частини українського суспільства дуже наявна та шкідлива в наші дні у вільній Україні, тому нахабніють колишні поневолювачі українського народу, захищаючи інтереси Росії в Україні (!). Для Лесі Українки московський народ є ворожим народом, серед якого "товаришів нема" і з яким говорити слід не мовою "суплік", — тільки мовою зброї, бо хто тягне до угод, до компромісів, той несе співвідповідальність за все доконане лихо (с. 111), — підсумовує Данчук.

У "Боярині" Леся Українка змалювала два світи — український і московський та їхню відмінність і суперечність. Леся показала нам також загрозу, що йде від Москви для українського народу (с. 132). Данчук слушно зауважує, що за наказом "старшого брата" "модерні Степани" викинули "Бояриню" з 10-томового видання творів Лесі Українки (с. 133).

Авторка обговорюваної книжки зробила добру прислугу українському шкільництву в Америці та українській молоді. Було б дуже побажано, щоб прочитали її всі педагоги: — і ті, хто народився поза Україною, і ті, які не мали змоги познайомитись із правдивою творчістю Лесі Українки, або не вспіли цього зробити з різних причин, помінявши Батьківщину на привабливу чужину. Та, було б особливо корисно, коли б ця книжка знайшла свій шлях до читачів в Україні.

Loading...

 
 

Цікаве